Пам’ятати овець

Христос — Добрий Пастир. Кожний в отарі є дорогоцінним для Нього. Він встановив взірець, як бути добрим пастирем, і словами і вчинками навчав нас необхідних для цього якостей, зокрема знати імена своїх овець, любити їх, знаходити тих, хто загубився, годувати і, зрештою, вести їх назад додому. Він очікує, що ми як пастухи, що служать під Його провідництвом, чинитимемо так само.

Ми можемо багато чого навчитися про служіння у Господній спосіб від давнього пророка і виняткового пастиря — Моронія. Він жив у дуже важкі часи, не маючи можливості користуватися мобільним телефоном, комп’ютером та інтернетом. Але він пам’ятав усіх овець. Яким чином цього досягти? Ми можемо трошки дізнатися про особливості його методології в Мороній 6. Там написано, що членів Церкви “зачисляли до людей церкви Христа; і їхні імена брали, щоб їх можна було пам’ятати і насичувати добрим словом Бога, щоб утримувати їх на правильному шляху… Церква збиралася разом часто, щоб поститися, і молитися, і розмовляти один з одним про благополуччя своїх душ” (Moроній 6:4–5; курсив додано).

Для Моронія головним пріоритетом завжди були люди — імена! Він застосовував принцип “підрахунку і звітування”, щоб пам’ятати про всіх. Усіх, хто мав проблеми чи сходив зі шляху, помічали, дозволяючи святим обговорювати благополуччя цих людей під час проведення нарад. Пастир залишив дев’яносто дев’ять овець (я впевнений, що залишив у безпеці та під захистом) і пішов шукати ту, що загубилася (див. Лука 15:4–7), і нас просять уважно ставитися до своїх отар — помічати і пам’ятати, йти і робити так само.

Я пам’ятаю, що колись, служачи провідником місії в Індії, я запитав молодого президента філії про його цілі на наступний рік: “Скількох чоловіків ви готуватимете до отримання Мелхиседекова священства?” Він одразу відповів: “Сім!”

Мені стало цікаво, звідки взялося таке конкретне число! Перш ніж я встиг щось сказати, він дістав папірець, де збоку були написані числа від одного до семи. У перших п’ятьох рядках були імена реальних людей, яких він та його кворум старійшин збиралися запросити та заохотити, щоб вони отримали благословення священства у своєму житті. Звичайно, я мав запитати про порожні рядки № шість і сім. “Президенте, — сказав він, з розумінням похитавши головою, — ми точно христимо принаймні двох чоловіків на початку року, які зможуть отримати священство наприкінці року”. Цей чудовий провідник розумів принцип підрахунку і звітування.

Христос організував Свою Церкву таким чином, щоб жодна душа не була забута, адже всі для Нього дорогоцінні. До кожної особи у приході, незалежно від віку чи статі, приставлено багато служителів — пастирів — які мають завдання дбати та пам’ятати про неї. Наприклад, про благополуччя молодого чоловіка доручено дбати єпископату, братам-служителям, порадникам з числа дорослої молоді, вчителям семінарії, президентствам кворумів і багатьом іншим. Всі вони неначе міцна страхувальна сітка, натягнута, щоб спіймати молодого чоловіка, якщо той впаде. Навіть якщо всього одна сітка натягнута правильно, молодий чоловік буде в безпеці, його помітять і про нього пам’ятатимуть. А втім, часто немає жодної сітки. Люди постійно сходять зі шляху в імлу — і ніхто не помічає. Як нам бути кращими пастирями? Ми можемо вчитися підраховувати і звітувати.

Церква надає нам форми звітів та засоби саме для цього — щоб пам’ятати. Яскравим прикладом є Квартальний звіт. Він дозволяє нам підраховувати кожного члена Церкви і звітувати про кожного декілька разів, а також помічати тих, хто загубився або потребує нашої допомоги і любові. Є список необхідних співбесід і дій, за допомогою якого можна визначити тих, хто потребує нашої уваги прямо зараз, так само як і звіт щодо статусу храмової рекомендації та інші звіти. Ці засоби для підрахунку та звітування допомагають нам зосереджуватися на людях. Кому потрібно дати покликання, кого потрібно висвятити у наступний чин священства або кому допомогти у підготовці родинного імені для храму? Кому ми можемо допомогти підготуватися до місії повного дня? Хто загубився цього місяця? Ці засоби допомагають нам пам’ятати людей.

Я знав одну сім’ю зі Сполучених Штатів, яка прийняла призначення служити в Африці. У першу неділю по приїзді вони увійшли до єдиного церковного підрозділу в тій країні, де їх прийняли з ентузіазмом. Пізніше того ж ранку дружину з цієї пари покликали президенткою Товариства допомоги, а чоловіка — провідником у Товаристві молодих чоловіків. Він запитав виснаженого на вигляд президента філії, скільки у них було молодих чоловіків. Цей вірний провідник, член Церкви у першому поколінні, вказав на задню частину причасної зали і сказав: “Ось ті двоє”. Чоловік доволі скептично поставився до цих слів і тому взяв додому список членів філії й швидко з’ясував, що в ньому насправді було 20 молодих чоловіків. Він попросив президента філії призначити його радниками двох енергійних представників дорослої молоді, кожен з яких вільно володів двома мовами. А тоді сів разом з ними і тими двома хлопцями, щоб переглянути імена.

Потім ці старанні молоді люди взялися до роботи. Упродовж наступних кількох місяців вони знайшли кожного хлопця зі списку. Ім’я за іменем — і ці загублені вівці були прийняті назад їхніми однолітками та насичені духовно і фізично! Через рік у кожну неділю церкву відвідував в середньому 21 молодий чоловік. Хвала небесам за тих молодих чоловіків, які підраховували і звітували.

Один мій дорогий друг, коли навчався в магістратурі, переїхав зі своєю сім’єю до великого міста в Америці, щоб продовжувати освіту. Його одразу ж покликали головувати у кворумі старійшин. Трохи нервуючи через свою першу співбесіду з президентом колу, він був рішуче налаштований добре підготуватися. Він сказав президентові колу, що має три цілі на наступний рік: 1) 90% служіння підопічним, 2) мати змістовний євангельський урок кожного тижня, 3) мати добре спланований захід кворуму кожного місяця.

Усміхаючись моєму другові, цей мудрий президент колу запитав: “Ви можете назвати малоактивного члена кворуму, якому цього року ви могли б допомогти відвідати храм разом з його сім’єю?” Це запитання застало мого друга зненацька. Він задумався, а тоді назвав ім’я. “Запишіть це”, — сказав президент колу. Потім цей досвідчений провідник поставив це саме запитання ще три рази, а тоді завершив співбесіду. Цей молодий чоловік вийшов з тієї співбесіди, засвоївши один з найважливіших уроків стосовно провідництва і служіння підопічним. Він прийшов на співбесіду з програмами, уроками та заходами. А вийшов — з іменами! Ці чотири імені в результаті стали основним фокусом служіння для нього і для його кворуму.

Будучи провідником місії, одного недільного ранку я відвідав місцеву філію. Я помітив, що президент філії постійно діставав з кишені картку і щось на ній писав. Я вирішив запитати його про це після заключної молитви. Щойно збори завершилися і перш, ніж я встиг запитати про картку, провідник місіонерської роботи філії підбіг до подіуму, де йому вручили цей папірець. Я швидко пішов за цим жвавим провідником на його щотижневі збори з координації місіонерської роботи філії. Перш ніж почати, він вийняв з кишені картку. На ній були написані імена членів Церкви, що були відсутні на причасних зборах. За кілька хвилин кожен член ради вибрав по одному чи по два імені, взявши на себе зобов’язання відвідати цих людей у той же день, аби переконатися, що з ними все гаразд, і запевнити їх, що їх бракувало. Ось що означає підрахування і звітування.

Я пам’ятаю один округ, розташований за багато годин літаком до найближчого храму. Наявність дійсної храмової рекомендації була в ньому найвищим пріоритетом, попри мінімальні шанси на її використання. У першу неділю кожного місяця провідники використовували засоби підрахунку, щоб відзвітувати про членів Церкви, які вже отримали власний ендаумент. Якщо вони бачили, що термін дії храмової рекомендації скоро закінчиться, виконавчий секретар призначав співбесіду для її поновлення. Про людей, у яких сплив термін дії рекомендації, спочатку радилися, а потім розшукували їх, щоб допомогти повернутися на шлях завітів. Я запитав, скільки з членів Церкви, які отримали ендаумент, мали дійсну рекомендацію. Відповідь мене вразила: 98,6 відсотків! Коли я запитав про шістьох членів Церкви, термін дії чиїх рекомендацій закінчився, провідники змогли назвати їхні імена й описати, які зусилля робилися задля їх повернення.

Декілька років тому моя сім’я повернулася до Сполучених Штатів Америки. Ми раділи нагоді відвідувати церкву тут після 26 чудових років у маленьких, більш ізольованих підрозділах. Мене покликали місіонером приходу. У нас був чудовий провідник місіонерської роботи приходу, і ми виконували чудово роботу і навчали прекрасних людей. Я попросив дозволу відвідати збори ради приходу, щоб подивитися й отримати допомогу від провідників у нашій роботі з тими, кого навчали місіонери. Мене здивувало, що під час зборів обговорювався лише майбутній захід приходу. Після зборів я підійшов до провідника місіонерської роботи приходу і зауважив, що у нього не було нагоди відзвітувати про людей, з якими працювали ми. Що він відповів? “А я ніколи там і не звітую”.

Я порівняв це зі зборами ради філії в Лахорі, Пакистан, які відвідував лише за кілька тижнів до цього. Маленька група провідників зібралася там за невеликим столом, і вони обговорювали лише людей. Імена. Кожен провідник звітував про тих, за кого був відповідальним, а також за тих людей і сім’ї, про яких хвилювався. Усі мали нагоду поділитися думками про те, як найкраще благословити тих, про кого йшлося. Складалися плани і роздавалися завдання. Який чудовий урок з підрахунку і звітування про кожне ім’я ми можемо засвоїти від наших братів і сестер, які є членами Церкви в першому поколінні.

У Церкві Ісуса Христа ми маємо настанови давніх і сучасних пророків, як нам слід служити, а також приклад, поданий нашим Спасителем. Ми беремо імена, ми пам’ятаємо, і ми радимося про благополуччя душ. Провідники, які так чинять, ніколи не залишаться без теми для обговорення на зборах ради! Принцип підрахунку і звітування дійсно працює. Це Господній шлях. Ми можемо діяти краще. Для Бога, Який створив Всесвіт і править ним, ця робота — Його робота і слава — є дуже особистою. Так само має бути і для кожного з нас, адже ми знаряддя в Його руках у цій дивовижній роботі зі спасіння і піднесення. В результаті відбуватимуться чудеса в житті реальних людей. В ім’я Ісуса Христа, амінь.