Не загублені для Спасителя

Ілюстрація Аллена Гарнса, з дозволом зобразити картину Дела Парсона Загублене ягня

Нещодавно одна рідна мені людина разом з чоловіком і своїми малими дітьми вирішила залишити Церкву. Ця новина дуже засмутила нашу сім’ю. Упродовж наступних кількох тижнів ми намагалися оговтатися після цієї новини.

Після зробленої ними заяви ми відчували смуток, плакали і щиро молилися Небесному Батькові. Однією з миттєвих відповідей на мої молитви було те, що мені слід щотижня відвідувати храм. Оскільки я була студенткою, працювала і до того ж була дружиною й матір’ю, ця відповідь мене збентежила, але я вирішила якомога точніше діяти за спонукання.

Одного вечора після особливо важкої зміни на роботі у мене виникло сильне відчуття, що того вечора мені потрібно відвідати храм. Я попросила сина супроводжувати мене для виконання початкових обрядів.

Приїхавши до храму, ми розділилися. Коли я виконувала роботу за кількох померлих сестер і слухала їхні обіцяні благословення, мене переповнили емоції. Я не могла не думати про членів моєї сім’ї, які відійшли від Церкви.

Закінчивши, я одягнулася, пішла до кімнати очікування і сіла там. Однак невдовзі я відчула, що мені потрібно пересісти на інший стілець, аби побачити свого сина, коли він вийде з чоловічої роздягальні.

Я пересідала з місця на місце, але ніде не могла відчути спокою — поки нарешті не сіла на диван біля стіни поруч із входом до храму. Щойно я взяла Писання, намагаючись заспокоїти своє стривожене серце, мій погляд зупинився на стіні.

І там, майже в натуральну величину, переді мною відкрилася картина Спасителя, Який тримав на руках маленьке ягня. Дух раптом нагадав мені, що хоча дорогі мені члени сім’ї здавалися загубленими для мене, вони не були загубленими для нашого Спасителя.

“Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих девʼятидесяти й девʼяти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?

А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє” (Лука 15:4–5).

Ми продовжуємо любити тих, хто збився з пуття, і молитися за них. Але коли мене охоплює сум, я згадую цей випадок, сподіваючись, що одного дня ті, хто загубилися, знайдуть свій шлях назад завдяки допомозі люблячого Спасителя.