А тепер я бачу

З любовʼю неудаваною ми всі повторюємо слова президента Оукса, якими він вшанував померлого Президента Рассела М. Нельсона. З такою ж любовʼю до людей та глибокою скорботою ми всі усвідомлюємо трагедію, яка сталася в Мічигані нещодавно, і трагедії, які майже щодня стаються по всьому світу. Ми визнаємо це з любовʼю і довірою до Господа Ісуса Христа.

У девʼятому розділі Євангелії від Івана розповідається про випадок, коли Ісус та Його учні проходили повз сліпого від народження жебрака. Учні поставили Ісусу кілька складних релігійних запитань, що стосувалися причин сліпоти цього чоловіка і хто винен в ній. Учитель відповів, зробивши щось дуже просте і дуже несподіване. Він сплюнув на землю і зробив трохи “грязива”. Потім Він намазав цим “грязивом” очі того чоловіка і сказав йому піти й умитися у ставку Сілоам. Незрячий чоловік все це слухняно зробив і, як сказано у Писаннях, “вернувся видющим”. Яким же важливим є доказ, на відміну від бажань, аргументів чи навіть злоби, коли заперечують істину.

Вороги Спасителя боялися, що це чудо знову збільшить загрозу, яку Ісус уже становив для, як вони вважали, їхньої влади. Тож вони перестріли чоловіка, якому було відновлено зір, і з гнівом сказали: “Ми знаємо, що [Ісус] грішний!” Той чоловік якусь мить слухав, а потім сказав: “Чи Він грішний — не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу”.

Ісус пояснив першорядне значення цієї події, сказавши Своїм учням, що вона сталася, аби “діла Божі зʼявились”. Памʼятайте, двічі в цій розповіді сказано про ту дію Спасителя — “помазав” очі сліпого чоловіка — і вона мала завершитися [о]миванням. Це описання діл Божих, “що зʼявились”, наводить на думку, що Спаситель виконував обряд.

Ще одна очевидна істина стосується того знаряддя, яке використовує Творець Небес і Землі та всього, що на них є, аби створити це диво: плювок і трохи землі! Використанням цих зовсім неймовірних інгредієнтів показано, що Бог може благословити нас застосуванням будь-якого методу, який Він вибере. Як Нааман відмовлявся омитися у річці Йордан або як дехто з дітей Ізраїля відмовлявся подивитися на змія, виставленого на жердині, так і ми легко відсторонюємося від джерела нашого викуплення, бо знаряддя здається надто простим.

Але ми памʼятаємо з Книги Мормона, що дещо є і простим, і безцінним, і що задовго до народження Ісуса було пророковано, що “не ма[тиме] Він принади й не ма[тиме Він] пишноти; і ми Його [побачимо], та краси не бу[де], щоб Його пожадати”. Як часто Бог передавав Своє велике послання через новопокликану і дуже схвильовану президентку Товариства допомоги або неосвіченого юнака з ферми у штаті Нью-Йорк, або немовля, яке лежало у яслах.

То що ж робити, коли відповіді на наші молитви приходять якось просто або заплутано? Чи готові ми й далі наполегливо старатися жити за євангелією Христа, скільки б це не вимагало плювків і землі? Нам може бути незрозуміло, що відбувається й чому, і час від часу ми всі будемо відчувати себе трохи схожими на ту літню сестру, яка сказала: “Господи, чи маєш Ти бодай одне благословення не під виглядом випробування?”

Розгляньмо докази іншої істини, яка стосується святого священства. Документальним підтвердженням організації Церкви в середині часів є написане у Євангелії від Луки: “І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу”. Ці дари даються не за вражаючі досягнення і не визначаються традицією чи первородством. Вони не даються на богословському факультеті чи у богословській семінарії. Вони даються тільки через покладання рук тими, хто має повноваження покласти руки на нього, по безперервній послідовній лінії назад до джерела божественної влади — Господа Ісуса Христа.

І для церкви, яка розуміє значення дару милості, чи не буде ще одним дивовижним доказом істинності цієї церкви те, що ці благословення і завіти передаються нашим померлим родичам, тим з наших сімей, які померли до нас? Чи слід їх карати за те, що вони не мали доступу до євангелії, або за те, що народилися в той час чи в тому місці, де божественні обряди й завіти були для них недоступні? Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів має священні, освячені доми Господа, в яких щодня і щовечора вікарно виконується милосердна робота зі спасіння за цих померлих, а також надається можливість поклонятися і виконувати обряди для живих. Наскільки мені відомо, цього конкретного доказу Божої істини, доказу всеосяжної любові Бога до живих і померлих ви не побачите більше ніде у світі, крім однієї церкви, яка доводить істину конкретно в цьому, — у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Моя перша зустріч зі справжнім доказом істини була життєдайною і зробила мене зрячим. Вона відбулася не завдяки помазанню “грязивом” чи омиванням у ставку Сілоам. Ні, знаряддям істини, яке принесло мені зцілення від Господа, стали сторінки в одній книзі, так, у “Книзі Мормона: Ще одному свідченні про Ісуса Христа”! Твердження, що стосувалися цієї книги, піддавалися нападкам і відкидалися деякими невіруючими, гнів яких нагадував гнів тих, хто говорив зціленому чоловікові, що навряд чи з ним могло статися те, що, як він знав, з ним таки сталося.

Мені закидали, що засоби, за допомогою яких зʼявилася ця книга, були практично неможливими, неймовірними, такими, що збивають з пантелику, і навіть нечестивими. Неприємно звучать слова людини, яка припускає, що знає, завдяки яким засобам зʼявилася ця книга, бо єдине, що сказано про ті засоби, це те, що ця книга була перекладена “даром і силою Бога”. Лише це. Оце і все. У будь-якому разі, вплив Книги Мормона на моє життя є не менш дивовижним, ніж дія “грязива”, покладеного на очі тому сліпому чоловіку. Ця книга для мене є жезлом безпеки для моєї душі, надзвичайним і проникливим світлом одкровення, освітленням на шляху, коли насувається імла темряви. Як це безсумнівно було, так само безсумнівно це й буде.

Вона дала мені бачення всеосяжної любові й викупительної благодаті мого Спасителя, і я ділюся з вами своїм свідченням, маючи на це підстави, як і батьки того зціленого чоловіка, які сказали, що їхній син має бути почутим, бо він “дорослий”. І я теж дорослий. Вони мали на увазі, що він був достатньо дорослим, щоб його сприймали серйозно. І я теж дорослий. Залишилося два місяці до мого 85-річчя. Я був на краю смерті і повернувся назад. Я був з царями і пророками, з президентами і апостолами. Та найкращим за все є те, що я часом сповнювався Святим Духом. Я вважаю, що до мого свідчення слід поставилися щонайменше з певною увагою.

Брати і сестри, я прийшов до глибокого переконання, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є справжнім відновленням церкви, про яку сказано у Новому Завіті, — і навіть більше, бо я не зміг би заперечити доказ того відновлення. Після того першого досвіду, гадаю, у мене була тисяча — чи десять тисяч? — інших доказів того, що все, про що я говорив сьогодні, є істинним. Тож зараз я радий приєднатися до мого друга на вулицях Єрусалима, де я співаю своїм вже ослаблим голосом:

В ім’я Ісуса Христа, амінь.