Простота, що в Христі

Тридцять три роки тому я отримав покликання служити на місії в Огдені, шт. Юта. Оскільки я приїхав з Європи, деякі традиції штату Юта, як, наприклад, “зелене желе з морквою” і “картопляна запіканка для похорону” звичайно ж, здалися мені дещо незвичними!

Однак я був глибоко вражений відданістю і учнівством багатьох святих, великою кількістю людей, які відвідували церковні збори, і масштабом повноцінно діючих церковних програм. Під кінець моєї місії я дуже хотів, щоб радість, духовна сила і духовний розвиток, які я помітив у тих людях, були доступні і моїй майбутній сім’ї. Я був сповнений рішучості швидко повернутися і продовжувати жити у “тіні вічних пагорбів”.

Проте у Бога були інші плани. В першу неділю після мого повернення додому мій мудрий єпископ покликав мене служити президентом Товариства молодих чоловіків приходу. Під час служіння цій чудовій групі молодих чоловіків я швидко зрозумів, що радість, яку відчувають учні Христа, не залежить від кількості людей на церковних зборах або від масштабу програм.

Тож коли я одружився зі своєю чудовою дружиною Маргарет, ми з радістю вирішили залишитися в Європі і створити сім’ю в Німеччині, нашій батьківщині. Разом ми стали свідками слів, які Президент Нельсон промовив багато років тому: “Радість, яку ми відчуваємо, не має майже нічого спільного з обставинами нашого життя, і цілком залежить від того, на чому зосереджене наше життя”. Коли ми зосереджуємо своє життя на Ісусі Христі і Його євангелії, то можемо відчувати повну радість учнівства, незалежно від того, де ми живемо.

Однак у світі, який стає все більш світським, складним і бентежним, де звучать різні і часто суперечливі послання та вимоги, як нам уникати того, щоб наші очі не були засліплені, а серця не затверділи, і ми залишалися зосередженими на “простих і найцінніших” частинах євангелії Ісуса Христа? У час великого сум’яття апостол Павло дав чудову пораду святим у Коринті, нагадуючи їм зосереджуватися на “простот[і]… що в Христі”.

Вчення Христа і закон євангелії — дуже прості, настільки, що їх може зрозуміти навіть маленька дитина. Ми можемо мати доступ до викупительної сили Ісуса Христа і отримати повноту духовних благословень нашого Небесного Батька, які Він підготував для нас, якщо ми виявляємо віру в Ісуса Христа, каємося, христимося, освячуємося через Святого Духа і терпимо до кінця. Президент Нельсон дуже гарно назвав цю подорож “шля[хом] завітів” і процесом становлення “відданими учнями Ісуса Христа”.

Якщо це послання таке просте, чому часто виникає відчуття, що нам важко жити за законом Христа і наслідувати Його приклад? Можливо, ми неправильно розуміємо, що таке простота, вважаючи, що це те, що легко досягається без зусиль чи старанності. Щоб слідувати за Христом, нам треба невпинно докладати зусиль і постійно змінюватися. Нам треба “скинути з себе оболонку тілесної людини і [стати як мала] дитина”. Це означає, що ми будемо “надія[тися] на Господа” і не будемо зосереджуватися на складнощах, як це роблять маленькі діти. Якщо ми застосовуємо доктрину Христа в її простоті і зосереджуємося на ній, то зможемо кожного дня знаходити радість, мати скерування у своїх покликаннях, отримувати відповіді на найскладніші життєві запитання й отримувати силу, щоб долати найважчі труднощі.

Як ми можемо на практиці застосовувати цю простоту протягом життя, щоб стати учнями Христа? Президент Нельсон нагадав, що нам слід зосереджуватися на чистій істині, чистій доктрині і чистому одкровенні. Якщо ми будемо запитувати себе: “Що Господь Ісус Христос хотів би, щоб я зробив?”, то будемо отримувати важливе скерування. Наслідуючи Його приклад, ми знайдемо безпечний шлях у невизначеності та люблячу руку, яка підтримуватиме нас кожного дня. Він — Князь миру і Добрий Пастир. Він — наш Втішитель і Визволитель. Він — наша Скеля і Твердиня. Він — ваш і мій Друг! Він запрошує всіх нас любити Бога, дотримуватися Його заповідей і любити наших ближніх.

Якщо ми вирішуємо наслідувати Його приклад і просуватися вперед з вірою в Христа, застосовувати силу Його Викуплення і пам’ятати наші завіти, тоді любов заповнить наші серця, надія і зцілення піднімуть наш дух, і гіркота та сум поступляться місцем вдячності й терплячому очікуванню Божих благословень. Іноді нам треба дистанціюватися від негативної ситуації або прагнути отримати професійну допомогу. Але в будь-якому разі, застосовуючи прості принципи євангелії, ми зможемо подолати життєві труднощі у Господній спосіб.

Іноді ми недооцінюємо силу, яку отримуємо, виконуючи прості справи, такі як молитва, піст, вивчення Писань, щоденне покаяння, щотижневе прийняття причастя і регулярне поклоніння у домі Господа. Але коли ми визнаємо, що нам не потрібно робити “велику річ” і зосереджуємося на застосуванні чистого і простого вчення, то починаємо бачити, як євангелія “чудово працює” в нашому житті навіть у найважчих ситуаціях. Ми знаходимо силу і “впевненість перед Богом”, навіть коли відчуваємо сильний смуток. Старійшина М. Рассел Баллард багато разів нагадував нам: “Саме в тій простоті [ми] знайде[мо] мир, радість і щастя”.

Застосовуючи простоту, що в Христі, ми більше зосереджуємося на людях, а не на процесах, і на стосунках вічних, а не короткочасних. Ми зосереджуємося на тому, що “належ[ить] до найважливішого” в Божому плані спасіння і піднесення, а не на тому, щоб надто перейматися організацією нашого служіння. Ми можемо вільно надавати пріоритет тому, що ми можемо робити, замість того, щоб відчувати смуток через те, що ми не можемо робити. Господь нагадав нам: “Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим”. Яке це могутнє заохочення діяти у простоті і смиренні, незалежно від наших обставин.

Моя бабуся Марта Цісла була чудовим прикладом того, як через “мале і просте” відбувається велике. Ми любили називати її Ома Цісла. Ома прийняла євангелію у маленькому селі Зельбонген, що у східній Пруссії, разом з моєю прапрабабусею 20 травня 1926 року.

Марта Цісла (справа) в день свого хрищення.

Вона любила Господа та Його євангелію і була сповнена рішучості дотримуватися укладених нею завітів. У 1930 році вона одружилася з моїм дідусем, який не був членом Церкви. У той час Ома не могла відвідувати церковні збори, бо від ферми мого дідуся до найближчого приходу потрібно було довго їхати. Але вона зосередилася на тому, що могла робити. Вона продовжувала молитися, читати Писання і співати пісні Сіону.

Деякі люди могли подумати, що вона більше не жила за своєю вірою, але це було зовсім не так. Коли народилися мій батько і моя тітка, в її домі не було носія священства, вона не відвідувала Церкву і ніде поблизу не могла брати участь в обрядах. Але вона робила те, що могла і зосередилася на тому, щоб навчати своїх дітей “молитися і ходити чесно перед Господом”. Вона читала їм Писання, співала пісні Сіону і, звичайно ж, молилася з ними — кожного дня. Це на 100 відсотків була Церква, зосереджена на домівці.

У 1945 році мій дідусь був на військовій службі далеко від дому. Коли вороги наблизилися до їхньої ферми, Ома взяла двох своїх маленьких дітей і покинула їхню улюблену ферму, щоб знайти прихисток у безпечнішому місці. Після важкої та небезпечної подорожі вони врешті знайшли прихисток у північній Німеччині. В них нічого не було, крім одягу, що був на них. Але Ома продовжувала робити те, що могла: вона молилася зі своїми дітьми кожного дня. Вона співала з ними пісні Сіону кожного дня.

Життя було дуже складним, і впродовж багатьох років всі зусилля йшли на те, щоб мати їжу на столі. Але у 1955 році, коли моєму батьку було 17 років, він навчався в торговельному училищі в Рендсбурзі. Він проходив повз якусь будівлю і побачив на ній маленьку вивіску “Kirche Jesu Christi der Heiligen der Letzten Tage” — “Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. Він подумав: “Цікаво. Це ж Церква моєї мами”. Прийшовши додому, він сказав Омі, що знайшов її Церкву.

Ви можете уявити, що вона відчувала, не підтримуючи контакт з Церквою майже 25 років. Вона була рішуче налаштована відвідати Церкву наступної неділі і переконала мого батька супроводжувати її. Рендсбург знаходився більш ніж за 32 кілометри від маленького села, де вони жили. Але це не стало перешкодою для Оми, щоб не відвідати Церкву. Наступної неділі вона разом з моїм батьком сіла на велосипед і поїхала до Церкви.

Коли почалися причасні збори, мій батько сів в останній ряд, сподіваючись, що це скоро закінчиться. Це була Церква Оми, а не його. Те, що він побачив, також не дуже надихало: серед присутніх були лише кілька літніх жінок і два молоді місіонери, які фактично повністю займалися проведенням зборів. Але коли вони почали співати, мій батько почув пісні Сіону, які знав ще змалечку: “Вперед, святі!”, “У небеснім світлім краї”, “Слава людині, що чула Єгову!”. Виконання цією маленькою черідкою пісень Сіону, які він знав ще з дитинства, торкнулося його серця, і він одразу без жодного сумніву знав, що ця Церква була істинною.

Причасні збори, які моя бабуся відвідала вперше за 25 років, стали зборами, на яких мій батько отримав особисте свідчення про істинність відновленої євангелії Ісуса Христа. Через три тижні, 25 вересня 1955 року, він охристився разом з моїм дідусем і тіткою.

Пройшло більше 70 років з того часу, як відбулися ті маленькі причасні збори у Рендсбурзі. Я часто думаю про Ому і про самотність, яку вона, напевно, відчувала вечорами, коли робила маленькі і прості речі, що були їй доступні: молилася, читала Писання і співала гімни. Виступаючи сьогодні на генеральній конференції та розповідаючи про Ому, її тверду рішучість дотримуватися завітів і довіряти Господу попри труднощі життєвого шляху, я відчуваю смирення й вдячність не лише за неї, а й за багатьох інших чудових святих у світі. Вони зосереджуються на простоті, що в Христі, долаючи випробування, навіть коли бачать лише невеликі зміни, проте зберігають надію на великі зміни в майбутньому.

Зі свого досвіду я дізнався, що малі і прості принципи євангелії і зосередженість на Христі ведуть нас до справжньої радості, приносять великі благословення і дають впевненість, що всі обіцяні благословення будуть втілені. Так буде як у вашому житті, так і в моєму. Як сказав старійшина Джеффрі Р. Холланд: “Деякі благословення приходять раніше, деякі — пізніше, а деякі ми не отримаємо, поки не опинимося на небесах; але до тих, хто приймає євангелію Ісуса Христа, вони приходять”. Про це я також свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.