Я відчула спокій.

Ілюстрація Аллена Гарнса

Одного тижня, коли я отримала два церковних покликання служити піаністкою, то почала хвилюватися, як знайду час, щоб виконувати свої інші обов’язки вдома, на роботі та в школі. Найбільшим бажанням мого серця було служити Господу і доносити Його Духа до людей, одночасно вдосконалюючи свої таланти. Однак я відчувала свою невідповідність, оскільки не могла присвятити себе новому покликанню такою мірою, як хотіла б.

Наступного тижня робоче навантаження в компанії, на яку я працювала, було значним. Оскільки більшість моєї роботи пов’язана з набором тексту, у мене почали боліти руки і зап’ястя. Я хвилювалася, чи зможу грати на піаніно, якщо біль не мине.

У неділю, коли я грала прелюдію на піаніно в каплиці, мої м’язи знову почали боліти. Я швидко помолилася в серці з проханням дати мені сили грати далі.

Під час причастя я зрозуміла, що наступний запланований гімн я вже давно не грала. “Наче мого болю було недостатньо, — подумала я, — тепер я маю зіграти важкий гімн”. Саме тоді я прочитала ці слова, які дуже точно описували те, що я відчувала:

Коли я читала, то відчувала спокій. Я знала, що Спаситель знав мої болі. Зрештою, Він вистраждав їх (див. Алма 7:11–12). Мені не треба проходити через це самотужки! Я цього не очікувала, але відчула Духа Господа.

Коли я почала грати, я вже не відчувала болю, а пальці знали, що їм грати. Я зрозуміла, що моє служіння проклало шлях до зцілення і наблизило мене до Небесного Батька.

Коли я розмірковую про свій досвід гри на піаніно, то знаю, що грала не сама. Я була під впливом сили і благодаті Ісуса Христа. Це був духовний досвід, який стався завдяки служінню Йому. Я знаю, що Він завжди буде поруч, щоб підтримати нас і сповнити силою, якщо ми хочемо служити Йому.