Урок 64: Учення і Завіти 58:34–65

Урок 64

Учення і Завіти 58:34–65

Вступ

У відповідь на запитання старійшин стосовно того, як приступати до будівництва міста Сіон, Господь дав одкровення, записане в Ученні і Завітах 58, 1 серпня 1831 р. У віршах 34–65 містяться настанови стосовно того, як жити за законом посвячення тим, хто переселився в Сіон. У цих віршах Господь також навчав принципам покаяння, наказував старійшинам проповідувати євангелію і давав їм поради, як розбудовувати Сіон.

Рекомендації для навчання

У попередньому уроці студентів було запрошено скористатися їхньою свободою волі, щоб зробити щось хороше до сьогоднішнього уроку. Поверніться до цього запрошення, попросивши студентів поділитися їхнім досвідом у тому, як вони вибрали “завзято займатися доброю справою” (УЗ 58:27).

Учення і Завіти 58:34–43

Господь дає настанови стосовно Сіону і навчає принципам покаяння

Перед уроком напишіть на дошці таке запитання: Що означає каятися?

Попросіть кількох студентів дати відповідь на це запитання. Після цього напишіть на дошці такі запитання: Як мені дізнатися, що я повністю покаявся або покаялась? Як мені знати, що Господь простив мені мої гріхи?

Попросіть студентів написати ці запитання у своїх зошитах для класних занять або щоденниках для вивчення Писань. Попросіть їх приділити кілька хвилин, щоб написати відповіді на кожне з них. Відведіть на це достатньо часу, а потім скажіть їм, що вони матимуть можливість повторити свої відповіді пізніше на цьому уроці.

Підсумуйте Учення і Завіти 58:34–37, пояснивши, що багато старійшин, які подорожували до Міссурі і збиралися жити там, хотіли знати, що їм потрібно було робити, щоб спланувати, організувати і побудувати місто Сіон. Господь настановляв тих, хто переселявся в Міссурі, віддавати свої гроші й майно на справу розбудови Сіону. Мартіну Гаррісу було вказано бути прикладом у передачі грошей єпископу. Він передав велику суму грошей, щоб допомогти єпископу Едварду Патриджу придбати землю для Церкви.

Напишіть на дошці такі імена: Мартін Гарріс, Уільям В. Фелпс і Зайба Пітерсон. Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 58:38–41, 60. Попросіть клас прослідкувати і знайти пораду, яку Господь дав Мартіну Гаррісу, Уільяму В. Фелпсу і Зайбі Пітерсону, коли вони готувалися розбудовувати Сіон.

Коли студенти будуть відповідати на наступні запитання, записуйте їхні відповіді під відповідним іменем на дошці.

У якому гріху, за словами Господа, був винний Мартін Гарріс? Що Господь сказав йому зробити?
У яких гріхах, за словами Господа, був винний Уільям У. Фелпс? Що Господь сказав йому зробити? (Можливо, вам слід буде пояснити, що фраза “прагне перевищуватися” [вірш 41] не означає докладати всіх зусиль або намагатися стати краще. Радше ця фраза стосується неправедного, гордовитого бажання виглядати краще або поважніше, ніж інші люди).
Що Зайба Пітерсон намагався зробити зі своїми гріхами?

Зазначте, що гріхи цих чоловіків загрожували стати на перешкоді у допомозі в розбудові Сіону.

Як саме наші гріхи можуть обмежити нашу здатність служити Господу?

Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 58:42. Попросіть клас стежити за текстом і знайти, чого Господь навчав про покаяння.

Відповідно до цього вірша, що обіцяє нам Господь, якщо ми каємося в наших гріхах? (Студенти мають визначити наступний принцип: Якщо ми покаємося в наших гріхах, Господь простить нас і більше не згадуватиме про них. Напишіть цей принцип на дошці. Ви можете запропонувати студентам позначити слова, в яких викладається цей принцип у 42-му вірші).
Яких з наших гріхів стосується це обіцяння? (Всіх).

Попросіть когось зі студентів прочитати вголос наведені далі слова президента Бойда К. Пекера, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. А клас нехай віднайде слова або фрази, які стосуються принципу, написаного на дошці.

“Незалежно від того, якими були наші гріхи, незалежно від того, наскільки наші дії можливо нашкодили іншим, цю провину можна стерти. Для мене, мабуть, найкрасивіші слова у всіх Писаннях це ті, коли Господь сказав: “Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше” [УЗ 58:42].

Таким є обіцяння євангелії Ісуса Христа і Спокути” (“Спокута”, Ensign або Ліягона, лист. 2012, с. 77).

Зверніть увагу студентів на запитання, написані на дошці.

Як обіцяння Господа у 42-му вірші допомагає відповісти на третє запитання: Як мені дізнатися, чи простив Господь мої гріхи? (Обіцяння Господа допомагає нам знати, що Він завжди прощає, коли повністю покаялися).
Крім знання про те, що Господь пообіцяв простити нас, коли ми повністю покаємось, як ще ми можемо знати, що нас було прощено?

Попросіть одного зі студентів прочитати вголос наведене далі висловлювання президента Дітера Ф. Ухтдорфа, з Першого Президентства. Попросіть студентів послухати, як вони можуть дізнатися, коли Господь простив їхні гріхи.

“Як тільки ми по-справжньому покаємося, Христос забере тягар наших гріхів. Ми самі дізнаємося, що були прощені й очищені. Святий Дух підтвердить це нам; Він Той, Хто очищує. Жодне інше свідчення про прощення не буде кращим” (“Рубіж повернення”, Ensign або Ліягона, трав. 2007, с. 101).

Як знання про те, що всі ваші гріхи можуть бути прощені, благословило ваше життя?

Поясніть студентам, що деякі люди помилково вважають, що якщо вони все ще пам’ятають свої гріхи, це означає, що вони не покаялися повною мірою. Попросіть одного зі студентів прочитати вголос наступне висловлювання президента Дітера Ф. Ухтдорфа. Попросіть клас послухати, чому ми можемо пам’ятати наші гріхи навіть після того, як покаємося.

“Сатана буде намагатися змусити нас повірити, що наші гріхи не прощено, бо ми їх пам’ятаємо. Сатана—брехун, він прагне замилити нам очі і звести зі шляху покаяння і прощення. Бог не обіцяв, що ми не будемо пам’ятати свої гріхи. Ці спогади допоможуть нам не припускатися таких же помилок знову. Але якщо ми будемо відданими і вірними, пам’ять про наші гріхи з часом танутиме. Це складова необхідного процесу зцілення й освячення” (“Рубіж повернення”, с. 101).

Зазначте, що обіцяння, написане на дошці, є обумовленим. Ми можемо отримати прощення Господа тільки, якщо робимо все можливе, щоб повністю покаятися в наших гріхах.

Що означає покаятися? (Ви можете попросити студентів повернутися до відповідей, які вони написали на запитання на дошці).

Коли студенти дадуть відповіді, нехай хтось із студентів прочитає вголос таке твердження з брошури Заради зміцнення молоді. Попросіть клас послухати, чого ще вони можуть навчитися стосовно того, що означає покаятися.

“Покаяння—це набагато більше, ніж просте визнання провини. Це зміна мислення і зміна серця. Воно означає звільнення від гріха і звернення до Бога за прощенням. Воно спонукається любов’ю до Бога і щирим бажанням виконувати Його заповіді” (Заради зміцнення молоді [брошура, 2011], с. 28).

Поясніть, що справжнє покаяння включає в себе кілька вимог. Дві з цих вимог згадані в Ученні і Завітах 58:43. Попросіть когось зі студентів прочитати цей вірш вголос. Попросіть клас прослідкувати і знайти дві справи, які ми повинні зробити, щоб повністю покаятися.

Відповідно до 43-го вірша, що то за дві справи, які ми повинні зробити, щоб повністю покаятися? (Студенти повинні визначити наступний принцип: Щоб покаятися, ми повинні зізнатися в наших гріхах і полишити їх. Напишіть цей принцип на дошці).
Як ця істина допомагає нам відповісти на запитання: Як мені дізнатися, що я повністю покаявся або покаялась? (Допоможіть студентам зрозуміти, що визнання і полишення гріхів є важливими для повного покаяння).
Що означає зізнатися у своїх гріхах?

Щоб допомогти студентам краще зрозуміти, що означає зізнатися у своїх гріхах, запросіть когось зі студентів прочитати вголос наведене далі висловлювання старійшини Д. Тодда Крістофферсона, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:

“Зізнання і полишення гріха є двома потужними концепціями. Вони означають набагато більше, ніж буденне: “Я визнаю; пробачте мені”. Визнання—це глибоке, іноді нестерпне усвідомлення помилки і несправедливості, вчиненої стосовно Бога і людини” (“Небесний дар покаяння”, Ensign або Ліягона, лист. 2011, с. 40).

Як зізнання в наших гріхах допомагає нам відвернутися від гріха і звернутися до Бога за прощенням?

Під час цього обговорення, студенти можуть поцікавитися, в яких гріхах потрібно зізнатися, і кому. Поясніть, що нам потрібно зізнаватися в усіх наших гріхах перед Небесним Батьком. У тяжких провинах, як-от: сексуального характеру або перегляд порнографії, необхідно сповідатися єпископу або президенту колу.

Приверніть увагу студентів до останньої істини, яку ви написали на дошці.

Що означає полишити свої гріхи? (Повністю відвернутися від наших гріхів і припинити чинити їх).

Свідчіть про Спокуту Спасителя і про принципи покаяння й прощення, які ви обговорювали. Запропонуйте студентам поміркувати про те, чи потрібно їм у чомусь покаятися, і закличте їх покаятися, діючи за істинами, про які вони дізнались.

Учення і Завіти 58:44–65

Господь наказує старійшинам проповідувати євангелію і дає їм поради стосовно того, як розбудовувати Сіон

Підсумуйте Учення і Завіти 58:49–62, пояснивши, що Господь сказав старійшинам, які мали залишитися в Міссурі, що їм потрібно придбати землю і підготуватися до збирання святих в Міссурі.

Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 58:46–47, 63–65. Попросіть клас знайти пораду, яку Господь дав старійшинам, що мали повернутися в Огайо.

Відповідно до віршів 46–47, що мали робити старійшини, повернувшись в Огайо?
Відповідно до 64-го вірша, кому мала проповідуватися євангелія? (Студенти можуть висловити свої думки різними словами, однак вони мають визначити таку істину: Євангелія має проповідуватися кожній особі. Ви можете запропонувати студентам позначити слова, в яких викладається ця істина у 64-му вірші).

Заохотьте студентів слідувати за спонуканнями Духа, щоб ділитися істинами євангелії з тими, хто оточує їх.

Коментарі та довідковий матеріал

Учення і Завіти 58:39. “Нехай він покається”

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що покаяння—це більше, ніж просто перелік справ, які потрібно виконати:

“Спроби створити список конкретних кроків покаяння можливо комусь допоможуть, але це також може привести до механічного підходу, до простого виставляння галочок, коли почуття не задіяно і зміни немає. Щире покаяння не поверхневе. Господь висуває дві вимоги, які включають в себе всі інші: “По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх” (УЗ 58:43)” (“Небесний дар покаяння”, Ensign або Ліягона, лист. 2011, 40).

Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що означає покаятися:

“Учення про покаяння набагато ширше за словникове визначення. Коли Ісус казав “покайтеся”, Його учні записали це повеління дієсловом грецької мови metanoeo. Це могутнє слово має велику значущість. У цьому слові префікс meta означає “зміна”. Суфікс же відповідає чотирьом важливим грецьким словам: nous, що означає “розум”; gnosis, що означає “знання”; pneuma, що означає “дух” ; і pnoe, що означає “дихання”.

Отже, коли Ісус казав “покайтеся”, Він просив нас змінитися—змінити наш розум, знання, дух і навіть наше дихання. Пророк пояснював, що така зміна в чиємусь диханні означає, що людина починає дихати з вдячним визнанням Того, Хто дає нам кожен подих. Цар Веніямин казав: “Якщо ви служитимете Тому, Хто створив вас… і оберігає вас день у день, даючи вам дихання… то однієї миті, то другої—я кажу вам, якщо ви служитимете Йому всією своєю душею, все одно ви будете нічого не вартими служителями”. [Moсія 2:21].

Так, Господь наказав нам каятися, змінювати свої шляхи, йти до Нього і ставати більш схожими на Нього. [Див. 3 Нефій 27:21, 27]. А це вимагає цілковитої зміни” (“Покаяння і навернення”, Ensign або Ліягона, трав. 2007, с. 103).

Учення і Завіти 58:42. “Не пам’ятаю їх більше”

Старійшина Ф. Бертон Говард, сімдесятник, поділився досвідом, який допоміг йому дізнатися, що після покаяння Господь дійсно більше не пам’ятає наших гріхів:

“І на останок—історія. Знову з того часу, коли я був єпископом. Однієї ночі, коли я міцно спав, у двері подзвонили. Я спросоння поквапився до дверей і побачив там молодого члена Церкви з мого кворуму священиків. Я добре знав його. Досить добре, бо ходив з ним на пікніки, молився з ним і про нього та навчав його. Я знав його, як хороший єпископ знає будь-якого активного вісімнадцятирічного священика, що було достатнім приводом для мене запитати, що він робив біля моїх дверей посеред ночі.

Він сказав: “Мені треба поговорити з вами, єпископе. Я щойно вчинив дещо серйозне і не можу йти додому”.

“Він мав рацію. Вчинок був серйозний. Я запросив його увійти і ми поговорили. Він говорив, а я слухав, після цього я говорив, а він слухав. До самого ранку. У нього було багато запитань. Він вчинив жахливий гріх. Він хотів дізнатися, чи була для нього надія. Він хотів дізнатися, як покаятися. Він хотів дізнатися, чи включало покаяння повідомлення про це батьків. Він хотів дізнатися, чи був у нього шанс поїхати на місію. Він хотів дізнатися ще про багато чого.

У мене не було всіх відповідей, але я сказав йому, що надія є. Я сказав йому, що шлях назад буде важким, але він можливий. Я пояснив те, що знав стосовно процесу покаяння, і допоміг йому зрозуміти, що він мав зробити. Я сказав йому, що якщо він дійсно хоче служити на місії, то таке рішення може бути прийняте у майбутньому, коли він покається. Після цього я сказав йому йти додому, і він пішов.

Він розповів усе своїм батькам. Він попросив прощення у тих, кому заподіяв шкоду. Він полишив гріх і погану компанію й зробив усе можливе, щоб покаятися.

Приблизно рік потому п’ять молодих чоловіків з того кворуму поїхали на місію. Він був одним з них. Я тісно спілкувався з кожним з них. Я був на прощальному вечорі кожного з них. Всі вони почесно відслужили свою місію. Протягом короткого часу після повернення додому, всі вони одружилися у храмі. Ми з дружиною були на кожній з цих церемоній. Навіть сьогодні я можу взяти аркуш паперу і написати їхні імена та імена їхніх дружин і деяких їхніх дітей. Ось настільки добре я їх знав.

Але тепер дозвольте мені розповісти вам дещо—дещо дуже особисте і дуже важливе. Я не пам’ятаю імені молодого чоловіка, який прийшов до мене додому посеред ночі. Я знаю, що він був одним з тих п’яти, але не пам’ятаю, котрий з них.

Якийсь час я переймався цим. Я гадав, що, можливо, мене підводить пам’ять. Я щиро намагався пригадати, хто саме мав проблему, але не міг.

Зрештою мене було звільнено і я взагалі викинув цей випадок зі своєї голови. Минули роки і під час вечірньої прогулянки, я опинився біля приходу, де колись був єпископом. Вечірня тиша повернула в пам’яті багато спогадів. Поринувши у спогади, я зрозумів, що проходжу повз будинок, де багато років тому жив один з моїх священиків. Раптом я згадав історію про того молодого чоловіка, і знову спробував згадати, хто з тих п’яти це був. Чи був він з цього будинку? Я замислився. Чому я не міг пригадати?

Коли я йшов вулицею, то щось трапилось—щось таке, що важко пояснити, але що є реальним для мене. Мені здалося, що я почув голос, який казав: “Хіба ти не розумієш, сину Мій? Я забув про це. Навіщо ж тобі пам’ятати?”

Мені стало прикро. Я не отримав позитивної відповіді на це запитання. Я вже ніколи не замислювався про це. Та я знав з більшою впевненістю, ніж будь коли раніше, що Господу приємно, коли Його діти повертаються до Нього.

Всі, хто є пастирями, і всі загублені вівці мають зрозуміти цей останній принцип. Господь говорив серйозно, коли сказав: “Хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше (УЗ 58:42)” (“Come Back to the Lord”, Ensign, Nov. 1986, 77–78).

Учення і Завіти 58:43. “Зізнайтеся в них”

Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив вимоги щодо зізнання:

“Ви завжди повинні сповідувати Господу свої гріхи. Якщо це тяжкі гріхи, зокрема, [статева] аморальність, необхідно сповідатися в них єпископу або президенту колу. Будь ласка, зрозумійте, що сповідь—це не покаяння. Це необхідний крок, але його одного недостатньо. Часткове сповідування, коли визнаються менш серйозні помилки, не допоможе вам розв’язати проблему більш тяжкого, несповіданого гріха. Необхідною умовою для прощення є готовність все розкрити перед Господом, а де потрібно, то й перед Його суддею у священстві— усе, що ви вчинили” (“Finding Forgiveness”, Ensign, May 1995, 76).

Президент Спенсер В. Кімболл навчав про важливість щирості і абсолютної чесності під час зізнання у гріхах:

“Жодній людині не може бути прощено жодної провини, поки вона не покається, а вона не покається, доки не відкриє свою душу і не визнає своїх намірів та слабкостей без виправдовувань і логічних обґрунтувань” (Love versus Lust, Brigham Young University Speeches of the Year [Jan. 5, 1965], 10).

Учення і Завіти 58:43. Чому в деяких гріхах потрібно зізнаватися уповноваженому провіднику священства?

Як президент Ааронового священства в приході, єпископ або президент філії тримає ключі покаяння для людей свого приходу. Єпископи і президенти філій використовують такі ключі, щоб визначити стан особи в Церкві і допомогти їй в процесі покаяння. Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, додатково пояснив мету зізнання в тяжких гріхах уповноваженим провідникам священства:

“Тяжка провина, така як аморальність, вимагає допомоги того, хто володіє ключами влади, наприклад єпископа чи президента колу, для того щоб спокійно працювати над процесом покаяння і бути впевненим, що воно повне і відповідним чином зроблене” (“Сила праведності”, Ліягона, лист. 1998, сс. 69–70).

Учення і Завіти 58:43. “Зізнається в них і полишить їх”

Старійшина Ніл Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що означає покаятися в наших гріхах:

“Полишення гріхів означає, що до них немає вороття. Полишення гріхів вимагає часу. Аби допомогти нам, Господь час від часу дозволяє осаду від наших гріхів залишатися в нашій пам’яті. Це дуже важлива частина нашого навчання у смертному житті.

“Якщо ми чесно визнаємо свої гріхи, відшкодовуємо завдані нами прикрощі й збитки і полишаємо свої гріхи, виконуючи заповіді, тоді ми знаходимося у процесі отримання прощення. З часом ми відчуваємо, що біль від нашого суму стихає, “знімаючи провину з наших сердець” [Алма 24:10] і приносячи “спокій у свідомість”. [Мосія 4:3].

“Для тих, хто дійсно покаявся, але, як видається, не може відчути полегшення: продовжуйте виконувати заповіді. Я обіцяю вам, що полегшення прийде у визначений Господом час. Зцілення також вимагає часу” (“Покайтеся, щоб Я міг зцілити вас”, Ensign або Ліягона, лист. 2009, с. 42).