Вірність пророкам — колишнім і сучасним

Природно, що Сатана завжди прагнув послабити довіру до пророків і апостолів. Зрештою, протягом усієї історії вони були головними свідками імені Ісуса Христа для всього світу (див. Учення і Завіти 107:23).

У наш час супротивник прагне перешкоджати тому, що Президент Рассел М. Нельсон назвав “найважливішим з того, що відбувається на землі сьогодні”, — збиранню Ізраїля, яке має передувати Другому пришестю Ісуса Христа. Пророки і апостоли тримають ключі цього збирання. Тому вони завжди стикаються з протидією.

І в давнину, і в останні дні Сатана навіть знаходив способи обманути деяких завітних дітей Бога, спонукаючи їх воювати проти апостолів Агнця як у давнину, так і зараз (див. 1 Нефій 11:34–36).

Ось п’ять принципів, які можуть допомогти нам не потрапити в цю пастку.

Віра в Господа Ісуса Христа

Перший з цих принципів також є першим принципом євангелії: віра в Господа Ісуса Христа і Його Спокуту.

Віра спрямовує. Президент Джеффрі Р. Холланд, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що віра завжди спрямована в майбутнє.

Коли наша віра в Христа і довіра до Бога зростають, ми “чекає[мо] з вірою в очах, і… бачи[мо]” здійснення Їхніх обіцянь (див. Алма 5:15; див. також Мосія 18:21; Алма 32:40). Під час святкування “Будьте єдиними”, присвяченому 40-й річниці одкровення про священство, отриманого в 1978 році, президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві, запросив усіх “дивитися вперед, маючи єдність у нашій вірі, та довіряти Господньому обіцянню” [див. 2 Нефій 26:33]”.

Така спрямованість у майбутнє наближає нас до виконання обіцяння Президента Нельсона, виголошеного під час тієї самої події стосовно “повного миру і злагоди”, і до того часу, коли, як казав Президент Генрі Б. Айрінґ, другий радник у Першому Президентстві, “Господь Єгова повернеться жити з тими, хто став Його народом, і побачить, що вони об’єднані, — одного серця —, маючи єдність з Ним і Небесним Батьком”.

На противагу цьому, Сатана прагне зробити серця Божих дітей закам’янілими, зациклюючи їх на минулому, змушуючи зосереджуватися на колишніх обставинах, твердженнях або вченнях — хоча щодо них вже давалися пояснення пророками та апостолами, які жили пізніше. Як той, хто “оскаржував [братів наших] день і ніч” (див. Об’явлення 12:10), він підбурює до постійної критики Божих пророків і апостолів та їхніх вчень. Це непомітно підриває віру в об’єкт їхнього свідчення — в Ісуса Христа, що і є головною метою диявола.

Із заяв сучасних апостолів про єдність, мир і злагоду ясно видно, що хоча Сатана і вправний у розпалюванні суперечок і розбрату, настав час для всіх завітних дітей Бога (див. 1 Нефій 11:34–36) згуртуватися у прийнятті вічних істин, які Бог відкриває через Своїх пророків і апостолів, та керуватися ними в житті. Таким чином ми зможемо стати єдиним, щасливим, завітним, сповненим віри народом, без жодних розмежувань — ані за расою, ані за статтю, ані за етнічним походженням чи будь-якою іншою ознакою.

Учення пророків і апостолів надихають на таку єдність і непохитну віру в Ісуса Христа, яка завжди вестиме нас уперед.

Споглядаючи наші дні, Мороній навчав, як не піддаватися бажанню критикувати пророків і апостолів — через застосування принципа не засуджувати і не судити.

“Не звинувачуйте мене через мою недосконалість, — казав Мороній, — ані мого батька через його недосконалість, ані тих, хто писав перед ним; але краще складіть подяку Богові за те, що Він явив вам наші недосконалості, щоб ви могли навчитися бути мудрішими за нас” (Moрмон 9:31; курсив додано).

Іншими словами, ми зосереджуємося на вченнях пророків і апостолів та їхньому свідченні про Христа і Його євангелію, навчаємося від них і не звертаємо уваги на їхню недосконалість. Упродовж усієї історії Бог відкривав деякі з цих недоліків для нашої користі та щоб допомогти нам навчитися бути мудрішими. Я дякую Йому за це.

Однак ми повинні бути обережними. На квітневій генеральній конференції 2019 року президент Айрінг процитував таке вчення президента Джорджа К. Кеннона (1827–1901), першого радника у Першому Президентстві: “Бог обрав Своїх слуг. Він заявляє, що право засуджувати має лише Він, якщо їх потрібно засудити. Він не дав його кожному з нас, щоб ми виправляли і засуджували їх. Жодна людина, якою б сильною вона не була у вірі, наскільки високе становище у священстві вона не мала б, не може лихословити про помазаника Господа і знаходити помилки у владі Бога на землі, не викликавши Його невдоволення. Святий Дух відійде від такої людини, і вона опиниться в темряві. Отже, чи бачите ви, наскільки важливо, щоб ми були обережними?”

У нас з вами є Господнє благословення і наказ стосовно вчень і дій пророків, зокрема і тих, які нам може бути важко зрозуміти або прийняти:

“Ви… повинні прислухатися до всіх його слів і наказів, які він даватиме вам, коли отримуватиме їх, ходячи у всій святості переді Мною;

Бо його слово ви повинні отримувати, як з Моїх власних уст, з усім терпінням і вірою” (Учення і Завіти 21:4–5).

Знову ж таки, ми не засуджуємо і не судимо (див. Матвій 7:1–2). Просуваючись вперед з вірою в Ісуса Христа і вдячністю за благословення пророків і апостолів, я отримував щедрі благословення (див. Учення і Завіти 21:6).

Ще один ключовий принцип — не переступати меж наших повноважень і не перебирати на себе ролі, які нам не призначено. Такий спосіб мислення вводить нас в оману, змушуючи бути надто високої думки про власні судження, що автоматично відбувається, коли ми занадто низької думки про вчення пророків і апостолів. Засудження пророків і апостолів, зокрема й тих, хто жили в минулому, безперечно перевищує наші повноваження, оскільки Господь залишає цю прерогативу за Собою. Я цілковито впевнений, що наш всезнаючий, люблячий і милосердний Спаситель вже розглянув або розгляне всі помилки й недоліки з минулого і з готовністю пробачає їх, так само, як, ми сподіваємося, Він зробить це і для нас у наш час.

Ще один приклад перевищення наших повноважень — це дозволяти собі вказувати пророкам і апостолам, що саме має робити Церква або як нею слід управляти. Це роль Господа, а не наша (див. Учення і Завіти 28:2–7). Якими б добрими не були наші наміри, засудження пророків і апостолів та посягання на те, щоб вказувати їм, що робити, є наслідком гордовитості і веде до обману та невизнання повноважень пророка.

З 1820 року і до сьогодні Господь постійно навчає Своїх пророків, провидців і одкровителів процесу отримання одкровень, завдяки якому Він веде Свою Церкву.

Президент Нельсон навчав:

“Коли ми збираємося як рада Першого Президентства і Кворуму дванадцятьох, наші кімнати для зборів стають кімнатами одкровення. Дух дуже сильно відчувається там… Хоча спочатку наші думки можуть і відрізнятися, любов, яку ми відчуваємо один до одного, є незмінною. Наша єдність допомагає нам розпізнавати волю Господа стосовно Його Церкви.

На наших зборах ніколи не переважає більшість! Ми з молитвою вислуховуємо один одного і розмовляємо один з одним, поки не об’єднаємося у думці”.

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, зауважив: “Мета полягає не в простій згоді між членами ради, а в одкровенні від Бога. Це процес, який потребує і роздумів, і віри, аби зрозуміти намір і волю Господа”.

Цей відновлений, вдосконалений принцип безпеки збільшує впевненість у здатності наших нинішніх провідників завжди керувати Церквою відповідно до Господньої волі.

Звичайно, Ісус Христос стоїть на чолі Своєї Церкви, і Він скеровує Своїх пророків. Те, що ми можемо вважати недосконалістю їхніх слів чи вчинків, насправді може відображати недосконалість нашого сприйняття або земного розуміння. Пам’ятаючи, що Господні дороги вищі за наші шляхи і що Його думки вищі за наші думки (див. Ісая 55:8–9), ми не будемо засуджувати пророків, зокрема й тих, які жили в минулому. Таке смиренне ставлення дає нам змогу дослухатися до слів сучасних пророків “з усім терпінням і вірою” (Учення і Завіти 21:5; див. також 1:28).

Це також допомагає нам отримувати більше одкровень, надії та віри в Христа у світі, який стає дедалі складнішим. Яків навчав: “Ми вивчаємо пророків, і маємо багато одкровень і дух пророцтва; і маючи всі ці свідчення, ми одержуємо надію, і наша віра стає непохитною” (Яків 4:6). Якщо ми смиренні, цей священний досвід може позбавити нас будь-якого бажання знаходити помилки у пророків та апостолів, зокрема й у тих, які жили у минулому (див. Учення і Завіти 88:124; 136:23). Смирення допомагає нам “вивчати пророків” у пошуках істин, які збільшують нашу радість та спокій, і не шукати недосконалостей.

У цьому дусі я приношу своє безперечне і сповнене любові свідчення, що пророки, починаючи з Джозефа Сміта і далі, були пророками Бога у неперервній лінії правонаступництва до президента Рассела М. Нельсона і включно з ним. Для мене було великим благословенням “вивчати пророків” і наближатися до Бога через учення кожного з них.

Я свідчу, що ті, кого покликано у святе апостольство під керівництвом цих пророків, були і є особливими свідками імені Ісуса Христа в усьому світі. Який це привілей — звертатися до Ісуса Христа і йти до Нього завдяки вченням цих свідків.