Особиста підготовка до зустрічі зі Спасителем

Мої дорогі брати і сестри, минулого жовтня Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Брати і сестри, для вас і для мене зараз час готуватися до Другого пришестя нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа”. Коли Президент Нельсон говорить про Друге пришестя, він завжди робить це з радістю й оптимізмом. Але недавно одна дівчинка з Початкового товариства сказала мені, що завжди тривожиться, коли чує згадку про Друге пришестя. Вона сказала: “Я боюся, бо перед тим як Ісус прийде знову, відбуватиметься щось погане”.

І таке можуть відчувати не лише діти. Найкращою порадою для неї, для вас і для мене буде — дотримуватись учень Спасителя. Його настанови не таємничі і не складні. Коли ми їх дотримуємося, нам не треба боятися чи тривожитись.

Наприкінці земного священнослужіння Ісуса Христа Його запитали, коли Він прийде знов. У відповідь Він навчав трьома притчами, записаними у Maтвій 25, про те, як підготуватися до зустрічі з Ним — чи під час Його Другого пришестя, чи коли ми полишаємо цей світ. Ці вчення є надзвичайно важливими, оскільки особиста підготовка до зустрічі з Богом є головною метою життя.

Спочатку Спаситель розповів притчу про десятьох дів. У цій притчі десять дів прийшли на весільний бенкет. П’ятеро з них вчинили мудро, принісши з собою оливу, щоб наповнювати свої каганці, а п’ятеро, бувши немудрими, не зробили цього. Коли пролунав крик про швидку появу нареченого, немудрі діви побігли купувати оливу. Та коли вони повернулися, було вже надто пізно, двері на бенкет були замкнені.

Щоб допомогти нам, Ісус вказав на три аспекти цієї притчі. Він пояснив:

“І в той день, коли Я прийду у Своїй славі, виповниться притча, яку Я розповів відносно десяти дів.

Бо тих, хто є мудрими й отримали істину, і взяли Святого Духа собі за свого провідника, і кого не було обмануто — істинно Я кажу вам… вони переживуть той день”.

Інакше кажучи, мудрим не потрібно боятися чи тривожитися, бо вони виживуть і процвітатимуть. Вони переможуть.

Якщо ми мудрі, то cприймаємо істину, приймаючи євангелію Ісуса Христа через обряди і завіти священства. Потім нам слід залишатися гідними постійної присутності з нами Святого Духа. Цю здатність слід набувати індивідуально та особисто, крапля за краплею. Постійні, особисті, приватні вчинки поклоніння запрошують у наше життя скерування Святого Духа.

Третя складова, на якій наголосив Ісус, — це не піддаватися обману. Спаситель застерігав:

“Стережіться, щоб вас хто не звів!

Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє, кажучи: “Я Христос”. І зведуть багатьох”.

Спаситель знав, що самозванці намагатимуться обманути навіть вибраних і що багато учнів будуть введені в оману. Нам не слід ні вірити тим, хто облудно стверджує, що має божественне схвалення, ні відвідувати метафоричні пустелі чи таємні келії, аби бути навченими обманщиками.

Книга Мормона навчає нас, як ми можемо відрізнити обманщиків від учнів [Христа]. Учні [Христа] завжди запрошують вірити в Бога, служити Йому і чинити добро. Нас не буде обмануто, якщо ми будемо прагнути і приймати поради від вартих довіри осіб, які самі є вірними учнями Спасителя.

Ми також можемо уникати обману, регулярно поклоняючись у храмі. Це допоможе нам не губити з поля зору вічну перспективу й захистить від впливу, який міг би відволікти і відвести нас зі шляху завітів.

Головний урок цієї притчі про десятьох дів полягає у тому, що ми є мудрими, якщо приймаємо євангелію, прагнемо мати супровід Святого Духа та уникаємо обману. П’ять мудрих дів не могли допомогти тим, у кого не було оливи. Замість нас ніхто не може прийняти євангелію, взяти Святого Духа за провідника й уникати обману. Ми маємо робити це особисто.

Потім Спаситель розказав притчу про таланти. У цій притчі сказано, що чоловік дав різні суми грошей, які тут названо талантами, трьом слугам. Одному слузі він дав п’ять талантів, іншому два, а третьому один. З часом двоє перших слуг подвоїли отримане. Але третій слуга просто закопав свій єдиний талант. Двом слугам, які подвоїли свої таланти, той чоловік сказав: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!”

Потім чоловік докоряв слузі, який закопав свій талант, бо той був “лукавий і лінивий”. Талант у цього слуги забрали, а його вигнали. Але якби цей слуга подвоїв свій талант, то отримав би таку саму похвалу і нагороду, як і інші слуги.

Одним з послань цієї притчі є таке: Бог очікує, що ми можемо збільшувати дані нам здібності, але Він не хоче, аби ми порівнювали наші здібності зі здібностями інших людей. Зважте на ось таку пораду від хасидського вченого ХVIII-го століття Зуше з Ганнополя. Зуше був шанованим учителем, який почав тривожитися перед лицем смерті, що наближалася. Його учні запитали: “Учителю, чому ти тремтиш? Ти прожив хороше життя. Певно, Бог дасть тобі чудову нагороду”.

Зуше відповів: “Якщо Бог скаже мені: Зуше, чому ти не став другим Мойсеєм?” Я скажу: “Бо ти не дав мені таку велич душі, яку дав Мойсеєві”. І якщо я стоятиму перед [Богом і Він] скаже: “Зуше, чому ти не став другим Соломоном?” Я скажу: “Бо ти не дав мені мудрість Соломона”. Але що ж буде, якщо я стоятиму перед моїм Творцем і Він запитає: “Зуше, чому ти не був Зуше? Чому ти не став тим чоловіком, здатність стати яким Я тобі дав?” Ось чому я тремчу”.

Дійсно, Бог буде розчарований, якщо ми не будемо покладатися на заслуги, милість і благодать Спасителя для звеличення даних нам Богом здібностей. Надавши нам з любов’ю Свою допомогу, Він очікує, що ми станемо найкращою версією себе. Те, що ми можемо починати з різними здібностями, не має для Нього значення. І так само це не повинно мати значення і для нас.

Наостанок Спаситель розповів притчу про овець і козлів. Коли Він повернеться у Своїй славі, “перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята — ліворуч”.

Ті, хто праворуч від Нього, стануть спадкоємцями у Його царстві. А ті, хто ліворуч, не отримають спадку. Відмінною ознакою буде те, чи годували вони Його, коли Він був голодний, чи напували, коли Він був спраглий, чи прихистили Його, коли Він був мандрівником, чи одягли, коли був Він роздягнений, і чи відвідували Його, коли Він був хворий або ув’язнений.

Ніхто Його не зрозумів — ні ті, хто були праворуч, ні ті, що ліворуч. Вони запитали Його, коли це вони давали чи не давали Йому їжу, напитися чи якийсь одяг або коли допомогли чи не допомогли Йому нужденному. У відповідь Спаситель сказав: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили”.

Послання цієї притчі зрозуміле: коли ми служимо людям, ми служимо Богу, коли не служимо, то засмучуємо Його. Він очікує, що ми будемо використовувати наші дари, таланти і здібності, аби благословляти життя дітей Небесного Батька. Божественне спонукання служити іншим показано у вірші, написаному у ХІХ-му столітті фінським поетом Юганом Людвігом Рунебергом. Ми з братами і сестрами часто чули у нашому дитинстві вірш “Фермер Пааво”. У цьому вірші йдеться про Пааво, бідного фермера, який жив з дружиною і дітьми в озерному районі центральної Фінляндії. Кілька років поспіль вони потерпали від неврожаю з різних причин: то від паводку через весняне танення снігу, то від граду влітку, то від ранніх осінніх заморозків. Щоразу, коли був неврожай, дружина Пааво голосила: “Пааво, Пааво, ти нещасний старий чоловік, Бог полишив нас”. Пааво зі свого боку стоїчно відповідав: “Змішай кору з житнім борошном і спечи хліб, щоб діти не голодували. Я працюватиму ще наполегливіше, щоб осушити заболочені поля. Бог випробовує нас, але Він забезпечить нас”.

Щоразу, коли врожай було знищено, Пааво радив своїй дружині подвоїти кількість кори, яку вона додавала до борошна, щоб врятуватися від голоду. Він також працював наполегливіше, копаючи рови, щоб осушити земельну ділянку і зменшити вірогідність втрати врожаю через весняний паводок та ранні осінні заморозки.

Після кількох невдалих років Пааво нарешті зібрав багатий урожай. Його дружина вигукнула: “Пааво, Пааво, настали щасливі часи! Пора викинути кору і випікати хліб лише з житнього борошна”. Але Пааво сумно взяв свою дружину за руку і сказав: “Змішай лише половину борошна з корою, бо на полях нашого сусіда все повимерзало”. Пааво пожертвував благополуччям, своїм і своєї сім’ї, аби допомогти нужденному сусіду.

Урок Спасителевої притчі про овець і козлів полягає у тому, що нам слід використовувати дані нам дари — час, таланти і благословення, — щоб служити дітям Небесного Батька, особливо найбеззахиснішим і найнужденнішим.

Я запрошую ту стривожену дитину з Початкового товариства, про яку згадував раніше, і кожного з вас — наслідувати Ісуса Христа і довіряти Святому Духу, як довіряли б дорогому другові. Покладайтеся на тих, хто любить вас і любить Спасителя. Прагніть скерування від Бога, щоб розвивати ваші унікальні здібності і допомагати іншим, навіть якщо це нелегко. Ви будете готові зустріти Спасителя, і ви можете приєднатися до Президента Нельсона у його радості й оптимізмі. Якщо ви так чините, ви допомагаєте готувати світ до Другого пришестя Ісуса Христа, і ви будете благословенні достатньою надією, щоб увійти до покою і радості Господа, зараз і в майбутньому.

Ми співаємо в одному з наших нових гімнів:

В ім’я Ісуса Христа, амінь.