Виконуйте свою частину з усім серцем
Довіряйте Спасителю та терпеливо і старанно виконуйте свою частину з усім серцем
Минулого року під час подорожі Європою я відвідав своє старе місце роботи, німецьку авіакомпанію Люфтганза у Франкфуртському аеропорті.
Для навчання своїх пілотів вони використовують кілька сучасних повнофункціональних симуляторів польотів, які можуть відтворити майже будь-які нормальні та аварійні умови польоту. Протягом багатьох років роботи капітаном літака авіакомпанії я повинен був кожні шість місяців проходити тест на симуляторі польотів, щоб зберегти чинність своєї ліцензії пілота. Я добре пам’ятаю ті напружені моменти стресу і тривоги, але також і відчуття задоволення після успішного проходження тесту. Тоді я був ще молодий і любив виклики.
Під час мого візиту один із керівників Люфтганзи запитав, чи не хотів би я спробувати ще раз і політати на симуляторі 747-го.
Перш ніж я зміг до кінця обдумати це запитання, я почув голос, дивно схожий на мій власний, який сказав: “Так, я б дуже хотів”.
Щойно я промовив ці слова, цунамі різних думок сповнило мій розум. Пройшло багато часу з того моменту, коли я літав на 747-му. Тоді я був ще молодим і впевненим у собі капітаном. Зараз же я мав репутацію колишнього головного пілота, якій потрібно було відповідати. Чи не зганьблюся я перед цими професіоналами?
Але було вже запізно відмовлятися, тож я сів у крісло капітана, поклав руки на звичні й улюблені важелі управління і знову відчув захват від польоту, коли великий літак з гуркотом промчав по злітно-посадковій смузі й злетів у безмежне синє небо.
Радий повідомити, що політ пройшов успішно, літак залишився цілим, як і моя самооцінка.
Незважаючи на це, цей досвід був для мене уроком смиренності. Коли я був у розквіті сил, літати стало для мене майже другою натурою. Тепер мені потрібно було докласти всіх зусиль, щоб зробити базові речі.
Учнівство потребує дисципліни
Мій досвід роботи із симулятором польотів став важливим нагадуванням про те, що для досягнення майстерності в будь-якій справі — чи то пілотуванні, веслуванні, шитті чи набутті знань — потрібні постійна самодисципліна і практика.
Ви можете витратити роки, щоб набути якусь навичку або розвинути якийсь талант. Ви можете працювати так наполегливо, що це стане для вас другою натурою. Але якщо ви думаєте, що це означає, що ви можете припинити практикуватися і вчитися, то незабаром ви поступово втратите знання та вміння, які колись здобули великою ціною.
Це стосується таких навичок як вивчення мови, гра на музичному інструменті й управління літаком. Це також стосується й становлення учнем Христа.
Простіше кажучи, учнівство потребує самодисципліни.
Учнівство — це не тимчасова справа і воно не стається випадково.
Віра в Ісуса Христа — це дар, але її отримання є свідомим вибором, зробити який нам необхідно всією нашою “могутністю, розумом і силою”. Це щоденна практика. Щогодинна. Це вимагає постійного навчання та рішучої відданості. Наша віра, яка є нашою вірністю Спасителю, стає міцнішою, коли випробовується протистоянням, з яким ми стикаємося тут, у земному житті. Вона зберігається, тому що ми продовжуємо її підживлювати й активно застосовувати та ніколи не здаємося.
З іншого боку, якщо ми не використовуємо віру та її переконливу силу, ми стаємо менш впевненими в тому, що колись вважали священним — менш впевненими в тому, що колись вважали істиною.
Спокуси, які ніколи б нас не зацікавили, починають здаватися менш жахливими і більш привабливими.
Вогонь вчорашнього свідчення може зігрівати нас лише певний час. Щоб продовжувати яскраво горіти, його потрібно постійно підживлювати.
У Новому Завіті Спаситель розповів притчу про господаря, який виявив кожному зі своїх слуг священну довіру — дав певну суму грошей, що називалися талантами. Слуги, які старанно використовували свої таланти, примножили їх. Слуга, який закопав свій талант, зрештою його втратив.
У чому урок? Бог дає нам дари — знання, здібності, можливості — і хоче, щоб ми використовували та розвивали їх, щоб вони благословляли нас та інших Його дітей. Це не відбудеться, якщо ми покладемо ці дари високо на полицю як трофей, яким ми час від часу захоплюємося. Наші дари збільшуються і примножуються тільки тоді, коли ми їх використовуємо.
Ви обдаровані
“Але, старійшино Ухтдорфе, — можете сказати ви, — у мене немає ніяких дарів чи талантів — принаймні таких, що були б дійсно цінними”. Можливо, ви дивитеся на інших, чиї таланти очевидні і вражаючі, і в порівнянні з цими людьми відчуваєте себе досить звичайними. Ви можете припустити, що в доземному існуванні, в день великого роздавання дарів і талантів, ваша тарілка здавалася вам жалюгідно порожньою — особливо в порівнянні з наповненими і переповненими тарілками інших.
О, як би я хотів обійняти вас і допомогти вам зрозуміти цю велику істину: ви — благословенна істота світла, духовне дитя неосяжного Бога! І ви маєте в собі потенціал, який перевищує вашу власну здатність уявити його.
Як зазначали поети, ви приходите на землю “в хмарах слави”!
Історія вашого походження божественна, як і ваша доля. Ви залишили небеса, щоб прийти сюди, але небеса ніколи не залишали вас!
Ви аж ніяк не звичайна людина.
Ви обдаровані!
В Ученні і Завітах Бог проголосив:
“Є багато дарів, і кожній людині дається дар Духом Бога.
Декому дається один, а декому дається інший, [і] усі ма[ють] користь від цього”.
Деякі з наших дарів перераховані у Писаннях. Багато з них не вказані.
Пророк Мороній сказав: “Не заперечу[йте] дарів Бога, бо їх багато; і вони походять від Того Самого Бога”. Вони можуть проявлятися “різн[ими] шлях[ам]и… але це Той Самий Бог, Який в усіх робить усе”.
Можливо, наші духовні дари не завжди є помітними, але це не означає, що вони менш важливі. Дозвольте мені розповісти вам про деякі духовні дари, які я помітив у багатьох членів Церкви по всьому світу. Подумайте, чи не були ви обдаровані одним або кількома такими дарами, як:
-
виявляти співчуття;
-
помічати людей, яких не помічають інші;
-
знаходити причини бути радісними;
-
бути миротворцем;
-
помічати малі чудеса;
-
робити щирі компліменти;
-
прощати;
-
каятися;
-
терпіти до кінця;
-
пояснювати все простими словами;
-
мати зв’язок з дітьми;
-
підтримувати церковних провідників;
Ви, можливо, не побачите ці дари на приходському шоу талантів. Але я сподіваюся, що ви розумієте, наскільки вони цінні для Господньої роботи і як ви могли б вплинути своїми дарами хоча б на одну Божу дитину, благословити або навіть врятувати її. Пам’ятайте: “Через мале і просте відбувається велике”.
Виконуйте свою малу частину
Мої улюблені брати і сестри, дорогі друзі, я молюся, щоб Дух допоміг вам розпізнати дари і таланти, які дав вам Бог. Отже давайте, як вірні слуги у притчі Господа, примножувати і збільшувати їх.
Настане день, коли ми постанемо перед нашим співчутливим Небесним Батьком, щоб дати звіт про наше управительство. Він захоче знати, що ми зробили з дарами, які Він нам дав, — зокрема, як ми використовували їх, щоб благословляти Його дітей. Бог знає, ким ми є насправді, ким ми покликані стати, і тому Його очікування щодо нас високі.
Але Він не очікує, що ми зробимо якийсь величний, героїчний або надлюдський вчинок, щоб досягти цього. У світі, який Він створив, зростання відбувається поступово і неспішно — але також послідовно і невпинно.
Пам’ятайте: Ісус Христос, перемігши смерть і гріх, вже виконав ту частину, яку не здатна виконати людина.
Наша частина полягає в тому, щоб іти за Христом. Наша частина — відвернутися від гріха, звернутися до Спасителя і йти Його шляхом, крок за кроком. Якщо ми будемо робити це старанно і з вірою, ми зрештою скинемо кайдани недосконалості та вад і будемо повільно вдосконалюватися, аж до настання того досконалого дня, коли ми будемо вдосконалені у Христі.
Благословення знаходяться у межах досяжності. Обіцяння дано. Двері широко відкриті. Це наш вибір — увійти і почати.
Це починання може бути малопомітним. Але це нормально.
Якщо віра слабка, почніть з надії на Ісуса Христа і Його силу очищати й освячувати.
Наш Батько просить нас поставитися до цього виклику віри і учнівства не як випадкові туристи, а як щирі віруючі, які покидають Вавилон і залишають його позаду та спрямовують свої серця, розум і кроки до Сіону.
Ми знаємо, що наші зусилля самі по собі не можуть зробити нас целестіальними істотами. Але вони можуть зробити нас вірними та відданими Ісусу Христу, а Він може зробити нас целестіальними істотами.
Завдяки нашому улюбленому Спасителю не існує такого поняття як безвихідна ситуація. Якщо ми покладаємо надію і віру на Нього, нам гарантована перемога. Він обіцяє нам доступ до Своєї сили, Своєї влади, Своєї рясної благодаті. Крок за кроком, потроху, ми будемо наближатися до того великого і досконалого дня, коли будемо жити з Ним і нашими близькими у вічній славі.
Щоб досягти цього, нам слід виконувати свою частину сьогодні і щодня. Ми вдячні за кроки, зроблені нами вчора, але на цьому не зупиняємося. Ми знаємо, що попереду ще довгий шлях, але це не знеохочує нас.
У цьому суть того, ким ми є як послідовники Христа.
Я закликаю і благословляю кожного члена Церкви і всіх, хто має бажання долучитися, довіряти Спасителю і терпеливо й старанно виконувати свою частину з усім серцем — щоб ваша радість була повною і щоб одного дня ви отримали усе, що має Батько. Про це я свідчу, в ім’я Ісуса Христа, амінь.