Ім’я, яким вас називають

Президент Рассел М. Нельсон навчав, що якби Господь промовляв до нас напряму, то перше, що Він хотів би, аби ми усвідомили, — це нашу справжню ідентичність: що ми є дітьми Бога, дітьми завіту та учнями Ісуса Христа. Будь-які інші визначення зрештою нас підведуть.

Я зрозумів це, коли у мого старшого сина з’явився його перший мобільний телефон. З великою радістю він почав вводити у список контактів імена членів сім’ї та друзів. Якось я помітив, що телефонувала його мама. На екрані висвітилося ім’я — “Матір”. То був доречний і достойний вибір, і, маю визнати, був виявом поваги до кращого з нас, батьків, у нашій сімʼї. Звісно, мені стало цікаво. Яке ім’я він використав для мене?

Я проскролив список його контактів, вважаючи, що якщо Венді була “Матір”, то я буду “Батько”. Але такого імені я не знайшов. Я пошукав “Тато”. І знов нічого. Моя цікавість переросла в легке занепокоєння. “Може він назвав мене “Корі”? Ні. В останній спробі, перш ніж кинути цей намір, я подумав: “Ми граємо у футбол. Може, він назвав мене Пеле”. Марно сподівався. Зрештою я сам подзвонив на його телефон. І на його екрані висвітилися два слова: “Не матір”!

Брати і сестри, а яким іменем називають вас?

Ісус називав Своїх послідовників багатьма іменами. Сини і дочки. Діти пророків. Вівці. Друзі. Світло для світу. Святі. Кожне з цих імен має вічне значення і наголошує на особистих стосунках зі Спасителем.

Але серед цих імен одне підноситься над усіма іншими — ім’я Христа. У Книзі Мормона цар Веніямин переконливо навчав:

“Не дано ніякого іншого імені, через яке приходить спасіння; отже, я б хотів, щоб ви взяли на себе ім’я Христа…

І станеться так, що хто б не зробив це, той стане праворуч від Бога, бо він знатиме імʼя, яким його називають; бо його називатимуть імʼям Христа”.

Ті, хто бере на себе ім’я Христа, стають Його учнями і свідками. У книзі “Дії” ми читаємо, що після Воскресіння Ісуса Христа вибрані свідки отримали наказ свідчити про те, що той, хто віритиме в Ісуса, охриститься й отримає Святого Духа, матиме прощення гріхів. Ті, хто отримав ці священні обряди, приєдналися до Церкви, стали учнями і називалися християнами. У Книзі Мормона віруючих у Христа також називали християнами і завітним народом, “дітьми Христа, Його синами і Його дочками”.

Що означає називатися іменем Христа? Це означає укладати завіти і дотримуватися їх, завжди пам’ятати Його, дотримуватися Його заповідей і “бажа[ти]… бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях”. Це означає підтримувати пророків та апостолів, оскільки вони несуть послання Христа, говорячи про доктрину, завіти й обряди, по всьому світу. Це також означає служити людям і полегшувати страждання, будучи світлом і несучи усім людям надію, яку дає Христос. Звичайно ж, у цій справі ми задіяні протягом усього життя. Пророк Джозеф Сміт навчав, “що це такий стан, якого жодна людина не досягає в одну мить”.

Оскільки шлях учнівства вимагає часу і зусиль, які докладаються “рядок за рядком, приписання за приписанням”, нам легко перемкнути увагу на мирські імена. Вони мають лише тимчасову цінність і ніколи не будуть достатніми самі по собі. Викуплення і те, що є вічним, “приходить [лише] у Святому Месії і через Нього”. Тому наведена далі пророча порада зробити учнівство пріоритетом є і вчасною, і мудрою, особливо зараз, коли існує так багато суперечливих голосів і впливів. Це було суттю послання царя Веніямина, коли він сказав: “Я б хотів, щоб ви не забували зберігати… ім’я [Христа] завжди записаним у ваших серцях… щоб [ви] чули і знали голос, яким вас покличуть, а також те імʼя, яким Він покличе вас”.

Я бачив це у своїй власній сім’ї. Мій прадідусь, Мартін Гасснер, змінився назавжди завдяки тому, що смиренний президент філії відгукнувся на заклик Спасителя. У Німеччині 1909 року часи були складні, і з грошима було сутужно. Мартін працював зварювальником на заводі з виготовлення труб. За його словами, більшість днів, коли він отримував зарплатню, завершувалися вживанням алкоголю, курінням і частуванням друзів у шинку. Його дружина зрештою попередила його: якщо він не зміниться, вона від нього піде.

Одного дня, по дорозі до шинку, Мартіна зустрів його співробітник, який тримав у руці якусь пожмакану релігійну брошуру. Той знайшов її на вулиці і сказав Мартіну, що відчув щось особливе, коли прочитав цю брошуру з назвою Was wissen Sie von den Mormonen?, тобто — Що вам відомо про мормонів? Я переконаний, що ту назву вже змінили.

На звороті був штамп з адресою, яка ледь читалася, але була достатньо чіткою, щоб зрозуміти, де знаходиться та церква. Вона була досить далеко, але написане у брошурі зворушило їхнє серце, і вони вирішили наступної неділі поїхати туди на потязі, аби дізнатися більше. Прибувши туди, вони побачили, що за тією адресою була не церква, як вони сподівались, а будівля, в якій розміщувалося бюро ритуальних послуг. Мартін завагався, бо справді, церква у будівлі, де розміщувалося бюро поховальних послуг, була трохи схожа на акцію “два в одному”.

Але нагорі, в орендованому приміщенні, вони побачили невелику групу святих. Якийсь чоловік запросив їх на збори свідчень. Мартін відчув Духа, і його настільки вразили прості, палкі свідчення, що він теж свідчив. І, за його словами, саме там, у тому найнезвичнішому місці, він вже знав, що знайшов істину.

Після зборів чоловік представився, назвавшись президентом філії, і запитав, чи вони повернуться. Мартін пояснив, що живе надто далеко і не може дозволити собі приїздити туди щотижня. Президент філії просто сказав: “Ідіть за мною”.

Вони пройшли кілька кварталів до фабрики неподалік, де працював друг президента філії. Після короткої бесіди Мартіну та його другові запропонували роботу. Потім президент філії привів їх до багатоквартирного будинку й домовився про житло для їхніх сімей.

Усе це сталося протягом двох годин. Вже наступного тижня сім’я Мартіна туди переїхала. Через шість місяців вони охристилися. Чоловік, раніше відомий як безнадійний п’яниця, став настільки активний у своїй новій вірі, що люди того міста почали називати його, мабуть, не так уже й доброзичливо, “попом”.

Що ж стосовно президента філії, то я не можу назвати вам його ім’я. Дані про нього загубилися в плині часу. Але я називаю його учень, посол, християнин, добрий самарянин і друг. Його вплив відчувається й досі, через 116 років, і я стою на плечах його учнівства.

“Є вислів, що ви можете порахувати насінини в яблуку, але ви не можете порахувати яблука, які виростуть з однієї насінини”. Насіння, посіяне президентом філії, принесло численні плоди. Він не міг навіть уявити, що через 48 років кілька поколінь сім’ї Мартіна з обох сторін завіси будуть запечатані у Бернському Швейцарському храмі.

Мабуть найважливіші проповіді це ті, яких ми ніколи не почуємо, але які ми бачимо в тихих, непомітних вчинках і діях, що проявляються у житті звичайних людей, які, намагаючись бути, як Ісус, ходять, добро чинячи. Те, що зробив той милосердний президент філії, не було галочкою у списку його справ. Він просто жив за євангелією, як описано у книзі Алми: “Вони не проганяли нікого… хто був би голодним, або був би спраглим, або був би хворим… вони були щедрими до всіх, до старих і молодих… до чоловіків і жінок”. І є один момент, який нам не слід ігнорувати: вони не проганяли нікого “чи то не з церкви або з церкви”.

Ті, хто взяв на себе ім’я Христа, бачать, як сказав пророк Джозеф Сміт, що “людина, сповнена любов’ю Божою, не задовольняється благословенням тільки своєї сімʼї, але прагнутиме сягнути цілого світу, прагнутиме благословити весь рід людський”.

Саме так жив Ісус. Насправді Він зробив так багато, що Його учні не змогли б це все записати. Апостол Іван написав: “Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те, зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг!”

Прагнімо наслідувати приклад Христа, чинячи добро і роблячи учнівство пріоритетом упродовж усього нашого життя, щоб у кожній нашій взаємодії з людьми вони відчували любов Бога і стверджувальну силу Святого Духа. Тоді ми зможемо приєднатися до мого прадіда та мільйонів людей, які заявили, як апостол Андрій: “Знайшли ми Месію”.

Зрештою, наша ідентичність визначається не світом. Наше учнівство визначається обрядами, які ми отримуємо, завітами, які шануємо, і любов’ю, яку ми виявляємо до Бога та ближніх, коли просто чинимо добро. Як навчав Президент Нельсон, ми дійсно є дітьми Бога, дітьми завіту й учнями Ісуса Христа.

Я свідчу, що Ісус Христос живе і викупив нас. Він саме Той, Хто сказав: “Я покликав ім’я твоє. Мій ти!” В ім’я Ісуса Христа, амінь.