Піонери з ручними візками, 1856–1860 рр.

Запропонуйте студентам уявити собі, що їх попросили пройти 1300 миль (приблизно 2090 кілометрів) пішки з ручним візком і що їм дозволено взяти з собою пожитків загальною вагою лише 17 фунтів (приблизно 7,7 кг). Запитайте, хто в класі хотів би добровільно вирушити у таку подорож.

Покажіть студентам зображення ручного візка або намалюйте на дошці відповідну ілюстрацію. Поясніть, що через фінансові труднощі Президент Бригам Янг у 1856 р. запропонував, щоб переселенці скористалися для подорожі не фургонами, а ручними візками. Ручні візки були набагато дешевшими, їх використання дало б можливість переселитися більшій кількості святих. У період 1856–1860 рр. майже 3000 святих вирішили перебратися на захід через рівнини Сполучених Штатів до Юти, везучи своє майно в ручних візках. Більшість тих, хто входив у ці загони, поклали в ручні візки провізію, особисті речі та дещо з їжі й вирушили з Айови, штат Айова, до Солт-Лейк-Сіті, територія Юта. Останні три загони вирушили в дорогу з Флоренса, шт. Небраска.

Покажіть ящик або корзину, в якій лежать речі, загальна вага яких 17 фунтів (приблизно 7,7 кг). Дозвольте кільком студентам підняти ці речі. Поясніть, що дорослій людині, яка подорожувала з ручним візком, дозволялося взяти з собою пожитків загальною вагою 17 фунтів. Кожна дитина могла нести з собою 10 фунтів (приблизно 4,5 кг). Серед особистих речей був одяг та інші речі. Пожитки для кожної людини зважувалися, і все, що перевищувало встановлену вагу, не бралося.

• Якби ви були серед тих піонерів з ручними візками, то що з пожитків ви взяли б з собою? Чому?

• Як ви вважаєте, чому святі з готовністю йшли на такі великі жертви, щоб дістатися Юти?

Незважаючи на труднощі подорожі, усе ж у період 1856–1860 рр. вісім з десяти загонів з ручними візками благополучно завершили свою подорож. Однак в 1856 р. четвертий і пʼятий загони з ручними візками вирушили у дорогу надто пізно і їм довелося зазнати багато горя. Це були загони з ручними візками під керівництвом Джеймса Г. Уіллі та Едварда Мартіна. Коли ці загони пройшли майже 1000 миль (1600 км) зі шт. Айова на захід, у них залишилося загрозливо мало продуктів харчування і всього необхідного. У жовтні обидва загони опинилися в полоні суворих зимових бур на високих рівнинах шт. Вайомінг, що зупинило їхнє просування далі. Ці святі надзвичайно страждали від холоду й снігу. (Можете показати ілюстрації із зображенням піонерів з ручними візками, наприклад: Піонери з ручними візками наближаються до Солт-Лейкської долини [Альбом “Євангелія в мистецтві” (2009), № 102; див. також на сайті LDS.org]).

Якщо можливо, дайте студентам копії наведеної далі розповіді про Аарона та Елізабет Джексонів. Поясніть, що Джексони йшли у загоні Мартіна, а цей загін, зазвичай, знаходився приблизно на 100 миль (майже 1600 кілометрів) позаду загону Уіллі. Попросіть когось зі студентів прочитати цю розповідь вголос. Попросіть клас стежити і знайти доказ віри, яку мали Аарон та Елізабет.

• Що, за словами Елізабет, дадуть їй її страждання заради євангелії? Що, на вашу думку, означає фраза “будуть освячені мені на благо”? (Її страждання стануть священними і святими їй на благо).

• Що може статися з нами, якщо нам доведеться з терпінням страждати заради євангелії? (Напишіть на дошці такий принцип: Якщо ми з терпінням страждаємо заради євангелії, то наші страждання освятяться нам на благо. [Див. УЗ 122:7; 2 Нефій 2:2]).

• Навіть якщо вам і не доведеться страждати так, як страждала Елізабет Джексон, як вам, можливо, доведеться страждати заради євангелії? Які благословення ви б отримали завдяки цьому?

Поясніть, що через кілька днів після смерті Аарона Джексона загін Мартіна просунувся вперед на 10 миль (16 кілометрів). За цей час померло багато людей. Одного вечора під час цієї частини їхньої подорожі ні в кого не було достатньо сили, щоб поставити намети. Елізабет Джексон сіла на камінь, посадивши одну свою дитину собі на коліна, а двох інших поряд себе. Так вона просиділа аж до ранку. Елізабет занепала духом. І ось вночі 27 жовтня сталося те, що дало їй надію на порятунок. Попросіть когось зі студентів прочитати вголос наведену далі розповідь, а клас нехай послухає, про що Елізабет дізналася уві сні.

“Буде легко зрозуміти, що за таких несприятливих обставин я була у пригніченому стані. Я була за шість чи сім тисяч миль від своєї рідної землі, у дикій камʼянистій, гірській місцевості, у нужді, земля занесена снігом, вода взялася льодом, а я з трьома дітьми, у яких вже немає батька, і не маю нічого, аби захистити їх від нещадних бур. Заснувши тієї ночі, 27-го жовт., я мала вражаюче видіння. Уві сні я побачила свого чоловіка, він стояв біля мене і сказав: “Тримайся, Елізабет, вже скоро порятунок” (Leaves from the Life of Elizabeth Horrocks Jackson Kingsford, 8; див. також на сайті history.lds.org).

Скажіть студентам, що цей сон справдився, коли наступного дня рятувальники із Солт-Лейк-Сіті знайшли загін Мартіна.

Поясніть, що 4 жовтня 1856 р., за кілька тижнів до того, як зимові бурі вдарили по тим загонам з ручними візками, мандрівники повідомили Президенту Бригаму Янгу, що за сотні миль звідти рівнинами все ще йдуть загони піонерів. Наступного дня на недільному богослужінні Бригам Янг говорив про рятування цих піонерів з ручними візками. Попросіть когось зі студентів прочитати наведений далі уривок з його звернення. Попросіть клас визначити, якому принципу навчав святих Президент Янг. (Якщо можливо, дайте студентам копії цього уривка, щоб вони могли слідкувати за текстом).

“Багато наших братів і сестер знаходяться з ручними візками на рівнинах, і, можливо, багато з них зараз за 700 миль [приблизно 1100 кілометрів] звідси, але їх необхідно доправити сюди; ми повинні послати їм підмогу. …

Це моя релігія; це наказ, який я отримав через Святого Духа. Треба врятувати людей. … Ось цього спасіння я зараз прагну: спасти наших братів, які, ймовірно, загинуть або надзвичайно страждатимуть, якщо ми не пошлемо їм допомогу.

Сьогодні ж я звернуся до єпископів. Я не збираюся чекати ні до завтра, ні до післязавтра, щоб знайти 60 сильних запрягів з мулами і 12 чи 15 фургонів, … [а також] 12 тонн борошна і 40 вправних погоничів, окрім тих, хто будуть правити запрягами. …

Я скажу вам усім, що ні ваша віра, ні ваша релігія, ні ваше сповідування релігії ніколи не спасе жодної душі з-поміж вас у целестіальному царстві нашого Бога, якщо ви не вчините саме за тими принципами, яких я вас зараз навчаю. Рушайте і доправте сюди людей, які зараз на рівнинах” (“Remarks”, Deseret News, Oct. 15, 1856, 252).

• Чого навчав святих Президент Бригам Янг? (Студенти можуть визначити різні принципи, але переконайтеся, що вони розуміють такий: Ми, послідовники Ісуса Христа, маємо допомагати тим, хто потребує допомоги).

Скажіть, що багато чоловіків і жінок відгукнулися на те звернення, і через два дні після проповіді Президента Янга чоловіки у фургонах, наповнених всім необхідним, вирушили на пошук переселенців.

• Як могли ці зусилля заради рятування інших бути жертвою для святих в Долині Солоного озера?

• Чим можемо пожертвувати ми, аби допомогти тим, хто має фізичні потреби?

• Чим можемо пожертвувати ми, аби допомогти тим, хто має духовні потреби?

Попросіть когось зі студентів прочитати вголос вказані далі слова Президента Гордона Б. Хінклі. Попросіть клас послухати, як ще ми можемо допомогти нужденним.

“Я вдячний за те, що сьогодні ніхто з наших людей не знаходиться у безвиході на високогірʼях шт. Вайомінг. Але я знаю, що навколо всіх нас є багато тих, кому потрібна допомога і хто заслуговує на порятунок. Наша місія в житті як послідовників Господа Ісуса Христа повинна бути місією спасіння. Є безпритульні, голодні, нужденні. Їхній стан очевидний. Ми зробили вже багато. Ми можемо зробити більше, щоб допомогти тим, хто живе на межі виживання.

Ми можемо простягти руку допомоги, щоб зміцнити тих, хто загруз у трясовині порнографії, великої аморальності та наркоманії. Багато людей стало настільки залежними, що втратили силу контролювати свою власну долю. Вони нещасні й зламані. Вони можуть бути врятованими і спасенними. …

Не про тих, хто на високих рівнинах шт. Вайомінг, нам потрібно турбуватися сьогодні. А про тих, хто безпосередньо навколо нас, у наших сімʼях, у наших приходах і колах, у нас по сусідству і в наших громадах” (“Our Mission of Saving”, Ensign, Nov. 1991, 59).

• Коли вам доводилося бачити, як хтось допомагав тим, у кого були духовні чи матеріальні потреби? Як вони допомагали?

Запропонуйте студентам поміркувати і помолитися, аби знати, як вони можуть комусь допомогти. Ви можете дати їм кілька хвилин, щоб написати свої думки в зошитах для класних занять або щоденниках для вивчення Писань.

Аби допомогти студентам зрозуміти, що ми отримуємо благословення, коли терпимо труднощі з вірою, попросіть когось зі студентів прочитати наступну розповідь:

У 1856 р. Френсіс і Бетсі Уебстер мали достатньо грошей, щоб вирушити до Юти у фургоні, однак вони віддали свої гроші у фонд, створений, щоб допомогти святим переселитися в Юту (Постійний еміграційний фонд). Їхній внесок дозволив ще девʼятьом особам вирушити в дорогу з ручними візками. Френсіс і Бетсі, які чекали на дитину, йшли в Солт-Лейк-Сіті в загоні з ручними візками Мартіна і страждали разом з усіма іншими.

Пройшли роки, і ось одного разу брат Уебстер, сидячи у класі Недільної школи, почув, як кілька членів Церкви критикують провідників Церкви за трагедію, що сталася із загонами з ручними візками. Не в змозі стриматися, він встав і свідчив про те, яким це було благословенням перебувати у загоні Мартіна. Попросіть когось зі студентів прочитати вголос свідчення Френсіса Уебстера, а решта студентів нехай визначить щось одне, в чому люди, які страждали, рухаючись в загонах з ручними візками, були благословенні.

“Я прошу вас припинити критику. Бо ви обговорюєте те, чого зовсім не знаєте. Холодні історичні факти в даному випадку нічого не варті, тому що не дають належного пояснення обговорюваного питання. Помилкою було так пізно відправити загін з ручними візками? Так. Але я був у тому загоні, і моя дружина була. … Ми так страждали, що ви й уявити собі не можете, і багато людей померло від холоду й голоду. Але ви коли-небудь чули від тих, хто залишився з того загону, хоч слово критики? …

Багато разів я озирався, щоб побачити, хто штовхав мого візка вперед, та мої очі нікого не бачили. Тоді я зрозумів, що то були Божі ангели.

Чи жалкував я коли-небудь, що вибрав іти з ручним візком? Ні. Ні тоді, ні в жодну мить після того. Та ціна, яку ми заплатили, щоб пізнати Бога, була привілеєм, щоб її заплатити, і я вдячний, що мав привілей прийти в Сіон у загоні з ручними візками Мартіна” (в William R. Palmer, “Pioneers of Southern Utah”, The Instructor, vol. 79, no. 5 [May 1944], 217–218).

• Про які принципи ми можемо дізнатися зі свідчення Френсіса Уебстера? (Студенти мають визначити такий принцип: Якщо ми терпимо страждання з вірою, то можемо ближче пізнати Бога).

• Яке ставлення або яку поведінку ви помічали в тих, хто витерпів страждання з вірою? Як ви краще пізнали Бога через випробування, які у вас були?

Запросіть кількох студентів поділитися їхніми свідченнями про один з принципів, які вони вивчали на сьогоднішньому уроці. Ви можете додати до їхніх свідчень своє.