“Як я можу скаржитися?”, Ліягона, січ. 2026.
Портрети віри
Як я можу скаржитися?
Оскільки ми були біженцями, наша сім’я переїжджала з місця на місце чотири рази. І це стало величезним випробуванням. Але ми тримаємося за жезл із заліза з упевненістю, що Господь веде нас до кращого майбутнього.
Восени 2019 року я приїхала до Іспанії зі своїми дітьми, 8-річним Аароном і 17-річним Хорхе, який має аутизм. Маючи у валізі лише мрії, я міцно трималася за Бога і повністю довіряла Йому.
Добра самарянка радо прийняла нас у свій дім, де ми пробули два тижні. Але забрати Хорхе зі знайомого йому оточення було нелегко. Через свій стан він суворо дотримується розпорядку. Перші кілька ночей він стукав по стінах, і я швидко вставала, щоб він не будив інших. Я ставала біля нього на коліна і молилася, згадуючи Iсая 41:10: “Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю”.
У кінці другого тижня перебування в Іспанії, на вихідні, ми прийшли до церкви якраз тоді, коли закінчувалися причасні збори. Я підійшла до молодої жінки, яка була з дітьми Початкового товариства, і пояснила, що я член Церкви, але нікого не знаю. Вона познайомила нас з кількома іншими членами Церкви.
Наступного дня міська рада Сарагоси прийняла нас як біженців і оселила до квартири, де не було води й електрики. Єпископат, Товариство допомоги і кворум старійшин приходу, який ми відвідували, прийшли на допомогу, надавши ковдри, їжу, яку не потрібно було розігрівати, зимовий одяг та інші необхідні речі.
Мої діти пішли до школи, а я почала навчатися. Часи прийому їжі стали проблемою для Хорхе, який звик обідати опівдні. Його вчитель зазначив, що без різниці, хто веде урок, о дванадцятій він завжди дістає їжу і сідає їсти.
“Я також буду поститися”
Наші чотири переїзди виявилися титанічним випробуванням. Я молилася, щоб залишатися сильною, але часто плакала на самоті. Тижнями я спала лише по дві-три години на добу. Після кількох днів пошуку роботи я мала благословення знайти її. Я доглядала жінку, яка страждала на рак мозку. Після кожної робочої зміни я забирала своїх дітей, допомагала їм з шкільними завданнями, а потім виконувала своє домашнє завдання.
Я піклувався про цю чудову жінку протягом року, поки вона не померла у віці 48 років, залишивши двох малих дітей. Її ситуація спонукала мене запитати себе: “Як я можу скаржитися?” Я піклувалася про неї, і це допомогло нам забезпечувати себе. Моя душа сповнилася вдячністю за Небесного Батька.
Щодня вдома ми читали Писання, молилися і планували повсякденне життя так, щоб Хорхе почувався в безпеці. На початку 2024 року ми почали готуватися до поїздки до Мадридського Іспанського храму. Я відчула, що нам потрібно поститися всією сім’єю, аби наблизитися до Небесного Батька. Аарон погодився, і наступного ранку Хорхе сказав мені: “Мамо, сьогодні я також буду поститися”. То була мить невимовної радості.
“Готуючись до відвідування Мадридського Іспанського храму, я відчула, що нам потрібно поститися всією сім’єю, аби наблизитися до Небесного Батька, — розповідає Єсмін. — Хорхе сказав мені: “Мамо, сьогодні я також буду поститися”. То була мить невимовної радості”.
З того часу як ми відвідали храм, стан Хорхе значно покращився. Він більш гнучкий щодо свого розкладу. У суботу він готує свій одяг, щоб бути готовим розносити причастя в неділю. Він також досяг великих успіхів у навчанні.
Сьогодні ми самі себе забезпечуємо за підтримки люблячого Небесного Батька. Ісус Христос воскресив нас із попелу (див. Ісая 61:3). Сплачуючи десятину, ми отримали щедрі благословення. Ми тримаємося за жезл із заліза (див. 1 Нефій 8:24, 30; 11:25; 15:23) з упевненістю в тому, що ми рухаємося до кращого майбутнього.