Як мала дитина

Від початку останнього року Свого земного життя Ісус став ще більше навчати Своїх апостолів. Якщо Його послання і Його Церква мали залишитись на землі, коли Він піде, потрібно було багато чого донести у серця 12 зовсім звичайних чоловіків, які були знайомі з Ним менше 24 місяців.

Одного дня Ісус став свідком спору між Дванадцятьма і потім запитав: “Про що [ви] міркували?” Явно збентежені, вони, як сказано у Писаннях, “мовчали”. Але цей найвеличніший з усіх вчителів знав думки їхніх сердець і відчув, що має місце перший прояв особистої гордині. Тому Він “до Себе дитину покликав…

Та й сказав: “Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, — не ввійдете в Царство Небесне!

Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім”.

Слід зазначити, що навіть до народження Христа, у прощальній проповіді царя Веніямина містилася ця важлива згадка про покірність, притаманну дитині. Там сказано: “Тілесна людина є ворогом для Бога… і буде на віки вічні, доки вона… не стане святою через Спокуту Христа Господа, і не стане як дитина, смиренною… покірною… сповненою любові… саме як дитина [яка дає відповідь] своєму батькові”.

Втім є деякі явно інфантильні схильності, мати які ми не заохочуємо. Двадцять п’ять років тому мій онук, якому тоді було три роки, вкусив за руку свою п’ятирічну сестру. Мій зять, який наглядав за дітьми того вечора, поспіхом сказав своїй доньці усе, що тільки могло спасти йому на думку стосовно прощення, завершуючи це словами, що її маленький братик, можливо, навіть не знав, як це відчувається, коли тебе кусають за руку. Цей необдуманий батьківський коментар подіяв, і його дія тривала десь хвилину, можливо, півтори, доки з дитячої кімнати не почувся зойк, від якого задеренчали вікна, і моя онука незворушно вигукнула звідти: “Тепер він знає”.

Тож на які притаманні дітям чесноти нам потрібно звернути увагу? Що викликало у Самого Христа сльози у найбільш зворушливому епізоді з усієї Книги Мормона? Чого навчав Ісус, коли прикликав згори небесний вогонь і ангелів-захисників, щоб вони оточили тих дітей, і наказав дорослим “див[ити]ся на своїх маленьких”?

Ми не знаємо, що спонукало Його вчинити все саме так, але, я думаю, це якимось чином пов’язано з їхньою чистотою і невинністю, їхньою вродженою покірністю і тим, що це може принести в наше життя, якщо ми збережемо в собі ці якості.

Чому наші дні розпачу хтось описав так: “Наймарніша марнота”? Чому “нікчемні вигадки і гординя дітей людських” є тими словами, які характеризують велику і простору будівлю, таку духовно мертву у видінні Легія? А як щодо зорамійців, тієї групи людей, які молилися так егоїстично? Про них Алма сказав: “О Боже, вони [моляться] до Тебе своїми вустами, водночас вони пихатяться… від марних речей світу”.

На відміну від цього, чи є щось прекрасніше, чистіше або смиренніше, ніж молитва дитини? Коли вона лунає, відчувається, немов у кімнаті — небеса. Бог і Христос є такими реальними, але для інших людей у більш дорослому віці цей досвід може стати більш поверховим.

Як сказав старійшина Річард Л. Еванс приблизно 60 років тому, цитуючи слова іншої людини: “Багато з нас заявляють, що є християнами, втім ми… не ставимося до [Христа] серйозно… Ми поважаємо Його, але не йдемо за Ним… Ми цитуємо Його слова, але не живемо за ними”. “Ми захоплюємося Ним, але не поклоняємося Йому”.

Наскільки іншим могло би бути життя, якби світ цінував Ісуса, а не згадував часом про Нього у сповненій блюзнірства лайці.

Але діти люблять Його по-справжньому, і ця любов може поширитися й на інші їхні стосунки на ігровому майданчику життя. Як правило, навіть у наймолодшому віці, діти люблять так щиро, прощають так охоче і сміються так радісно, що можуть розтопити серце навіть найнепривітнішої, найсуворішої людини.

Що ж, цей список можна продовжувати і продовжувати. Чистота? Довіра? Відвага? Цілісність, притаманна їхньому характеру?

Я хочу розповісти вам про смирення перед Богом, виявлене одним з моїх юних, дуже дорогих мені, друзів.

5 січня 2025 р. — 91 день тому — Істону Дарріну Джоллі було дароване Ааронове священство, і його було висвячено у диякони Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Істон, скільки себе пам’ятає, мріяв розносити причастя Господньої вечері. Але він дуже боявся, що, виконуючи це священне служіння, він зазнає невдачі, що він впаде, що його дражнитимуть або що він збентежить себе і свою сім’ю.

Річ у тім, що Істон страждає на рідкісне й дуже руйнівне захворювання — вроджену м’язову дистрофію Ульріха. Воно дедалі більше сповнювало його юне життя жахливими викликами, руйнуючи його сподівання і мрії щодо майбутнього. Невдовзі він назавжди буде прикутим до крісла колісного. Його рідні не говорять про те, що чекає на нього згодом.

У наступну після свого висвячення неділю Істон мав вперше розносити причастя. І для нього особистою мотивацією було те, що він може постати з цими священними символами перед своїм батьком — єпископом приходу, і піднести йому їх. Очікуючи на можливість виконати це завдання, він просив і благав, і ридав, і молив, щоб йому гарантували, що ніхто, зовсім ніхто не намагатиметься йому допомогти. З багатьох особистих причин йому було потрібно зробити це самостійно і без допомоги.

Після того як священник переломив і благословив хліб — символ зламаного тіла Христа — Істон, тіло якого було зламане хворобою, кульгаючи, підійшов, щоб взяти свою тацю. Однак від підлоги дому зборів на розташовану вище трибуну вели три чималі сходинки. Тож, отримавши свою тацю, він потягнувся якомога вище і поклав тацю на поверхню над поручнем. Потім, сидячи на одній з верхніх сходинок, він двома руками підтягнув свою праву ногу на першу сходинку. Потім він підтягнув свою ліву ногу на ту ж саму сходинку і так далі, доки, доклавши великих зусиль, не піднявся на вершину своєї особистої трисходинкової гори Еверест.

Потім він посунувся до стійки, тримаючись за яку, зміг підвестись. Він повернувся назад, до таці. Ще кілька кроків, і він постав перед єпископом, своїм батьком, який з повними сліз очима і сльозами, які рясно котилися по його лицю, мав стримуватися, щоб не обійняти цього досконало відважного й вірного сина. А Істон, з полегшенням і широкою, на все лице, усмішкою, також міг би сказати: “Я прославив [мого батька і] довершив… те діло, що [він] дав [м]ені виконати”.

Віра, вірність, чистота, довіра, шана і, зрештою, любов до батька, якому він так хотів догодити. Ці та десятки інших якостей спонукають нас також сказати: “Хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім”.

Сестри, брати і друзі, найвищі місця у списку найпрекрасніших з відомих мені картин і фотографій, займають зображення немовлят, дітей і юнаків та дівчат, які такі ж сумлінні й дорогоцінні, як ті, про яких ми згадували сьогодні. Я свідчу, що вони є обличчями Божого царства, яке процвітає на землі в усій його силі й красі.

Так само я свідчу, що в свої юні роки Джозеф Сміт бачив те, що, за його словами, він бачив, і що він говорив з тими, з ким, за його словами, він говорив. Я свідчу, що смиренний і чистий серцем Рассел М. Нельсон є висвяченим і обдарованим Божим пророком і провидцем. Як людина, яка все життя читає, я свідчу, що Книга Мормона є найкориснішою книгою з усіх, які мені колись доводилося читати, і ключовим каменем моєї скромної оселі у царстві, де багато осель. Я свідчу, що священство і молитва відновлюють моє життя — Христове священство і ваші молитви. Я знаю, що все це істина, і свідчу про це в ім’я найвірнішого і найсмиреннішого з усіх Божих синів — Альфи і Омеги, Великого Я Є, Розіп’ятого, Свідка вірного — самого Господа Ісуса Христа, амінь.