“Поверн[іть]ся… до Мене, щоб Я міг зцілити вас”

Колись ми жили в домі, оточеному величними деревами. Біля входу росла красива верба. Однієї сумнозвісної ночі здійнялася сильна буря, і верба з тріском впала. Вона лежала з вирваним із землі корінням, і на неї було болісно дивитися.

Я вже був готовий завести бензопилу і попиляти дерево на дрова, коли наш сусід вибіг, щоб зупинити мене. Він докоряв мені за те, що я легко розпрощався з деревом, і наполегливо переконував нас його не позбуватися. Потім він вказав на один корінь, який все ще був у землі, і сказав, що якщо ми підіпремо дерево, обріжемо гілки і будемо підживлювати його, то коріння знову живитимуть дерево.

Я був скептично налаштований і сумнівався в тому, щоб це повалене і явно пошкоджене дерево могло б уціліти і повернутися до життя. Я міркував, що навіть якщо воно почне рости знову, воно неодмінно не переживе наступної бурі. Але усвідомлюючи, що наш сусід вірить, що у дерева все ще є майбутнє, ми прийняли той план.

І який же був результат? Через деякий час ми побачили ознаки життя, коли дерево почало вкорінюватися. Зараз, уже через 12 років, це дерево сильне і сповнене життя, має міцне коріння і знову прикрашає ландшафт.

Зустрічаючись зі святими по всьому світу, я згадую про цю вербу і про те, що є надія, навіть коли здається, що все втрачено. Деякі люди колись мали свідчення про євангелію, яке було сильним і живим, як та верба. Потім, з певних особистих причин, ці свідчення ослабли, що призвело до втрати віри. Інші тримаються, лиш найтоншими корінцями торкаючись євангельського ґрунту.

І все ж мене знову і знову надихають історії стількох людей, які вирішили поновити своє учнівство і повернутися до церковної домівки. Замість того, щоб відкинути свої віру і переконання, як непотрібні дрова, вони відгукнулися на духовні спонукання і сповнені любові запрошення повернутися.

Я був на конференції колу в Кореї, де один з членів Церкви, який повернувся до активності, сказав: “Я дякую братам за готовність прийняти мене, незважаючи на брак у мене віри і мою слабкість, за те, що вони відвідували мене, і за членів Церкви, які завжди були дуже добрими до мене. Навколо мене все ще багато друзів, які є малоактивними. Це смішно, але вони кажуть одне одному повернутися до Церкви, щоб відновити свою віру. Я думаю, що, можливо, всі вони прагнуть віри”.

Усіх, хто прагне віри, ми запрошуємо повернутися. Я обіцяю, що ваша віра може зміцнитися, коли ви знову будете поклонятися разом зі святими.

Колишній місіонер з Африки написав старшому провіднику Церкви, приносячи вибачення і просячи прощення за те, що образився на його настанови стосовно певної культурної традиції, через що потім залишив Церкву. Він смиренно висловився так: “На жаль, той факт, що я образився 15 років тому, змусив мене заплатити надзвичайно високу ціну. Я втратив так багато — набагато більше, ніж будь-коли міг собі уявити. Мені дуже соромно за шкоду, яку я міг заподіяти на цьому шляху, але понад усе я радий, що знайшов дорогу назад”.

Усіх, хто усвідомлює, що саме ви втратили, ми запрошуємо повернутися назад, щоб ви могли знову скуштувати радісний плід євангелії.

Одна сестра зі Сполучених Штатів залишила Церкву на багато років. Її історія повернення містить переконливі уроки для батьків і членів сім’ї, які болісно переживають за близьких, що відходять від Церкви. Вона написала:

“Я можу перерахувати безліч причин, чому я відійшла від Церкви, євангелії і, певною мірою, від своєї сім’ї. Але насправді це не має значення. Я не приймала одного важливого рішення залишити Церкву. Я робила вибір, мабуть, тисячу разів. Але одне я завжди знала: мої батьки прийняли одне важливе рішення і дотримувалися його. Вони вирішили любити мене.

Я не могла знати, скільки сліз було пролито, скільки проведено безсонних ночей чи скільки щиросердих благальних молитов було вимовлено заради мене. Вони не звинувачували мене у моїх гріхах; радше вони зверталися до мене у моїй гріховності. Вони не змушували мене почуватися небажаною гостею в їхньому домі та на сімейних зібраннях. Будь-яке з цих почуттів у мене викликали мої власні вчинки. А ось вони продовжували радо мене вітати. Вони, мабуть, помітили, що з часом моє світло потьмяніло. Але вони знали, що людина, якою я була тоді, — то лише тінь тієї, якою я ще мала стати.

Так само, як мій шлях від Церкви був складним, так і мій шлях назад був складним. Але одна річ, яка не була важкою під час повернення, — це відчуття повернення додому, до якого я належу”.

Моє послання сьогодні особливо адресоване до всіх, хто колись відчував Духа, але сумнівається, чи є для вас дорога назад до відновленої Церкви Ісуса Христа або місце в ній. Воно також для тих, хто ледве тримається в ній або тих, хто відчуває спокусу відійти.

Це послання не є викликом і не є засудженням. Це запрошення, дане з любов’ю і щирим бажанням привітати вас знову у вашому духовному домі.

Я молився, щоб ви відчули свідчення Святого Духа, коли зараз почуєте це сповнене любові запрошення і величне обіцяння від нашого Спасителя Ісуса Христа:

“Чи повернетеся ви тепер до Мене, і покаєтеся у ваших гріхах, і навернетеся, щоб Я міг зцілити вас?”

Кожного тижня багато людей відгукуються на запрошення Спасителя, повертаючись до учнівства й активності в Церкві, тихо і смиренно шукаючи обіцяного Ісусом зцілення. І, всупереч розповідям, які іноді поширюються, рекордна кількість наших молодих людей вибирає залишатися сильними і зміцнювати свою віру в Ісуса Христа.

Коли деяким послідовникам Ісуса в Капернаумі стало важко сприймати Його вчення і вони вирішили піти геть, Він звернувся до Своїх апостолів і запитав: “Чи не хочете й ви відійти?”

Це те запитання, на яке кожен з нас має дати відповідь, переживаючи часи особистих випробувань. Відповідь Петра Ісусу є непідвладною часу і лункою: “До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного”.

Тож, обдумуючи запрошення Спасителя повернутися до Нього, чого ви можете навчитися з історії про вербу?

1. Дорога назад рідко коли буває легкою або комфортною, однак вона того варта. Коли наша верба знову була піднята, всі її гілки були спиляні. Вона не була гарною. Ми також можемо почуватися вразливими, коли відкидаємо старі звички і позбавляємося гордовитості. Зосередивши свою віру на Ісусі Христі та Його євангелії — на стовбурі й на корінні, — ви отримаєте надію і сміливість зробити перший крок назад.

2. Знадобилося багато років, щоб наша верба повернула собі колишню силу і красу. Зараз вона ще сильніша і красивіша, ніж раніше. Будьте терпеливими, оскільки ваші віра і свідчення також зростають. Це означає не ображатися на необдумані коментарі на кшталт: “Де ти був усі ці роки?”

3. Верба ніколи б не вижила без постійного догляду та підживлення. Ви будете живити свою віру і своє свідчення, щотижня бенкетуючи за причасним столом і поклоняючись у домі Господа.

4. Як вербі потрібне було сонячне світло, щоб її гілки і листя знову росли, так і ваше свідчення зростатиме, якщо ви залишатиметеся чутливими до відчуттів і свідчення Духа. Навчайтеся в Амулека, який так описав час, коли він був малоактивним членом Церкви: “Мене кликали багато разів, а я не хотів слухати”.

5. Мій сусід знав, якою знову може стати верба. Так само і Господь знає ваш божественний потенціал і те, якими можуть стати ваша віра і ваше свідчення. Він ніколи вас не залишить. Завдяки Спокуті Ісуса Христа все розбите може бути зцілено.

Я свідчу, що на небесах радіють за тих, хто повертається. Ви потрібні, і вас люблять. Я свідчу, що Ісус Христос є нашим Спасителем і що Він благословляє більшим спокоєм і великою радістю всіх, хто повертається до Нього. Його руки милості не складені, а розкриті і простягнуті до вас. Вам ще не пізно повернутися. З усією любов’ю у наших серцях ми вітаємо вас вдома. В ім’я Ісуса Христа, амінь.