Ніхто не має сидіти самотньо

Протягом 50 років я вивчав культуру, зокрема євангельську культуру. Все розпочалося з печива з передбаченнями.

Сімейні обіди у китайському кварталі в Сан-Франциско завершувалися для сім’ї Гонг печивом з передбаченням і мудрим висловлюванням на кшталт “Подорож у тисячу миль починається з одного кроку”.

Ще юнаком я виготовляв печиво з передбаченнями. Вдягнувши білі бавовняні рукавички, я згинав кругле печиво, гаряче, прямо з печі, і придавав йому потрібну форму.

На свій подив я дізнався, що традиція виготовлення печива з передбаченнями раніше не була частиною китайської культури. Щоб розрізнити китайську, американську та європейську культуру виготовлення цього печива, я шукав інформацію про нього на кількох континентах — так само, як спостерігають з кількох місць, щоб вирахувати, де вирує лісова пожежа. У меню китайських ресторанів у Сан-Франциско, Лос-Анджелесі та Нью-Йорку є печиво з передбаченнями, але не таке, як в Пекіні, Лондоні чи Сіднеї. Тільки американці відзначають Національний день печива з передбаченнями. Тільки в китайській рекламі пропонується “Автентичне американське печиво з передбаченнями”.

Печиво з передбаченнями — це забавний, простий приклад. Але той же принцип порівняння традицій, які є у різних культурних середовищах, може допомогти нам відрізнити євангельську культуру. І нині, коли виповнюються пророцтва з алегорії у Книзі Мормона і з притч у Новому Завіті, Господь відкриває нові можливості для вивчення євангельської культури.

Повсюди відбувається міграція. Організація Об’єднаних Націй повідомляє, що до інших країн мігрували 281 мільйон людей. Це приблизно на 128 мільйонів більше, ніж у 1990 році, і в понад три рази більше, ніж у 1970 році. Повсюди набагато більше людей, ніж будь-коли раніше, знаходять Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів і стають наверненими. Кожного Суботнього дня члени і друзі Церкви зі 195 країн та міжнародних територій збираються у 31 916 церковних громадах. Ми говоримо 125 мовами.

Недавно, перебуваючи в Албанії, Північній Македонії, Косово, Швейцарії та Німеччині, я бачив, як нові члени Церкви виповнюють сказане в алегорії про оливкове дерево, наведеній у Книзі Мормона. У 5-му розділі книги Якова розповідається, що хазяїн виноградника і його слуги зміцнюють і коріння, і віти оливкового дерева, збираючи разом ті віти, що були у різних частинах виноградника, і прищеплюючи їх. Сьогодні відбувається збирання і об’єднання Божих дітей в Ісусі Христі; Господь надає чудові природні засоби, щоб розширити повноту нашого сприйняття Його відновленої євангелії.

Підготовлюючи нас до входження у небесне царство, Ісус розповів притчі про багату вечерю і весільний бенкет. У цих притчах запрошені гості називають причини, з яких вони не зможуть прийти. Господар наказує своїм слугам “пі[т]и швидко на вулиці та на завулки міські” і “на дороги й на загороди”, щоб “силу[вати] прийти” вбогих, калік, кривих і сліпих. У духовному сенсі, це кожен з нас.

У Писаннях сказано:

“Всі народи буде запрошено” на “вечерю дома Господа”.

“Готуйте путь Господу… щоб Його царство могло йти по землі, щоб жителі її могли сприймати його і бути готовими до днів прийдешніх”.

У наш час ті, кого запрошено на вечерю Господню, походять з усіх місць і культур. Старі й молоді, багаті й бідні, на місцевому рівні й по всьому світу, ми привносимо в наші церковні громади схожість з нашими територіальними громадами.

Як старший апостол, Петро побачив у видінні небо відкрите, і “простирало велике… за чотири кінці прив’язан[е, в якому] знаходились… всілякі [звірі]”. Він навчав: “Пізнаю я поправді, що “не дивиться Бог на обличчя… В кожнім народі приємний [Господу той], хто боїться Його й чинить правду”.

У притчі про доброго самарянина Ісус запрошує нас прийти одне до одного і до Нього у Його гостиницю — Його Церкву. Він закликає нас з добротою ставитися до ближніх. Добрий самарянин обіцяє повернутися і відшкодувати витрати за опіку над тими, хто в Його гостиниці. Жити за євангелією Ісуса Христа також означає бути гостинними до всіх людей у Його відновленій Церкві.

Діяти в дусі “знайдеться місце для всіх” також означає “ніхто не має сидіти самотньо”. Коли ви приходите до церкви і бачите, як хтось сидить самотньо, чи не могли б ви привітатися з цією людиною і сісти поруч? Можливо, у вас немає такого звичаю. Ця людина може виглядати чи говорити інакше, ніж ви. І, звісно, як могло би бути сказано у печиві з передбаченням: “Тривала євангельська дружба і любов починаються тоді, коли вперше кажуть “Привіт” і ніхто не сидить самотньо”.

Слова “ніхто не має сидіти самотньо” також означають, що ніхто не має бути самотнім в емоційному чи духовному сенсі. Якось ми разом з одним дуже засмученим батьком пішли відвідати його сина. Кілька років тому цей син дуже радів, що стане новим дияконом. З цієї нагоди його рідні купили йому першу в його житті пару нових черевиків.

Але у церкві диякони посміялися з нього. Його черевики були новими, але не модними. Збентежений і ображений, цей юний диякон сказав, що більше ніколи не піде до церкви. Моє серце й досі тужить через нього і його сім’ю.

На курних дорогах до Єрихона з кожного з нас сміялися, ми були збентежені й ображені, можливо, нас зневажали чи кривдили. І кожен з нас також свідомо чи несвідомо ігнорував, не бачив чи не чув інших, або, можливо, навмисно завдавав їм болю. І саме тому, що нас ображали і ми ображали інших, Ісус Христос веде нас усіх до Своєї гостиниці. У Його Церкві й завдяки Його обрядам і завітам ми приходимо одне до одного та до Ісуса Христа. Ми виявляємо і відчуваємо любов, служимо і приймаємо служіння, прощаємо і отримуємо прощення. Будь ласка, пам’ятайте, що “немає на землі горя такого, від якого небеса не могли би зцілити”; земні тягарі полегшуються — радість, яку дає наш Спаситель, є справжньою.

У 1 Нефій 19 ми читаємо: “Навіть Самого Бога Ізраїля топчуть люди ногами своїми… вони зневажають Його… Вони бичуватимуть Його, а Він витерпить це; і вони битимуть Його, а Він витерпить це. Так, вони плюватимуть на Нього, а Він витерпить це”.

Мій друг, професор Террі Уорнер, каже, що таке ставлення — осуджування, бичування, биття і плювання — не було чимось рідкісним, що мало місце лише за часів смертного життя Христа. У тому, як ми ставимося одне до одного, особливо до голодних, спрагнених, залишених самотніми, виявляється наше ставлення до Нього.

У Його відновленій Церкві усім нам краще, якщо ніхто не сидить самотньо. Ми маємо не лише знаходити людям місце чи толерантно ставитися до них. Щиро вітаймо їх, приділяймо їм увагу, служімо, любімо. Нехай кожен із друзів Церкви, кожна сестра, кожен брат не будуть чужими або приходьками, але будуть дитиною вдома.

Сьогодні багато людей почуваються самотніми та ізольованими. Користуючись соціальними медіа і штучним інтелектом, ми можемо відчувати, що нам не вистачає близьких стосунків з людьми і фізичного дотику. Ми хочемо чути голоси одне одного. Ми хочемо дійсно відчувати належність і щиру доброту.

Є багато причин, з яких ми можемо не почуватися своїми у церкві — тобто, образно кажучи, ми сидимо самотньо. Ми можемо непокоїтися через наш акцент, одяг, сімейні обставини. Можливо, ми відчуваємо свою невідповідність, роздратування через запах сигаретного диму від чийогось одягу, прагнемо моральної чистоти, розірвали з кимось стосунки й відчуваємо образу і збентеження або занепокоєні через те чи інше положення політики Церкви. Ми можемо бути неодруженими, розлученими, овдовілими. Наші діти шумлять; у нас немає дітей. Ми не відслужили на місії або повернулися з неї передчасно. Цей список можна продовжити.

У Мосія 18:21 нас запрошують скріпити свої серця в любові. Я запрошую нас менше хвилюватися, менше осуджувати, бути менш вимогливими до інших і, якщо потрібно, бути менш суворими до себе. Ми не розбудовуємо Сіон за один день. Але кожне слово “Привіт!”, кожний привітний жест наближають створення Сіону. Більше довіряймо Господу і вибираймо радісно дотримуватися всіх Його заповідей.

З доктринальної точки зору, у родині одновірних і товаристві святих ніхто не сидить самотньо завдяки завітній належності в Ісусі Христі.

Пророк Джозеф Сміт навчав: “[Ця справа] залишена нам, щоб ми брали участь в ній і допомагали просувати вперед славу останніх днів, “урядження виповнення часів… коли святі Божі будуть зібрані з кожної нації, кожного коліна… [і] народу”.

Бог “не робить нічого, крім того, що на благо світові… щоб привернути всіх [чоловіків та жінок] до Себе…

Він запрошує їх усіх прийти до Нього і скуштувати від Його доброти… і всі є однаковими для Бога”.

Нам, хто навернувся до Ісуса Христа, потрібно скинути з себе оболонку тілесної людини і полишити мирську культуру. Президент Даллін Х. Оукс навчає, що ми маємо відкинути всі традиції та культурні надбання, які суперечать заповідям Бога, і стати святими останніх днів. Він пояснює: “Існує неповторна євангельська культура, набір цінностей, вимог і правил, спільних для всіх членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. Євангельська культура включає в себе цнотливість, щотижневе відвідування церкви, утримання від вживання алкоголю, тютюну, чаю та кави. Вона включає в себе чесність і цілісність; розуміння, що ми просуваємося вперед, а не на вищі чи нижчі церковні посади.

У кожній країні я чогось навчаюсь від вірних членів Церкви та її друзів і ознайомлююсь з їхньою культурою. Вивчення Писань багатьма мовами і з перспектив, притаманних багатьом культурам, поглиблює розуміння євангелії. Завдяки різноманіттю мовних виразів, якими описуються Христові якості, моя любов до Спасителя і Його розуміння збільшуються. Усі ми благословенні, коли, визначаючи нашу культурну ідентичність, вважаємо себе дитям Бога, дитям завіту, учнем Ісуса Христа, як цього навчав Президент Рассел М. Нельсон.

Мир, який дає Ісус Христос, дається нам особисто. Недавно один юнак щиро запитав у мене: “Старійшино Гонг, чи для мене ще є можливість потрапити на небеса?” Він хотів знати, чи можливо, щоб його коли-небудь було прощено. Я спитав у нього, як його звати, уважно вислухав його, запропонував поговорити з єпископом і міцно обійняв. Цей юнак пішов, маючи надію в Ісусі Христі.

Я розповів про цього юнака на інших зборах. Пізніше я отримав непідписаного листа, який починався так: “Старійшино Гонг, у нас з дружиною дев’ятеро дітей… і ми відслужили на двох місіях”. Але “я завжди відчував, що мене не буде допущено в целестіальне царство… оскільки гріхи, які я скоїв у юності були такими тяжкими!”

Далі в листі було сказано: “Старійшино Гонг, коли ви розповіли про юнака, який отримав надію на прощення, мене сповнила радість і я почав усвідомлювати, що, можливо, й мене [може бути прощено]”. Цей лист закінчувався такими словами: “Я тепер навіть сам собі подобаюсь!”

Відчуття завітної належності поглиблюється, коли ми приходимо одне до одного і до Господа у Його гостиницю. Господь благословляє усіх нас, якщо ніхто не сидить самотньо. І хто знає? Можливо, людина, яка сидить поруч з нами, стане нашим найкращим другом, про появу якого було провіщено у печиві з передбаченням. Знайдімо ж і підготуймо місце для Нього та одне для одного на вечері Агнця. Про це я смиренно молюся у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.