Стережіться другої спокуси
Не ховайтеся від тих, хто буде любити і підтримувати вас; краще біжіть до них.
Кілька років тому, коли мені виповнилося 12, мене запросили вперше відвідати табір з ночівлею для кворуму Ааронового священства. Це було довгоочікуване запрошення, оскільки мій батько був провідником кворуму і часто їздив у походи з хлопцями з приходу, а я залишався вдома.
Коли той день настав, я був безмежно щасливим. І маю визнати, що я відчайдушно хотів бути “своїм” серед старших хлопців. Я був сповнений рішучості проявити себе. З такими намірами мені не довелося довго чекати “перевірки”, щоб бути випробуваним, чи буду я підігрувати і чи стану частиною групи.
Мені дали завдання взяти у батька ключі від його машини, щоб можна було розіграти провідників. Не пам’ятаю точно, що я сказав, аби переконати тата дати мені ключі, але невдовзі я вже біг до групи хлопців з ключами в руках, пишаючись своїм досягненням.
Потім прийшло наступне завдання. Я мав відімкнути дверцята машини і вклинити палицю між спинкою водійського сидіння і клаксоном. І мав замкнути дверцята, щоб пронизливий сигнал звучав аж до вечора, бо ніхто з провідників не зможе потрапити в машину, щоб витягти той нехитрий пристрій.
А ось тут ця історія стає для мене до болю незручною. Закріпивши палицю на місці, я замкнув дверцята і щодуху побіг, щоб сховатися в кущах неподалік. Плюхнувшись на землю, я відчув пекучий біль. У темряві й поспіху я сів прямо на кактус.
Пронизливий автомобільний звук заглушав мої крики від болю, і мені нічого не залишалося, як обережно пошкандибати назад до машини, визнати свої “гріхи” і з ніяковінням та соромом шукати підручної медичної допомоги.
Решту тієї ночі я лежав на животі в наметі, поки мій батько плоскогубцями видаляв колючки кактуса з моєї… ну, скажу лише, що кілька днів після цього я не міг нормально сидіти.
Я багато разів згадував той випадок. Зараз я можу сміятися над безглуздістю своєї юності, бо вже засвоїв деякі основоположні принципи.
Здається, що тілесній людині притаманно багато типів людської поведінки — бажання вписатися в колектив, бажання довести свою правоту, страх упустити можливість і непереборна потреба сховатися, щоб уникнути наслідків. Саме на цій останній схильності я зосереджуся сьогодні — ховатися після того, як зробимо те, чого робити не слід.
Я не прирівнюю свою дитячу витівку до тяжкого гріха, але проведу деякі паралелі, які можуть виявитися корисними у випробуваннях упродовж нашого земного життя.
В Еденському саду Адам і Єва мали ідеальні умови — вдосталь їжі, незрівнянна краса саду, і це був не лише сад краси, але й сад, у якому не було ні бур’янів, ні кактусів.
Однак ми також знаємо, що життя в саду обмежувало розвиток, якого вони потребували. Сад не був кінцевим пунктом призначення, а перевіркою, першою з багатьох, яка випробує, підготує і дозволить їм просуватися до їхньої остаточної мети — повернення у присутність Батька і Сина.
Ви пам’ятаєте, що в саду була протилежність. Люциферу було дозволено випробовувати Адама і Єву. Він спочатку спокушав Адама скуштувати плід з дерева пізнання добра і зла. Пам’ятаючи про заповідь не куштувати цей плід, Адам не піддався спокусі. Потім прийшла благословенна Єва, яка вирішила скуштувати плід, переконавши Адама зробити те саме.
Пізніше Адам і Єва проголосили, що це рішення було необхідним, аби виконати план Небесного Батька. Проте, скуштувавши плід, вони переступили закон — закон, даний їм безпосередньо від Батька. Через вражаюче розуміння добра і зла вони, почувши голос Батька, Який сповіщав про Своє повернення в сад, мали відчути розпач. Вони зрозуміли, що були нагі, бо вони дійсно були без одягу, живучи у стані невинності. Але, можливо, ще болючішим за те, що в ту мить вони були без одягу, було те, що їх було викрито у їхньому гріху. Вони були беззахисними і вразливими. Вони були нагими у повному розумінні цього слова.
Люцифер, який завжди був шахраєм, знаючи про їхній вразливий і ослаблений стан, спокушав їх знову — цього разу сховатися від Бога.
Ця спокуса — я назву її “друга спокуса” — є спокусою, яка може призвести до найгірших наслідків, якщо ми їй піддамося. Безсумнівно, оптимально уникати всіх перших спокус порушити закон Бога, але ми знаємо, що тут, на землі, всі піддадуться різноманітним першим спокусам. Розвиваючись у зрілості та розумінні, ми сподіваємося, що наша сила уникати перших спокус буде постійно зростати, якщо ми намагатимемося ставати більш схожими на нашого Спасителя, Ісуса Христа.
Деякі люди можуть намагатися сховатися від Бога, тому що не хочуть, щоб їх виявили чи викрили, і вони відчувають сором або провину. Однак численні уривки з Писань навчають нас, що сховатися від Бога неможливо. Я поділюсь деякими з них.
Господь навчає Єремію, ставлячи такі запитання: “Якщо заховається хто у криївках, то Я не побачу Його? говорить Господь. Чи Я неба й землі не наповнюю?”
А Йову сказано так:
“Бо очі Його на дорогах людини, і Він бачить всі кроки її, —
немає темноти, немає і темряви, де б злочинці сховались”.
Автор псалмів Давид дуже поетично проголошує:
“Господи, — випробував Ти мене та й пізнав,
Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека…
бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!…
Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця?
Якщо я на небо зійду, — то Ти там, або постелюся в шеолі — ось Ти!”
Новонавернені
Для тих, хто недавно приєднався до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, друга спокуса може здаватися особливо сильною. Через хрищення ви вступили в завіт узяти на себе ім’я Ісуса Христа, що для багатьох означає необхідну зміну стилю життя. Змінити свій спосіб життя непросто. Наближення до люблячого Небесного Батька часто вимагає зміни звичок, поведінки і навіть кола спілкування.
Супротивник знає, що ви можете бути вразливими до його атак, які важко розпізнати. Він робитиме так, щоб ваше минуле життя, яке часто не приносило вам задоволення, тепер здавалося вам нереально привабливим. Той, хто оскаржував, як про нього сказано у книзі Об’явлення, спокушатиме вас думками, які звучать приблизно так: “Ти не настільки сильний чи сильна, щоб змінити своє життя; тобі немає місця серед цих людей; вони ніколи не приймуть тебе; ти надто слабкий чи слабка”.
Якщо здається, що ці думки приходять до вас, тих, хто недавно ступив на шлях завітів, ми благаємо вас не прислухатися до голосу оскаржувача. Ми любимо вас; ви можете це зробити; ми приймаємо вас; і зі Спасителем ви матимете силу зробити все. У той час, коли вам найбільше потрібні наша любов і підтримка, не обманюйтеся, думаючи, що ми відторгнемо вас, якщо ви зробите крок назад до попереднього способу життя. Завдяки незрівнянній силі Спокути Ісуса Христа ви можете зцілитися знову. Але якщо ви ховаєтеся від Нього і віддаляєтеся від вашої новознайденої релігійної спільноти, ви віддаляєте себе від самого джерела, яке може дати і дасть вам силу подолати спокуси.
Мій дорогий друг, недавно навернений, розповів, як важко зберігати віру в ізоляції. Є велика сила в тому, щоб стати і залишатися частиною спільноти, яка підтримує, де всі спотикаються, однак рухаються вперед, отримуючи благословення любові Ісуса Христа.
Президент Рассел М. Нельсон навчав, що “подолання світу — це не подія, яка відбувається за день чи два. Воно відбувається упродовж усього життя, коли ми невпинно опановуємо вчення Христа. Ми розвиваємо віру в Ісуса Христа — кожного дня каємося і дотримуємося завітів, які дають нам силу. Ми залишаємося на шляху завітів, і ми благословенні духовним зміцненням, особистим одкровенням, зростанням віри і служінням ангелів”.
Якщо ви отримали фізичну травму і не звернетеся за належною медичною допомогою, ваш стан погіршиться і може стати небезпечним для життя. Це стосується і духовних ран. Тільки невилікувані духовні рани можуть загрожувати вашому вічному спасінню. Не ховайтеся від тих, хто буде любити і підтримувати вас; краще біжіть до них. Хороші єпископи, президенти та провідники філій можуть допомогти вам отримати доступ до зцілюючої сили Спокути Ісуса Христа.
Тих, хто, можливо, ховається, ми благаємо повернутися. Вам потрібно те, що пропонує євангелія і Спокута Ісуса Христа, а ми потребуємо того, що привнесете ви. Бог знає ваші гріхи; ви не можете сховатися від Нього. Примиріться з Ним.
Як Його святі, кожен із нас повинен розвивати в Церкві культуру прийняття, яка полягає в тому, щоб любити, приймати і заохочувати всіх, хто бажає просуватися Його шляхом.
Стережіться цієї другої спокуси! Дотримуйтеся поради пророків як давніх, так і сучасних, і знайте, що ви не можете сховатися від люблячого Батька.
Натомість ви завжди можете розраховувати на дивовижну зцілюючу силу Спокути Ісуса Христа. Це і є справжньою метою нашого існування — отримати сповнене слабкостей смертне тіло, яке “підвладне усіляким недугам” і яке, на жаль, піддасться багатьом першим спокусам. А ще наша мета — розвиватися навіть тоді, коли ми піддаємося цим спокусам, і після цього прагнути божественної допомоги, щоб ми могли стати більш схожими на нашого Спасителя і нашого Небесного Батька. Це Його шлях. Це єдиний шлях. Про ці істини я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.