Великі дари вічності: Спокута Ісуса Христа, Воскресіння, Відновлення

Багато років тому на нашому ранковому євангельському уроці ми вивчали напам’ять вірші з Біблії. Звичайно ж, мені подобалися короткі уривки. Серед них був вірш Іван 11:35 — найкоротший вірш у Писаннях англійською мовою, лише два слова — “Ісус заплакав”.

Для мене зараз те, що Ісус плаче у смутку і радості, свідчить про дивовижну реальність: божественний Син Бога прийшов у фізичне смертне життя і, будучи у плоті, навчався, як завжди бути з нами і благословляти нас.

Коли ми волаємо в горі чи вигукуємо в радості, Ісус Христос нас чудово розуміє. Він може бути поруч у моменти, коли ми найбільше потребуємо великих дарів вічності — Спокути Ісуса Христа, Воскресіння, Відновлення.

Марія і Марта оплакують свого брата Лазаря, який помер. Зворушений співчуттям, Ісус плаче. Він піднімає Лазаря до життя.

Ісус дивиться на Єрусалим напередодні Пасхи. Він плаче, не в змозі зібрати Свій народ, як квочка збирає своїх курчат. У наш час Спокута дає надію, коли ми жалкуємо за тим, що могло статися.

Господар виноградника плаче, коли питає Своїх слуг, серед яких можемо бути і ми, як брати-служителі і сестри-служительки: “Що міг я ще зробити для мого виноградника?”

Марія стоїть спустошена біля гробниці. Ісус лагідно запитує: “Чого плачеш ти?” Він знає, що “буває увечорі плач, а радість на ранок!” Воскресіння приносить світанок для всіх.

В описаній у Книзі Мормона землі, коли натовп віруючих оточив Ісуса, радість Його була повною. Він плакав.

“І Він узяв їхніх малих дітей, одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них.

А коли Він зробив це, Він знову заплакав”.

Це Великдень Ісуса Христа: Він відповідає на прагнення нашого серця і на запитання наших душ. Він витре наші сльози, окрім сліз радості.

Коли у нас течуть сльози, ми іноді, засоромившись, просимо вибачення. Але знання того, що Ісус Христос розуміє болі і радощі життя, може дати нам силу, яка перевищуватиме нашу власну, коли ми відчуватимемо то гірке, то солодке.

У Південній Америці батько схлипує. Блискітка його життя, його маленька донька, померла. “Я віддав би все, щоб побачити її знову”, — плаче він у моїх обіймах. Я теж плачу.

Під час освячення храму в Пуебло, Мексика, сльози щастя текли обличчям милої сестри. Її риси випромінювали віру і жертовність. Вона сказала: “Todos mis hijos están aquí en el templo hoy” — “Усі мої діти сьогодні тут, у храмі”. Покоління, зібрані в домі Господа, викликають сльози радості і вдячності.

У жорстокій громадянській війні сім’ї та сусіди чинили одне одному те, що важко описати словами. Гіркі сльози повільно проклали шлях для надії. Тремтячим голосом жінка з маленького села говорить: “Сусіде, перш ніж я зійду в могилу, хочу тобі сказати, де шукати твоїх загиблих членів сім’ї”.

Сяюча наречена і красивий наречений запечаталися в домі Господа. Їй, як і йому, 70 років. Прекрасна наречена, вона гідно дочекалася цього дня. Вона сором’язливо помахувала подолом своєї весільної сукні туди-сюди. У нас текли сльози радості. Божі обіцяння виконуються. Його завіти приносять благословення.

Коли юний Бойд К. Пекер був домашнім учителем овдовілої сестри, то засвоїв один зворушливий урок. Сварячись з чоловіком, та сестра вигукнула останнє образливе зауваження. Але того дня стався неочікуваний нещасний випадок, який забрав життя її чоловіка. “Протягом п’ятдесяти років, — схлипувала вдова, — я жила у пеклі, знаючи, що останнім, що він почув з моїх вуст, було в’їдливе, зле зауваження”.

Великдень Ісуса Христа допомагає нам залагодити, відновити, виправити наші стосунки по обидва боки завіси. Ісус може зцілити горе; Він уможливлює прощення. Він може звільнити нас та інших від чогось, сказаного або зробленого нами чи ними, що інакше поневолювало б нас.

Великдень Ісуса Христа допомагає нам відчути схвалення Бога. Цей світ говорить нам, що ми надто високі, надто низькі, надто широкі, надто вузькі — недостатньо розумні, красиві або духовні. Духовні зміни, що відбуваються завдяки Ісусу Христу, допоможуть нам уникнути виснажливого перфекціонізму.

З Великодньою радістю ми співаємо: “Відстраждав Господь за всіх, гріх і тління переміг”. Христове воскресіння звільняє нас від смерті, від слабкостей, що приходять з часом, і тілесних недоліків. Спокута Ісуса Христа також відновлює нас духовно. Він кровоточив кожною порою, так би мовити, плачучи кров’ю, щоб звільнити нас від гріха і відокремлення. Він возз’єднує нас, цілісних і святих, одне з одним і з Богом. В усьому доброму Ісус Христос рясно відновлює не лише те, що було, але також і те, що може бути.

Життя і світло Ісуса свідчать про любов Бога до всіх Його дітей. Оскільки Бог, наш Батько, любить усіх Своїх дітей в усі часи і в кожній країні, ми знаходимо в багатьох традиціях та культурах Його запрошення, дане з любовʼю, — прийти і знайти мир та радість у Ньому. Де б ми не були, коли б ми не жили і ким би ми не були, ми маємо спільну божественну сутність як діти одного Творця. Тобто послідовники ісламу, юдаїзму та християнства поділяють релігійну спадщину батька Авраама та завітні стосунки через події в Стародавньому Єгипті.

Батько Авраам прийшов до Єгипту і був благословенний.

Йосип, якого продали в рабство у Єгипет, знав, що сон фараона означає сім років достатку, а потім сім років голоду. Йосип врятував свою сім’ю і свій народ. Йосип плакав, коли осягнув величний план Бога, в якому все разом працює на благо тих, хто дотримується своїх завітів.

Мойсей, який виріс у Єгипті в домі фараона, отримав, а пізніше відновив ключі збирання Божих дітей.

Виповнивши пророцтво, Йосип, Марія та немовля Христос знайшли притулок у Єгипті. У Каїрі один правовірний мусульманин благоговійно сказав: “Коран навчає, що Йосип, Марія і немовля Ісус знайшли безпеку і притулок у моїй країні. У моїй країні Ісус ще маленьким хлопчиком їв нашу їжу, робив Свої перші кроки, сказав Свої перші слова. Тут, у моїй країні, ми віримо, що дерева низько схилилися, щоб принести плід Йому і Його сім’ї. Його перебування у моїй країні благословило наш народ і землю”.

За Божим планом, який передбачає моральну свободу волі і свободу вибору в смертному житті, ми маємо можливість навчатися на власному досвіді. Деякі з наших найбільших життєвих уроків приходять завдяки подіям, які самостійно ми б ніколи не вибрали. З любов’ю Ісус Христос спустився нижче всього і піднявся над усім. Він радіє нашим божественним здібностям творити і радіти, виявляти доброту, не сподіваючись на винагороду, вірити у покаяння і прощення. І Він плаче у смутку, як і небеса разом з Богом небес, через жахливість наших людських страждань, жорстокість, несправедливість, — часто викликаних людським вибором.

Кожна Великодня весняна пора свідчить про те, що духовна послідовність і сукупність подій є складовими божественної моделі спокути, воскресіння й відновлення, здійснених Ісусом Христом. Ця священна і символічна сукупність відбувається не випадково й не за збігом обставин. Вербна неділя, Страсний тиждень і Великдень є святкуванням Спокути і Воскресіння Христа. Як і сьогодні, щороку 6 квітня ми відзначаємо день заснування й організації Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Це Відновлення і є причиною, чому Саме завдяки цьому Відновленню ми збираємося у першу неділю кожного квітня на генеральну конференцію.

Відновлення також прийшло, коли воскреслий Ісус Христос, Мойсей, Іліяс та Ілля повернули ключі і владу священства у щойно освяченому Кертлендському храмі у Великодню неділю 1836 року. Того дня, за тих умов, до відновленої Церкви Ісуса Христа прийшли повноваження і благословення Бога збирати Його дітей, готувати Його дітей, щоб вони повернулися до Нього, і об’єднати сім’ї на вічність. Відновлення саме в той день здійснило пророцтво, оскільки тоді Великдень і Пасха відзначалися одночасно.

Нещодавно я відвідав священні місця в Огайо, серед них і Кертлендський храм, де пророк Джозеф та інші побачили у видінні Бога, нашого Батька, і Його Сина, Ісуса Христа. Пророк Джозеф бачив, на що схожі небеса. На небесах Небесний Батько через Ісуса Христа “спасає всі творіння Його рук” в царстві слави. Винятком є лише ті, хто за власною волею “зрікаються Сина після того, як Батько відкрив Його”.

На початку Свого земного служіння Ісус проголосив, що Його місією є благословити кожного з нас усім, що ми бажаємо отримати — у будь-який час, у кожній землі, за будь-яких обставин. Після 40-денного посту Ісус зайшов у синагогу і прочитав: “На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених”.

Вбогі, скрушені серцем, полонені, незрячі, помучені — це всі ми.

У книзі Ісаї далі знаходимо обіцяння надії, звільнення і запевнення Месії: “[Щ]об радість вчинити сіонським жалобникам… замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа!”

Тож, ми волаємо: “Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав”.

Кожної Великодньої пори ми символічно святкуємо великі дари вічності, дані Ісусом Христом, — Його Спокуту, Його (і обіцяного нам) буквального Воскресіння, Відновлення Його Церкви в останні дні з ключами священства і повноваженням благословляти всіх Божих дітей. Ми насолоджуємося одягом спасіння і мантією праведності. Ми вигукуємо: “Осанн[а] Богу й Агнцеві!”

“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”.

Нехай кожен з нас знайде в Ісусі Христі спокуту, воскресіння і відновлення — мир, становлення і приналежність — те, що є незмінно реальним і радісним, щасливим і вічним, я молюся в Його святе ім’я, Ісуса Христа, амінь.