Підтримувати одне одного

Нещодавно я прочитала історію, яка глибоко мене зворушила. Це відбулося на Національному чемпіонаті США з легкої атлетики серед ветеранів спорту — змаганні для людей старшого віку.

Одним з учасників забігу на 1500 метрів був 100-річний Орвілл Роджерс. Автор написав:

“Коли пролунав стартовий постріл, бігуни зірвалися з місця й Орвілл одразу опинився позаду, де й залишався сам один протягом усього забігу, плентаючись дуже повільно. [Коли] останній бігун, не враховуючи Орвілла, добіг фінішу, Орвіллу все ще залишалося пробігти два з половиною кола. Близько 3000 глядачів сиділи беззвучно, дивлячись, як він повільно просувається біговою доріжкою — панувала повна тиша, і він був цілковито самотній у тій незручній тиші.

[Але], коли він почав своє фінальне коло, натовп підхопився на ноги, підбадьорливо вигукуючи та аплодуючи. На той час, як він вийшов на фінішну пряму, натовп уже ревів. Під вигуки підтримки від тисяч вболівальників Орвілл зібрав свої останні запаси енергії. Натовп вибухнув радістю, коли він пересік фінішну пряму й опинився в обіймах своїх суперників. Орвілл смиренно і вдячно помахав натовпу і зійшов з бігової доріжки разом зі своїми новими друзями”.

Це був п’ятий забіг Орвілла у цих змаганнях, і в кожному з інших забігів він також посідав останнє місце. Дехто, можливо, відчував спокусу осудити Орвілла, вважаючи, що йому взагалі не слід було змагатися в його віці — що йому було не місце на біговій доріжці, оскільки він значно затягував тривалість кожного із забігів для інших учасників.

Але, хоча він завжди прибігав останнім, Орвілл побив п’ять світових рекордів того дня. Ніхто з тих, хто спостерігав за його забігом, не повірив би, що таке можливо, але суддями були не глядачі й не його суперники. Орвілл не порушив жодного правила, й організатори не занизили для нього жодних вимог. Він брав участь в тому ж забігу, що і всі, і дотримувався тих самих вимог, що й інші. Але рівень складності у його випадку — через вік та обмежені фізичні можливості — було враховано: його внесли до вікової категорії “100+”. І в тій категорії він побив п’ять світових рекордів.

Так само як Орвілл виявляв неабияку сміливість, кожний раз виходячи на бігову доріжку, дехто з наших сестер і братів виявляє сміливість, коли виходить на арену життя кожен день, щоб наслідувати Спасителя і шанувати свої завіти з Ним, знаючи, що їх можуть осудити несправедливо, хоча вони роблять усе, що в їхніх силах попри несприятливі обставини.

Незалежно від того, у якій частині світу ми живемо, незалежно від нашого віку, основна людська потреба для всіх нас — мати відчуття належності, відчувати, що нам раді і ми потрібні, і що наше життя має мету і сенс, якими б не були наші обставини чи обмеження.

Коли Орвілл біг фінальне коло, натовп енергійно його підбадьорював, і це давало йому сили не зупинятися. Неважливо те, що він прибіг останнім. Для учасників і глядачів це було більше, ніж просто змагання. У багатьох сенсах це був прекрасний приклад любові Спасителя в дії. Коли Орвілл добіг фінішу, вони всі раділи разом.

Подібно до Національного чемпіонату серед ветеранів спорту, наші приходи та сім’ї можуть бути місцями зібрання, де ми підтримуємо одне одного — завітні спільноти, де всі виявляють любов Христа одне до одного, — допомагаючи долати труднощі, які постають перед нами, зміцнюючи і підбадьорюючи одне одного без осуду. Ми потрібні одне одному. Єдність наповнює нас божественною силою, саме тому Сатана намагається нас розділити.

На жаль, декому з нас часом буває складно відвідувати церкву з багатьох різних причин. Це може бути пов’язано із питаннями віри або соціальною тривогою чи депресією. Це може бути хтось з іншої країни, хтось іншої раси, з іншим життєвим досвідом або світоглядом, кому здається, що він не вписується в спільноту. Це навіть можуть бути невиспані й емоційно виснажені батьки немовлят чи маленьких дітей, або хтось самотній у приході, де багато пар і сімей. Це також може бути хтось, хто збирає всю мужність, аби повернутися після років неактивності в Церкві, або хтось, кого терзає почуття, що він не дотягує до стандартів і ніколи не стане своїм.

Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Якщо пара у вашому приході розлучається або молодий місіонер повертається з місії раніше, або підліток сумнівається у своєму свідченні, їм не потрібне ваше осудження. Їм потрібно відчути чисту любов Ісуса Христа, яка відчувається у ваших словах та діях”.

Наш досвід, отриманий у Церкві, має на меті формування важливих уз із Господом та одне з одним, які є такими необхідними для нашого духовного та емоційного благополуччя. Невід’ємною складовою завітів, які ми укладаємо з Богом, починаючи з хрищення, є наша відповідальність як членів Божої сім’ї або членів тіла Христового любити й піклуватися одне про одного, а не просто відмічати пункти у списку справ, які від нас очікуються.

Любов і турбота, подібні до Христових, є вищими і святішими. Чиста любов Христа є милосердям. Президент Нельсон навчав: “Милосердя стимулює нас “нести тягарі один одного” [Мосія 18:8], а не звалювати тягарі один на одного”.

Спаситель сказав: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”. Президент Нельсон додав: “Милосердя є визначальною рисою справжнього послідовника Ісуса Христа… Спасителеве послання зрозуміле: Його справжні учні зміцнюють, підтримують, підбадьорюють, переконують і надихають… Як ми говоримо з іншими і про інших… справді має значення”.

Учення Спасителя про це дуже просте. Воно підсумовано в Золотому правилі: роби іншим так, як хотів би, аби інші робили тобі. Ставте себе на місце тієї людини і ставтеся до неї так, як ви хотіли би, аби до вас ставилися, якби ви були на її місці.

Ставлення, подібне до Христового, поширюється не лише на сім’ї та церковні громади. Воно стосується і наших сестер і братів інших віросповідань або тих, хто не належить ні до яких релігій. Воно також стосується наших братів і сестер з інших країн і культур, а також тих, хто має інші політичні переконання. Ми всі є частиною Божої сім’ї, і Він любить усіх Своїх дітей. Він бажає, аби Його діти любили Його і також одне одного.

Життя Спасителя було прикладом любові, збирання і підтримки навіть тих, кого суспільство засуджувало і вважало ізгоями або нечистими. Він є прикладом, Який нам заповідано наслідувати. Ми тут для того, щоб розвивати якості Христа та зрештою стати такими, як наш Спаситель. Його євангелія не містить списків, у яких треба просто ставити галочки, вона є процесом становлення — ми стаємо такими, Яким Він є, і любимо так, як Він любить. Він хоче, аби ми стали народом Сіону.

Коли мені було під 30, я пережила період глибокої депресії, і протягом того часу здавалося, що усвідомлення реальності існування Бога раптом зникло. Єдиний спосіб, у який я можу пояснити, як мені було, — це сказати, що я почувалася повністю розгубленою. З раннього дитинства я завжди знала, що мій Небесний Батько поруч і я можу говорити з Ним. Але протягом того часу я більше не знала, чи взагалі існує Бог. Я ніколи в житті не переживала нічого подібного, і здавалося, що вся моя основа розсипалася.

Як наслідок мені було важко відвідувати церкву. Я ходила туди, але частково тому, що боялася ярлика “неактивна” або “менш вірна”, і я боялася стати для когось “дорученим проєктом”. Що мені дійсно було потрібно у той час, так це відчувати щиру любов, розуміння і підтримку від людей навколо, а не осуд.

Я боялася, що стосовно мене люди матимуть певні припущення, які я сама робила щодо людей, коли вони не відвідували церкву регулярно. Цей болісний особистий досвід навчив мене деяких цінних уроків про те, чому нам було заповідано не судити одне одного неправедно.

Чи є серед нас ті, хто, боячись, що інші дізнаються про їхні приховані проблеми, страждає мовчки, адже не знає, якою буде реакція людей?

Тільки Господь повністю знає справжній рівень труднощів, з якими кожен з нас біжить у забігу життя — тягарі, виклики і перешкоди, з якими ми стикаємося і які часто не видимі для інших. Тільки Він повністю розуміє трагічні рани і травми, які дехто з нас пережив у минулому і які досі впливають на нас у теперішньому.

Часто ми навіть осуджуємо себе суворо, вважаючи, що нам слід бути на цій біговій доріжці набагато попереду. Тільки Господь повністю знає наші індивідуальні обмеження і можливості, і завдяки цьому Він єдиний, Хто має повне право судити, як ми справляємося.

Сестри і брати, як і глядачі в тій історії, підтримуймо одне одного у нашій подорожі учнівства, якими б не були наші обставини! Для цього не вимагається порушувати правила чи занижувати стандарти. Це, насправді, друга найбільша заповідь — любити наших ближніх, як самих себе. І, як сказав наш Спаситель: “Що тільки вчинили ви одному з найменших… цих, те Мені ви вчинили”, чи то на добро, чи на зло. Він також сказав нам: “Якщо ви не єдині, ви не Мої”.

У кожного з нас в житті будуть періоди, коли ми потребуватимемо допомоги і підтримки. Візьмімо зараз на себе зобов’язання завжди робити це одне для одного. Таким чином ми розвинемо більшу єдність і створимо умови, в яких Спаситель зможе виконувати Свою священну роботу зцілення і трансформації кожного з нас.

А кожному з вас, хто відчуває, що сильно відстав у цьому забігу життя, у цій земній подорожі, скажу: будь ласка, продовжуйте! Тільки Спаситель може повноцінно судити, де ви маєте бути у цей період, і Він милосердний і справедливий. Він — Великий Суддя у забігу життя, і Він єдиний, Хто повністю розуміє рівень складності, з яким ви біжите, або йдете, або просуваєтеся, ледь тримаючись на ногах. Він врахує ваші обмеження, ваші можливості, ваш життєвий досвід і приховані тягарі, які ви несете, а також бажання вашого серця. Ви, можливо, також побиваєте символічний світовий рекорд. Будь ласка, не втрачайте надії. Будь ласка, продовжуйте! Будь ласка, залишайтеся! Вам дійсно тут місце! Ви потрібні Господу, і ви потрібні нам!

В якому б куточку світу ви не жили, як би далеко це не було, будь ласка, завжди пам’ятайте, що ваш Небесний Батько і ваш Спаситель знають вас довершено і люблять вас досконало. Вони ніколи вас не забувають. Вони хочуть привести вас додому.

Зосереджуйте свій погляд на Спасителеві. Він — ваш жезл із заліза. Не відпускайте Його. Я свідчу, що Він живий і що ви можете довіряти Йому. Я також свідчу, що Він незмінно підтримує вас.

Щоб усі ми наслідували приклад Спасителя і підтримували одне одного, я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.