Божественна влада і неймовірні юнаки

Дякую вам, старійшино Андерсене, за той надзвичайний прояв сили священства і сили Спасителевої Спокути.

Одного недільного ранку у січні цього року, коли я сидів на причасних зборах, більше десятка молодих чоловіків були підтримані у тому, щоб отримати наступний чин в Аароновому священстві. Я відчув, як світ змінюється під нашими ногами.

Мене вразило, що по всьому світу, в кожному часовому поясі, на таких самих причасних зборах, як ці, десятки тисяч дияконів, вчителів і священників — як і Істон, друг старійшини Холланда, про якого він розповів сьогодні вранці — були підтримані, щоб бути висвяченими на служіння у священстві впродовж усього їхнього життя — і це свідчить про збирання Ізраїля вздовж і вшир.

Щороку в січні руки покладаються на голови приблизно 100 000 молодих чоловіків, приєднуючи їх за допомогою цього обряду до чіткої лінії влади, що простягається крізь епоху Відновлення до Джозефа і Олівера, а також до Івана Христителя та Ісуса Христа.

Хочу зауважити, що наша Церква рідко дуже демонстративна. Тут ми схильні до непоказовості.

Але все ж, коли я побачив цю силу-силенну нововисвячених носіїв священства, що поширюється по землі, я замислився — в дусі “Церкви радості” — чи не варто було б про це кричати з дахів будинків?! “Сьогодні, — подумав я, — повинні звучати сурми, гучні цимбали і палати римські свічки. Мали б проводитися паради!”

Знаючи, що таке насправді Божа влада, ми стали свідками того, як зазнає змін звичний хід подій у цьому світі, коли божественна влада поширюється по землі.

З цих висвячень починається служіння наших юнаків впродовж усього їхнього життя, коли вони опинятимуться в ситуаціях і місцях, де їхня присутність і молитви, а також сили священства Бога, носіями якого вони є, матимуть велике значення.

Ця контрольована ланцюгова реакція почалася з посланого Богом ангела-служителя. Воскреслий Іван Христитель з давніх часів явився Джозефу і Оліверу, поклав свої руки на їхні голови і сказав: “Вам, мої товариші у служінні, в імʼя Месії я дарую священство Аарона, яке володіє ключами священнослужіння ангелів, і євангелії покаяння, і хрищення зануренням для відпущення гріхів” (Учення і Завіти 13:1).

Іван називав цю владу “священство[м] Аарона”, на честь брата Мойсея і товариша по священству. У давнину носії цього священства Аарона мали навчати і допомагати у виконанні обрядів — обрядів, які зосереджували увагу учнів на майбутньому Месії, Господі Ісусі Христі (див. Повторення 33:10).

У книзі Числа чітко сказано, що на носіїв священства Аарона покладено завдання, що стосуються використання святих речей для обрядів. “А Аарона та синів його постав… А їхній догляд… стіл… і святі речі, що служать ними” (Числа 3:10, 31).

У житті і Спокуті Спасителя старозавітній обряд жертвоприношення тварин було виконано і замінено. Той стародавній обряд було замінено на обряд, який ми зараз називаємо причастям Господньої вечері.

Господь довіряє сучасним носіям Ааронового священства робити те саме, що вони робили в давнину: навчати і брати участь в обрядах — все це, щоб нагадувати нам про Його Спокуту.

Коли диякони, вчителі та священники прислуговують причастя, вони отримують його благословення так само, як і всі інші: дотримуючись завіту, який вони укладають, коли особисто приймають хліб і воду. Але виконуючи ці священні обов’язки, вони також дізнаються більше про свої ролі й обов’язки священства.

Ааронове священство називається підготовчим священством частково тому, що його обряди дозволяють їм відчувати вагу відповідальності і радість залучення до виконання Господнього доручення, що готує їх до майбутнього служіння у священстві, коли вони можуть бути покликані до служіння в непередбачуваних обставинах, зокрема, виголошувати натхненні благословення в часи, коли надії і мрії, і навіть життя і смерть, знаходяться в хиткій рівновазі.

Такі серйозні очікування вимагають серйозної підготовки.

В Ученні і Завітах пояснюється, що диякони і вчителі мають “застерігати, роз’яснювати, напучувати, і вчити, і запрошувати всіх прийти до Христа” (Учення і Завіти 20:59). Крім цих можливостей, священники мають “проповідувати… і христити” (Учення і Завіти 20:50).

Все це виглядає складним, але в реальному світі такі речі відбуваються природно і по всьому світу.

Один єпископ навчав своє нове президентство кворуму дияконів про ці обов’язки. Тож молоде президентство почало обговорювати, як це можна зробити в їхньому кворумі та їхньому приході. Вони вирішили, що слід почати відвідувати літніх членів приходу, щоб побачити, чого вони потребують, а потім зробити це.

Серед тих, кому вони служили, був Алан — грубий, часто лайливий, а іноді й ворожий сусід. Дружина Алана, Ванда, стала членкинею Церкви, але Алан був, як кажуть, щось на кшталт твердого горішка.

Проте диякони взялися до роботи. Вони, з гумором пропускаючи його образи, розгрібали сніг і виносили сміття. Дияконів важко зненавидіти, і Алан з часом полюбив їх. В якийсь момент вони запросили його до церкви.

“Мені не подобається церква”, — відповів він.

“Але ж ми вам подобаємося, — сказали вони. — Тож ходімо з нами. Ви можете просто прийти на наші збори кворуму, якщо хочете”.

Єпископ дав дозвіл на те, щоб він був на зборах кворуму, він прийшов — і продовжував ходити.

Диякони стали вчителями, вони продовжували служити йому, і він навчив їх ремонтувати машини і дечого з будівництва. Коли ці диякони, які стали вчителями, нарешті стали священниками, Алан вже називав їх “мої хлопці”.

Вони вже щиро почали готуватися до місій і запитали у нього, чи можуть практикувати з ним місіонерські уроки. Він поклявся, що ніколи не слухатиме і ніколи не повірить, але так, вони могли практикуватися у нього вдома.

А потім Алан захворів. І пом’якшився серцем.

А одного разу на зборах кворуму він лагідно попросив їх помолитися за нього, щоб він кинув палити, і вони це зробили. А потім вони пішли з ним додому і конфіскували його заначку тютюну.

У той час, як здоров’я Алана погіршувалося і він потрапляв до лікарень і реабілітаційних центрів, “його хлопці” тихо служили йому, виявляючи силу священства і нелицемірної любові (див. Учення і Завіти 121:41).

Чудеса продовжувалися, коли Алан попросив охристити його, — але помер до того, як це сталося. На його прохання ті диякони, які стали священниками, несли труну і виступали на похороні, де вони, як і належить, застерігали, роз’яснювали, напучували, навчали і запрошували всіх до Христа.

А згодом у храмі один з “хлопців Алана” охристив їхнього колишнього президента кворуму дияконів за Алана.

Все, що Іван Христитель казав робити, вони робили. Вони робили те, що роблять диякони, вчителі і священники по всій Церкві і по всьому світу.

Один з обов’язків носіїв священства Аарона стосується проведення обряду причастя.

Минулого року я познайомився з надихаючим єпископом та його чудовою дружиною. Нещодавно, одного суботнього ранку, вони їхали на хрищення свого сина і пережили трагічну і раптову втрату своєї дорогої дворічної донечки Тесс.

Наступного ранку члени їхнього приходу зібралися на причасні збори, сповнені співчуття, бо також страждали через втрату цієї невинної маленької дівчинки. Ніхто не очікував, що того ранку сім’я єпископа буде у церкві, але за кілька хвилин до початку зборів вони тихо увійшли і сіли на своє місце.

Єпископ підійшов до подіуму, пройшов повз своє звичне місце між радниками і сів натомість між священниками за причасним столом.

Протягом тієї болісної і безсонної ночі, коли він шукав розуміння і миру, він сильно відчув, що саме найбільше потрібно його сім’ї — і його приходу. Їм потрібно було почути голос їхнього єпископа, президента Ааронового священства їхнього приходу, їхнього скорботного батька, який би промовив обіцяння причасного завіту.

Тож, коли настав час, він став на коліна з тими священниками і промовляв до Свого Батька. Через емоційну глибину тієї події він виголосив одні з найсильніших слів, які тільки дозволено вимовити вголос у цьому житті.

Слова, що мають вічні наслідки.

Слова обряду.

Слова завіту.

Настанови, які пов’язують нас із самими цілями цього життя — і з найвеличнішими благословеннями плану Небесного Батька для нас.

Можете собі уявити, що чули прихожани того дня в тій каплиці — що вони відчували у словах, які ми чуємо щонеділі у своїх каплицях?

“О Боже, Вічний Батьку, ми просимо Тебе в імʼя Твого Сина, Ісуса Христа, благословити і освятити цей хліб для душ усіх тих, хто причащається ним, щоб вони могли їсти в пам’ять тіла Твого Сина, і свідчити перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони бажають узяти на себе імʼя Твого Сина і завжди памʼятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм, щоб Його Дух міг завжди бути з ними. Амінь” (Учення і Завіти 20:77).

А потім: “О Боже, Вічний Батьку, ми просимо Тебе в імʼя Твого Сина, Ісуса Христа, благословити і освятити ц[ю воду] для душ усіх тих, хто п’є [її], щоб вони могли робити це в пам’ять крові Твого Сина, яку було пролито за них; щоб вони могли свідчити перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони завжди пам’ятають Його, щоб Його Дух міг бути з ними. Амінь” (Учення і Завіти 20:79).

Ці добрі батько і мати свідчать, що це обіцяння було виконано. Насправді, для їхньої вічної втіхи, “Його Дух міг завжди бути з ними”.

Я навічно вдячний за те, що носії Ааронового священства, з його силами, обрядами і обов’язками, благословляють усіх нас через ключі самого “священнослужіння ангелів, і євангелії покаяння, і хрищення зануренням для відпущення гріхів” (Учення і Завіти 13:1). В ім’я Ісуса Христа, амінь.