Брати участь у підготовці до повернення Христа
Покликання та інше служіння — це способи, у які ми можемо брати участь у Божій роботі, і це особливим чином готує нас до зустрічі зі Спасителем.
Кілька місяців тому я стояв у холі, коли повз мене пройшов старійшина Ніл Л. Андерсен. Незадовго до цього мене покликали новим генеральним авторитетом. Напевно, старійшина Андерсен відчув моє почуття невідповідності і сказав: “Що ж, здається, тут стоїть чоловік, який зовсім не знає, що йому робити”.
І я подумав: “Це справжній пророк і провидець”.
Потім старійшина Андерсен прошепотів: “Не хвилюйтеся, старійшино Шамвею. Через п’ять-шість років буде легше”.
Чи ви коли-небудь задумувалися, чому вас просять зробити у Божому царстві те, що вам здається не під силу? Коли в нас так багато турбот у житті, чи задумувалися ви, чому нам взагалі потрібні покликання в Церкві? Що ж, я задумувався.
І отримав відповідь на генеральній конференції, коли Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Брати і сестри, для вас і для мене зараз час готуватися до Другого пришестя нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа”. Коли Президент Нельсон сказав це, Дух допоміг мені зрозуміти, що коли ми беремо участь у Божій роботі, то готуємо себе та інших до повернення Христа. Господь переконливо обіцяє нам, що покликання, служіння підопічним, храмове поклоніння, дослуховування до підказок Духа та інше служіння — це способи, у які ми можемо брати участь у Божій роботі, і це особливим чином готує нас до зустрічі зі Спасителем.
Бог задоволений, коли ми долучаємося до Його роботи
У “велич[і] цієї миті”, коли царство Боже поширюється і храми вкривають всю землю, необхідно, щоб були охочі душі, які долучаться до Божої роботи. Ми, послідовники Ісуса Христа, маємо основувати своє учнівство на безкорисливому служінні. Але служіння рідко коли буває зручним. Ось чому я захоплююся учнями Христа, включно з нашими дорогими місіонерами, які дотримуються своїх завітів і відкладають свої бажання та труднощі, щоб служити Богу, служачи Його дітям. Бог “з радістю шану[є вас, коли ви служите Йому] в праведності”. Він обіцяє: “Великою буде [ваша] винагорода і вічною буде [ваша] слава”. Коли ми погоджуємося служити, то погоджуємося йти за Ісусом Христом. А коли ми погоджуємося йти за Христом, то погоджуємося мати найповноцінніше життя.
Я засвоїв цей урок, коли працював і вивчав хімічну інженерію в університеті. Мене попросили планувати заходи у приході для неодруженої молоді. Це було найстрашніше покликання для мене. Але все ж таки я погодився, хоча спершу це здавалося нудним завданням. Аж якось на одному заході я підкорив серце гарної дівчини тим, як роздавав морозиво. Вона підходила три рази, намагаючись привернути мою увагу. Ми закохалися, і вона запропонувала мені одружитися через два тижні. Ну, можливо, не так швидко, і це я запропонував їй одружитися, але правда в тому, що мені страшно подумати, що я міг пропустити зустріч з Хейді, якби відмовився від того покликання.
Наша участь у підготовці до повернення Христа
Ми беремо участь у Божій роботі не тому, що Бог не може справитися без нас, але тому, що нам потрібен Бог і Його могутні благословення. Він обіцяє: “Бо ось, Я благословлю всіх тих, хто працюватиме на Моєму винограднику, могутнім благословенням”. Дозвольте мені поділитися трьома принципами, які навчають того, як наша участь у Божій роботі благословляє нас і допомагає підготуватися до зустрічі зі Спасителем.
По-перше, коли ми беремо участь у Божій роботі, то просуваємося до “виповн[ення] мір[и] свого створення”.
І ми бачимо приклад цього у розповіді про Сотворіння. Після кожного дня праці Бог відзначав зроблений прогрес словами, “що добре воно”. Він не казав, що робота була скінчена або досконало зроблена. Але Він сказав, що відбувався прогрес, і в очах Бога це було добре!
Покликання не мають визначати або бути підтвердженням цінності чи гідності людини. Натомість якщо ми трудимося з Богом там, куди Він нас покликає, то зростаємо відповідно до міри нашого створення.
Бог радіє нашому прогресу, і нам слід робити так само, навіть коли ще є над чим працювати. Часом нам може не вистачати сил або засобів служити у покликанні. Але ми все ж можемо брати участь у роботі та оберігати свої свідчення у такі важливі способи, як молитва і вивчення Писань. Наш люблячий Небесний Батько не засуджує нас, коли ми хочемо, але не можемо служити.
По-друге, служіння робить наші домівки і церкву святими місцями, де ми можемо жити згідно із законом посвячення.
Наприклад, кожен особисто укладає завіт завжди пам’ятати Христа, але ми живемо згідно з цим завітом, коли служимо іншим. Завдяки покликанням у нас з’являються можливості “[нести] тягарі один одного, і так вико[нувати] закона Христового”. Коли ми служимо тому, що любимо Бога і хочемо жити згідно з нашими завітами, служіння, яке здавалося нудним і виснажливим, стає радісним і робить нас кращими.
Обряди не спасають нас через те, що вони є певними пунктами у небесному списку справ. Натомість коли ми живемо згідно із завітами, які пов’язані з цими обрядами, то стаємо людьми, що хочуть бути у присутності Бога. Це розуміння долає наші сумніви щодо необхідності служити або небажання служити. Наша підготовка до зустрічі з Ісусом Христом прискорюється, коли ми перестаємо питати, що Бог нам дозволяє робити, а питаємо, що Він хоче, аби ми зробили.
По-третє, участь у Божій роботі допомагає нам отримати дар Божої благодаті і більше відчути Його любов.
Ми не отримуємо фінансову винагороду за служіння. Натомість з Писань ми дізнаємося, що за свою “працю [ми] одержу[ємо] благодать Бога, щоб [ми] могли стати сильними Духом, маючи знання Бога, щоб [ми] могли навчати з силою і повноваженням від Бога”. Це дуже хороша угода!
Завдяки Божій благодаті наші здібності й слабкості не є визначальними для того, щоб давати або приймати покликання. Бог не очікує, що робота буде виконана бездоганно або в нас будуть виняткові таланти, щоб брати участь у Його роботі. Інакше цариця Естер не змогла б спасти свій народ, Петро не вів би Церкву на початку її створення, а Джозеф Сміт не був би пророком Відновлення.
Коли ми діємо з вірою, щоб виконати те, що перевищує наші можливості, наша слабкість стає очевидною. Це завжди незручно, але необхідно для того, щоб ми “зна[ли], що це [Божою] благодаттю… ми маємо силу звершувати це”.
Ми будемо часто помилятися, беручи участь у Божій роботі. Але в наших зусиллях Ісус Христос підхоплює нас. Він поступово підіймає нас, щоб ми могли бути врятовані від невдачі, страху і відчуття, що ми завжди робимо недостатньо. Коли ми посвячуємо наші незначні, але самовіддані зусилля, Бог збільшує їх. Коли ми жертвуємо заради Ісуса Христа, Він освячує нас. Це сила Божої благодаті, здатної змінити нас. Коли ми служимо, то зростаємо у благодаті, допоки не будемо готові бути “піднят[ими] Батьком, щоб [стати] перед [Ісусом Христом]”.
Допоможіть іншим приймати дар покликання і радіти йому
Я не знаю всього, що Спаситель запитає в мене, коли я постану перед Ним, але одне з питань може бути таке: “Кого ти привів із собою?” Покликання — це священні дари від люблячого Небесного Батька, щоб допомогти нам привести інших до Ісуса Христа. Тож я запрошую провідників і кожного з нас більш цілеспрямовано шукати тих, у кого немає покликання. Заохочуйте їх і допомагайте їм брати участь у Божій роботі, адже це допоможе їм підготуватися до повернення Христа.
Джон був неактивним у Церкві, коли єпископ відвідав його і сказав, що Господь має роботу для нього. Він попросив Джона кинути курити. Хоча Джон вже багато разів до цього намагався це зробити, тоді він відчув невидиму силу, яка допомагала йому.
Вже через три тижні президент колу відвідав Джона. Він покликав його служити в єпископаті. Джон був шокований. Він сказав президенту колу, що він щойно кинув курити. Якщо це покликання означає, що йому доведеться відмовитися від традиції відвідувати професійні футбольні матчі у неділю, то це вже забагато. Натхненна відповідь президента колу була простою: “Джоне, це не я покликаю тебе, а Господь”.
На це Джон відповів: “Що ж, якщо так, я приймаю покликання”.
Джон сказав мені, що ці жертви заради служіння стали духовними поворотними моментами для нього і його сім’ї.
Я інколи задумуюсь, чи не стається так, що ми не помічаємо тих, кому можна запропонувати покликання, бо ці люди, згідно з нашим недосконалим розумінням, здаються невідповідними або недостойними. Або ми більше переймаємося тим, чи зможе ця людина втілити очікування, ніж доктриною розвитку, через що не зможемо побачити, як Спаситель збільшує можливості людини, яка здається невідповідною і недосконалою, даючи їй можливості служити.
Старійшина Девід А. Беднар вчить важливості наказу, даного в Писаннях: “нехай [кожен чоловік чи жінка] вивчить свій обовʼязок і діє у [своєму] чині”. Як нам це зробити? Коли провідники і батьки дозволяють іншим вчитися і діяти самостійно, вони дають їм можливість квітнути і процвітати. Хоч може бути простіше дати вірним членам Церкви друге покликання, вищим шляхом буде запросити служити того, хто здається невідповідним цьому покликанню, і дати йому можливість навчатися і зростати.
Якби Христос був з нами на землі, Він би відвідував хворих, навчав у Недільній школі, сидів поруч з молодою жінкою з розбитим серцем і благословляв дітей. Він може виконати Свою роботу. Але Він хоче, щоб ми діяли та навчалися, і тому послав нас сюди.
З участю у Божій роботі приходить “право, привілей і обов’язок представляти Господа [Ісуса Христа]”. Коли ми служимо, щоб звеличувати Христа, а не себе, тоді наше служіння стає радісним. Коли після проведеного нами уроку, зборів, зустрічі з підопічним або заходу люди згадують про Христа більше, ніж про нас, то робота сповнює нас енергією.
Коли ми щиро прагнемо бути представниками Спасителя, то стаємо більш схожими на Нього. Це найкраща підготовка до священної миті, коли кожен з нас схилить коліна і визнає, що Ісус є Христос, і я свідчу, що Він Ним є, а також що Президент Рассел М. Нельсон є Його “голос[ом]… аж до кінців землі”, щоб допомогти нам “гот[уватися]… до того, що має прийти”. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.