Прикрашені чеснотою стриманості

У травні 2021 року, оглядаючи роботи з реконструкції Солт-Лейкського храму, Президент Рассел М. Нельсон висловив своє захоплення піонерами, які, маючи обмежені можливості, але непохитну віру, звели ту священну будівлю — духовний і матеріальний шедевр, — яка витримала випробування часом. Утім він також зауважив, що через ерозію, яка з часом спричинила появу тріщин в каменях, закладених у фундамент храму, та в кладці, виникла нагальна необхідність у зміцненні конструкції будівлі.

Наш улюблений пророк потім навчав, що важливі заходи необхідно вжити не лише для зміцнення фундаменту храму, аби він міг протистояти силам природи, але нам також необхідно вжити нагальних заходів — можливо таких, до яких ми ніколи не вдавалися раніше, — щоб зміцнити свій духовний фундамент в Ісусі Христі. У своєму незабутньому зверненні він поставив нам для особистого обмірковування два важливі запитання: “Наскільки міцний ваш фундамент? І як слід зміцнити ваше свідчення та розуміння євангелії?”

Євангелія Ісуса Христа пропонує Богом дані ефективні засоби запобігання духовній ерозії наших душ, щоб потужно зміцнити наш фундамент і допомогти уникати тріщин у вірі та нестабільності як у свідченні про священні євангельські істини, так і в їхньому розумінні. Про один особливо важливий принцип досягнення цієї мети сказано в 12-му розділі Учення і Завітів, у одкровенні, даному через пророка Джозефа Сміта Джозефу Найту, праведному чоловікові, який щиро прагнув зрозуміти волю Господа не лише заради зовнішніх змін, але щоб стати непохитним Його учнем — “міцним, як небесні стовпи”. Господь проголосив:

“Ось, Я кажу тобі, а також усім тим, хто має бажання розпочати й зміцнювати цю працю;

І ніхто не може допомагати в цій праці, якщо він не буде покірним і сповненим любові, маючи віру, надію і милосердя, будучи стриманим у всьому, що буде ввірено під його опіку”.

Скерування Спасителя, записане в цьому одкровенні, є для нас нагадуванням, що стриманість — це важливе підсилення міцного фундаменту в Ісусі Христі. Це одна з обов’язкових чеснот не лише для тих, кого було покликано служити, але також і для всіх, хто уклав священні завіти з Господом і погодився іти за Ним з вірою. Стриманість приводить у гармонію та зміцнює інші якості, притаманні Христу, про які йдеться у цьому одкровенні: смирення, віра, надія, милосердя і чиста любов, яку Він дарує. Більше того, розвиваючи стриманість, ми створюємо надійний захист для своєї душі від непомітної, однак невпинної духовної ерозії, яка виникає під впливом світу, а це може ослабити наш фундамент в Ісусі Христі.

Серед якостей, які є окрасою істинних учнів Христа, стриманість виходить на перший план, будучи відображенням Самого Спасителя, дорогоцінним плодом Духа, який можуть мати всі, хто готовий піддатися божественному впливу. Це та чеснота, яка несе гармонію в серце, наповнює бажання та емоції мудрістю і спокоєм. У Писаннях стриманість представлена як важлива складова нашого духовного розвитку, яка спрямовує до терпеливості, благочестя і співчуття, удосконалюючи наші почуття, слова і вчинки.

Учні Христа, які намагаються розвивати в собі притаманні Йому якості, стають більш смиренними і сповненими любові. Їх наповнює спокійна сила і збільшується їхня спроможність долати гнів, розвивати терпіння і ставитися до інших людей толерантно, з повагою та гідністю, навіть якщо в житті вирують вітри випробувань. Вони намагаються не діяти імпульсивно. Їхній вибір — діяти з духовною мудрістю, керуватися смиренням і лагідним впливом Святого Духа. Завдяки цьому зменшується небезпека піддатися духовній ерозії, оскільки, як навчав Павло, вони знають, що можуть усе в Христі, Який зміцнює їх навіть перед лицем випробувань, які можуть послаблювати свідчення про Нього.

У своєму Посланні до Тита Павло записав священну пораду, що стосується якостей людей, які бажають бути представниками Спасителя і виконувати Його волю з вірою та відданістю. Він сказав, що ці люди мають бути гостинними, поміркованими, справедливими, побожними. Ці якості є безпомилковим відображенням стриманості.

Однак Павло застерігав, що не слід бути самолюбними, гнівливими чи заводіяками. Такі якості суперечать ученням Спасителя і уповільнюють справжнє духовне зростання. У контексті Писань “не самолюбні” — це люди, які не хочуть бути пихатими і гордовитими; “не гнівливі” — це ті, які не піддаються природному бажанню бути нетерплячими і роздратованими; а не бути заводіяками означає не вв’язуватися в суперечки, не бути агресивними і не бути грубими ні вербально, ні фізично, ні емоційно. Якщо ми намагаємося змінювати свою поведінку з вірою і смиренням, то будемо міцно вкорінені в Його благодаті і станемо чистим, досконалим знаряддям у Його святих руках.

Коли я розмірковував про потребу розвивати таку чесноту як стриманість, мені згадуються слова Анни, матері пророка Самуїла. Вона була жінкою непересічної віри, яка навіть після великих випробувань заспівала Господу пісню вдячності. Ось її слова: “Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь — Бог знання, і Він упляновує вчинки!” Її пісня — більше ніж молитва. Це спрямоване самій собі запрошення до смирення, самоконтролю і поміркованості. Анна нагадує нам, що справжня духовна сила проявляється не в імпульсивних реакціях або чванливих словах, а в стриманості, вдумливому ставленні, яке узгоджується з Господньою мудрістю.

Повсякчас у світі схвалюється агресивна поведінка, пихатість, нетерпеливість і надмірність. Такі риси часто виправдовують тиском щоденного життя і бажанням бути собою та завоювати популярність. Якщо ми забуваємо про чесноту стриманості й не піддаємося у своїх вчинках і словах лагідному, пом’якшувальному впливу Святого Духа, то легко потрапляємо в пастку супротивника, який неодмінно спонукає нас до слів та вчинків, про які ми глибоко пошкодуємо, якої б сфери нашого спілкування це не стосувалося — в суспільстві, в сім’ї чи у Церкві. Євангелія Ісуса Христа спонукає нас виявляти цю чесноту перш за все в часи випробувань, бо саме за таких обставин виявляється справжній характер людини. Мартін Лютер Кінг мол. якось сказав: “Найбільшою мірою людина проявляється не тоді, коли їй комфортно і зручно, а в часи випробувань і розбіжності думок”.

Ми є завітним народом, і нас закликають усім серцем міцно триматися за священні обіцяння, дані Господу, ретельно дотримуватися взірця, встановленого Ним. У свою чергу Він пообіцяв: “Істинно, істинно Я кажу вам, що це є Моє вчення, і кожний, хто будуватиме на цьому, будуватиме на Моєму камені, і ворота пекла не переможуть їх”.

Під час земного священнослужіння Спасителя у всіх рисах Його характеру виявлялася чеснота стриманості. Своїм досконалим прикладом Він навчав нас: “Будь терпеливим у бідуваннях, не кривди тих, хто кривдить”. Він навчав, що не слід давати волю гніву через спори і суперечки. Він проголосив: “Ви маєте покаятися, і стати як мале дитя”. Він також навчав, що всі, хто бажає прийти до Нього зі щирими намірами в серці, мають примиритися з тими, на кого вони сердяться, або з тими, хто щось проти них має. Він запевнив: якщо люди ставляться до нас жорстоко, недоброзичливо, з неповагою або зневагою, Він не позбавить нас Своєї доброти, і завіт Його миру не буде забрано в нашому житті, якщо ми виявляємо стриманість і маємо в серці співчуття.

Кілька років тому ми з дружиною мали священний привілей зустрітися з групою вірних членів Церкви в Мехіко. Багато з них пройшли через неймовірні випробування, серед яких викрадення, вбивство та інші немислимі трагедії, які пережили або вони особисто, або хтось із їхніх рідних.

Дивлячись в обличчя тих святих, ми не бачили гніву, образи чи бажання помститися. Натомість ми бачили тихе смирення. Їхні обличчя, на яких були сліди смутку, випромінювали щире бажання зцілитися і втішитися. Хоч їхні серця були розбиті стражданнями, ці святі йшли вперед з вірою в Ісуса Христа, прийнявши рішення не дозволити своїм стражданням розколоти їхню віру або похитнути їхнє свідчення про євангелію.

У кінці того священного зібрання ми попрощалися з кожним з них особисто. Кожне рукостискання, кожні обійми стали тихим свіченням, що з Господньою допомогою ми можемо стримано реагувати на всі негаразди і виклики в житті. Їхній спокійний і скромний приклад став тихим запрошенням іти шляхом Спасителя, виявляючи стриманість в усьому. Ми відчули себе у присутності ангелів.

Ісус Христос, найвеличніший з усіх, так страждав за нас, що з кожної пори виступила кров, однак Він жодного разу не допустив, аби гнів запалився в Його серці, аби будь‑яке зле, образливе чи богохульне слово зірвалося з Його вуст, навіть в годину такого випробування. Виявляючи неперевершену стриманість і виняткову лагідність, Він думав не про Себе, а про кожну Божу дитину, яка жила, живе чи ще житиме. Апостол Петро свідчив про велич Христа такими словами: “Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо”. Навіть переживаючи нестерпний біль, Спаситель виявив неперевершену стриманість. Він сказав: “Проте слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських”.

Мої дорогі брати і сестри! Я щиро закликаю всіх нас прикрасити свій розум і серце Христовою чеснотою стриманості у відповідь на священний пророчий заклик нашого дорогого Президента Рассела М. Нельсона. Я свідчу, що якщо ми з вірою і старанністю будемо залишатися стриманими у всіх наших вчинках і словах, тоді ми зміцнимо і певніше вкорінимо своє життя на надійному фундаменті нашого Викупителя.

Я урочисто свідчу, що постійне намагання вдосконалюватися в стриманості очищує нашу душу й освячує наше серце перед Спасителем, лагідно наближаючи до Нього і готуючи, з надією та миром, до того славетного дня, коли ми зустрінемося з Ним під час Другого пришестя. Я кажу ці святі слова в ім’я нашого Господа Ісуса Христа, амінь.