Урок 22
Учення і Завіти 18:1–16
Вступ
Джозеф Сміт отримав одкровення, записане в Ученні і Завітах 18, для себе, Олівера Каудері та Девіда Уітмера у червні 1829 р. навдовзі після того, як Петро, Яків та Іван дарували Мелхиседекове священство Джозефу Сміту і Оліверу Каудері. На початку цього одкровення Господь навчав Олівера Каудері про установлення Церкви. Потім Він закликав Олівера Каудері і Девіда Уітмера, щоб вони покаялися.
Рекомендації для навчання
Учення і Завіти 18:1–5
Господь навчає, як побудувати Його Церкву
До початку уроку намалюйте поданий нижче малюнок на дошці.
Можете прочитати наведену далі інформацію або поділитися подібною інформацією про землетрус, який, можливо, стався недавно чи неподалік від місцевості, де ви живете:
17 жовтня 1989 р. о 17:04 в Сан-Франциско, шт. Каліфорнія, США, стався землетрус силою в 6,9 бала за шкалою Ріхтера. Тисячі будівель були пошкоджені або зруйновані. Фундаменти багатьох будинків тріснули, через що ці будинки були оголошені небезпечними.
-
Які б побоювання виникали у вас стосовно життя в будинку зі слабким фундаментом?
Поясніть, що в Ученні і Завітах 18 записано Господнє одкровення Джозефу Сміту і Оліверу Каудері стосовно того, як побудувати Його Церкву на надійному фундаменті. На початку цього одкровення Господь говорить про написане Олівером Каудері, маючи на увазі слова з Книги Мормона, які Олівер записав, поки був за писаря для пророка Джозефа Сміта. Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 18:1–4. Нехай клас знайде, як написане у Книзі Мормона допомогло б у побудові Церкви.
-
Що, за словами Господа, було в Книзі Мормона? Як вчення з Книги Мормона могли допомогти у заснуванні Церкви?
Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 18:5. Нехай клас визначить, що пообіцяв Спаситель, якщо ми будуватимемо Його Церкву на основі Його євангелії?
-
Відповідно до вірша 5, на чому повинна будуватися істинна Церква? (У відповідях студентів має відображатися така доктрина: Істинна Церква будується на Ісусі Христі та Його євангелії).
-
Що обіцяє нам Господь, якщо ми будуємо Його Церкву на основі Його євангелії?
Учення і Завіти 18:6–16
Господь закликає Олівера Каудері та Девіда Уітмера проповідувати покаяння
Попросіть когось зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 18:6. Нехай клас слідкує за текстом і знайде, як Господь описує світ, в якому ми живемо. Після того як студенти розкажуть, що вони знайшли, попросіть їх прочитати Учення і Завіти 18:9, щоб дізнатися, що Господь повелів робити у відповідь на зростаюче беззаконня у світі.
-
Якою була відповідь Господа на зростаюче беззаконня у світі? (Він покликав слуг, щоб проповідувати покаяння).
Зазначте, що Господь покликав Олівера Каудері та Девіда Уітмера проповідувати покаяння, як Він покликав до цього і давнього апостола Павла. І хоч Олівер та Девід не були покликані бути членами Кворуму Дванадцятьох Апостолів, усе ж вони мали відіграти свою роль в організації цього кворуму в останні дні. Поясніть, що студенти більше дізнаються про роль Олівера Каудері і Девіда Уітмера на наступному уроці.
Аби допомогти студентам підготуватися до вивчення Господніх вчень про цінність душ, покажіть кілька речей, які, на вашу думку, могли б бути цінними для ваших студентів. Запитайте в них, скільки б вони заплатили за кожну з цих речей. Поясніть, що один із способів визначити цінність чогось—це зʼясувати, скільки люди готові заплатити за неї. Хтось може заявляти, що якась конкретна річ коштує якусь певну суму грошей, однак ця ціна є належною лише в тому випадку, якщо хтось інший готовий заплатити таку суму за цю річ.
Прочитайте Учення і Завіти 18:10 вголос. Попросіть студентів пояснити за допомогою цих віршів, якою є їхня цінність в очах Бога. Студенти можуть назвати різні принципи, але прослідкуйте, щоб вони наголосили на тому, що цінність душ є великою в очах Бога.
-
Чому, на вашу думку, ви маєте таку велику цінність для Бога?
Попросіть когось зі студентів прочитати наведене далі висловлювання президента Дітера Ф. Ухтдорфа, з Першого Президентства:
“Бог бачить в вас не лише смертну істоту на маленькій планеті, яка живе короткий вік—Він бачить вас Своїм дитям. Він бачить вас як істоту, якою ви можете і призначені стати. Він хоче, аби ви знали: ви важливі для Нього” (“Ви—важливі для Нього”, Ensign або Ліягона, лист. 2011, с. 22).
Нагадайте студентам про вправу, коли ви продемонстрували, що цінність якоїсь речі визначається тим, що хтось хотів би заплатити за неї таку суму. Попросіть когось зі студентів прочитати Учення і Завіти 18:11–12. Нехай клас слідкує за текстом і визначить, яку ціну Спаситель готовий заплатити за нас?
-
Яку ціну Спаситель заплатив за наші душі? (Можливо, ви захочете нагадати студентам, що в цих віршах слова “всіх людей” стосується дійсно всіх).
-
Як ми можемо виявити вдячність за жертву Спасителя, принесену Ним заради нас? (Хоч різні відповіді й будуть правильними, наголосіть, що один з найкращих способів, яким ми можемо виявити свою вдячність,—це покаяння).
Напишіть на дошці вказане далі твердження: Моя цінність настільки велика, що Ісус Христос страждав і помер, щоб мені жити.
Ви можете запропонувати студентам записати цей принцип у свої зошити для класних занять або щоденники для вивчення Писань.
-
Як ця істина може вплинути на те, як ви дивитеся на себе?
-
Як ця істина може вплинути на те, як ви ставитеся до інших?
Свідчіть про любов і готовність Спасителя померти за кожного з нас.
Попросіть студентів подумки прочитати Учення і Завіти 18:13.
-
Чому, на вашу думку, Господь відчуває велику радість, коли ми каємося?
-
Якщо людина вірить в те, що душа має велику цінність в очах Бога, то до яких справ може спонукати людину ця її віра? (Серед відповідей можуть бути такі: з повагою ставитися до інших, служити іншим або готуватися до служіння на місії).
Попросіть студентів подумки прочитати Учення і Завіти 18:14, щоб дізнатися, що Господь покликав робити Олівера Каудері і Девіда Уітмера.
-
Що, на вашу думку, означає “сповіщати покаяння”?
Аби допомогти студентам краще зрозуміти ці слова, прочитайте наведене далі висловлювання старійшини Ніла Л. Андерсена, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Сповіщати покаяння просто означає допомагати людям повернутися до Бога” (“Готуючись до своєї духовної долі” [Духовний вечір ЦСО, 10 січня 2010 р.], с. 7, speeches.byu.edu).
-
Як саме ми можемо допомогти іншим людям покаятися?
Попросіть студентів прочитати Учення і Завіти 18:15–16, аби дізнатися, що відчувають люди, коли допомагають комусь прийти до Ісуса Христа.
-
Які благословення даються тим, хто допомагає іншим людям прийти до Ісуса Христа? (Коли студенти відповідатимуть, ви можете написати на дошці такий принцип: Якщо ми допомагаємо іншим покаятися і прийти до Господа, то будемо відчувати радість з ними у Божому царстві).
-
Чому, на вашу думку, ви будете відчувати радість, якщо приводите інших до Ісуса Христа?
Запропонуйте студентам розповісти про випадок, коли вони або хтось із їхніх знайомих відчули радість, допомагаючи комусь наближатися до Господа. Ви також можете поділитися власним досвідом.
Запропонуйте студентам записати щось одне, що вони можуть зробити, аби сприяти роботі зі спасіння душ. Попросіть їх подумати про конкретних людей, яким вони могли б допомогти.
Коментарі та довідковий матеріал
Учення і Завіти 18:5. “Моєї скелі”
В Ученні і Завітах 18:5 сказано, що Господня Церква повинна будуватися “на основі Моєї євангелії і Моєї скелі”. У Путівнику по Писаннях так сказано про скелю: “Образно кажучи, це Ісус Христос і Його євангелія, які є міцним фундаментом і підтримкою (УЗ 11:24; 33:12–13). Скеля також може символізувати одкровення, через які Бог відкриває людині Свою євангелію (Мт. 16:15–18)” (Путівник по Писаннях, “Скеля”, scriptures.lds.org).
Учення і Завіти 18:10. “Цінність душ є великою в очах Бога”
Президент Дітер Ф. Ухтдорф, з Першого Президентства, навчав:
“Кожна особа, яку ми зустрічаємо, є VIP-особою [дуже важливою особою] для нашого Небесного Батька. Як тільки ми це зрозуміємо, то почнемо розуміти, як нам треба ставитися до своїх ближніх.
Одна жінка, на долю якої випали роки випробувань і смутку, розповідала крізь сльози: “Я зрозуміла, що схожа на стару 20-доларову банкноту—зім’яту, надірвану, брудну, зі слідами недбалого поводження і подряпин. Але як і раніше, я залишаюся 20-доларовою банкнотою. Я варта чогось. Навіть якщо я й не можу вже так виглядати і навіть якщо я навіть надірвана і зімʼята, я все одно залишаюся повноцінною 20-доларовою купюрою” (“Ви—Мої руки”, Ensign або Ліягона, трав. 2010, с. 69).
Учення і Завіти 18:15–16. “І якщо буде так, що вам доведеться трудитися”
Наведені далі розповіді ілюструють зусилля Президента Томаса С. Монсона у приведенні душ до Спасителя:
“Як у єпископа, у мене було багато різних обов’язків, і я намагався якнайкраще виконувати все, що вимагалося від мене. У той час Сполучені Штати Америки вступили у … війну. Оскільки багато наших членів Церкви служили у Збройних силах, для всіх єпископів з Головного управління Церкви надійшло завдання організувати підписку на видання Church News та Improvement Era, тогочасний церковний журнал. Крім того, кожного єпископа попросили особисто щомісячно писати листа кожному військовослужбовцю з його приходу. У нашому приході військову форму носили 23 чоловіки. Кворуми священства, піднапружившись, знайшли кошти для підписки на видання. А я зобов’язався виконувати завдання, навіть обов’язок, особисто писати 23 листи кожного місяця. Минуло стільки років, а в мене й досі зберігаються копії багатьох моїх листів і отриманих на них відповідей. Сльози набігають на очі, коли перечитуєш ці листи. Як приємно знову побачити обіцяння солдата жити за євангелією, рішення моряка зберігати віру разом зі своєю сім’єю.
Одного вечора я вручив сестрі з нашого приходу пачку з 23 листів за поточний місяць. Їй було доручено відправляти листи і оновлювати список адрес, які постійно змінювалися. Вона подивилася на один конверт і з усмішкою спитала: “Єпископе, хіба ви ще не втомилися? Це ще один лист брату Брайсону. Це вже 17-й надісланий йому лист, на який ви не отримали відповіді”.
Я відповів: “Ну, можливо, в цьому місяці я отримаю”. Сталося так, що саме того місяця я і отримав відповідь. Він вперше відповів на мій лист. Його відповідь стала дарунком, скарбом. Він служив дуже далеко, на віддаленому узбережжі, перебуваючи в ізоляції, нудьгуючи за домівкою і на самоті. Він написав: “Дорогий єпископе, я не дуже добре вмію писати листи”. (Можливо, я написав йому про це за кілька місяців до того). Він продовжував: “Дякую за газету Church News і за журнали, але найбільше дякую вам за особисті листи. Я перегорнув нову сторінку у своєму житті. Мене висвятили у священики в Аароновому священстві. Моє серце переповнюється. Я щаслива людина”.
Але брат Брайсон був не щасливіший за свого єпископа. Я пізнав на практиці значення приказки: “Якнайкраще обов’язок свій виконуй, решту ж Господу Богу залиш”. (Henry Wadsworth Longfellow, “The Legend Beautiful”, в The Complete Poetical Works of Longfellow [1893], 258).
Пройшли роки, і ось відвідуючи кіл Каттонвуд в Солт-Лейк-Сіті, президентом якого тоді був Джеймс Е. Фауст, я розповів цю історію, щоб привернути увагу до наших військовослужбовців. Після зборів до мене підійшов статний молодий чоловік. Він взяв мою руку у свою і спитав: “Єпископе Монсоне, ви пам’ятаєте мене?”
Раптом я збагнув, хто це був. “Брате Брайсон!”— вигукнув я.— Як ваші справи? Чим ви займаєтеся в Церкві?”
З теплотою й неприхованою гордістю він відповів: “У мене все гаразд. Я служу в президентстві мого кворуму старійшин. Ще раз дякую вам за турботу про мене і надіслані вами особисті листи, які я зберігаю, як скарб”.
Брати, світ потребує вашої допомоги” (“Готові й гідні служити”, Ensign або Ліягона, трав. 2012, сс. 68–69).
“Служачи єпископом, якось в неділю я помітив, що на зборах священства немає одного з наших священиків. Я залишив кворум на порадника й пішов до дому Річарда. Його мати сказала, що він працює в гаражі Вест-Темпл.
У пошуках Річарда я поїхав до гаража й обшукав скрізь, але не міг знайти хлопця. Раптом, я відчув натхнення зазирнути вниз у стару оглядову яму, яка знаходилася десь збоку СТО. Я побачив, як з темряви світяться два ока. І тоді я почув, як Річард каже: “Ви знайшли мене, єпископе! Я зараз вилізу”. Після цього він вже рідко коли пропускав збори священства.
Ця сімʼя переїхала в кіл, що був неподалік нашого. Пройшов час, і мені подзвонили, повідомляючи, що Річард отримав покликання служити на місії у Мексиці, його сімʼя попросила мене виступити на його прощальному вечері. На зборах, коли слово дали Річарду, він сказав, що поворотним моментом в його рішенні служити на місії став один недільний ранок—не в каплиці, а коли він пильно дивився вгору з глибини темної оглядової ями і побачив простягнену йому руку президента його кворуму.
Упродовж багатьох років Річард підтримував звʼязок зі мною, розповідаючи про свої свідчення, свою сімʼю і своє віддане служіння в Церкві, в т.ч. й про своє покликання бути єпископом” (“They Will Come”, Ensign, May 1997, 46).