Чого я навчилася про духовне самозабезпечення завдяки переїзду в іншу країну

Коли я переїхала, я нікого не знала і не розмовляла англійською. Я почувалася розгубленою, відірваною від усього і самотньою. Це було жахливо.

Коли я поділилася з мамою своїм занепокоєнням щодо життя в іншій країні, вона порадила мені: “Де б ти не була, всюди шукай Церкву”.

Тож саме це я і зробила: знайшла найближчу каплицю і свій приход. Я навіть не підозрювала, що цей простий крок стане поворотним моментом у моїй подорожі до духовного самозабезпечення.

Моя перша неділя в цій новій країні була приголомшливою, але те, що мене радо зустріли члени нового приходу, було справжнім дивом. Одна сестра запросила мене відвідувати інститут, і завдяки цьому я не лише покращила свою англійську, але й розширила коло друзів.

Завдяки інституту я потрапила на конференцію для дорослої молоді Церкви, де я знайшла однодумців, які теж намагалися жити за євангелією.

Я дійсно відчувала, як моя духовна самозабезпеченість зростає, коли я з молитвою дотримувалася своїх завітів, щонеділі приймала причастя і служила іншим.

Незважаючи на всі ці благословення, я все одно стикалася з труднощами.

Робота нянею з проживанням виявилася не такою легкою, як я очікувала. Моя приймаюча сім’я не виконувала свою частину контракту, і я вирішила шукати нову роботу і житло.

Часто ночами я не знала, де опинюся. Пошуки здавалися безкінечними, а напруження з приймаючою родиною змушувало мене ставити під сумнів усе, в що я вірила.

Я знала, що насамперед слід було молитися Небесному Батькові про свою ситуацію. Cтарійшина Клемент М. Матсваготата, територіальний сімдесятник, навчав: “З молитвою шукайте способів стати самозабезпеченими. Я запевняю вас, що Небесний Батько дасть вам ідеї і благословить вас”.

Кожного вечора я зверталася до Небесного Батька в молитві, просячи не лише про вихід із ситуації, але й про силу діяти за спонуканнями. Я знала, що “віра без діл — мертва” (Якова 2:26).

Коли я розповіла про свою ситуацію друзям у приході, одна сестра запропонувала мені підробіток, щоб заощаджувати додаткові гроші і забезпечувати себе. Я була надзвичайно вдячна за те, що налагодила зв’язок із приходом і могла покладатися на підтримку членів Церкви в цей складний період.

Згодом я знайшла нову приймаючу сім’ю в Юті. Після багатьох молитов я відчула впевненість, що маю бути саме там. Я знову переїхала, знайшовши приход для неодруженої молоді, де змогла продовжувати служити і зростати.

Цей досвід навчив мене, що самозабезпечення — духовне чи матеріальне — не означає, що ми маємо справлятися з усім наодинці. Старійшина Герріт В. Гонг, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Бути самозабезпеченими не означає покладатися лише на себе. Зрештою, це означає мати віру і покладатися на Господа. Самозабезпечення — це вибір, який ми робимо, щоб прийти до Господа, аби Він міг допомогти нам допомагати іншим”.

Завдяки вірі й смиренню ми можемо підкорити наші слабкості, а Господь може вчинити так, щоб “слабке стало сильним” (Етер 12:27). Мої слабкості стали для мене нагодою наблизитися до Бога, покладаючись на Нього, щоб Він допоміг мені “діяти, бути незалежною і ставати більше схожою на Нього”.

Щоразу, коли я відчуваю невпевненість або страх щодо майбутнього, я можу відчути спокій, надавши пріоритет своїм стосункам із Небесним Батьком і Ісусом Христом — через молитву, спілкування з іншими учнями Христа та оновлення завітів.

Озираючись на свій шлях, я бачу, що кожне випробування було можливістю для духовного зростання. Так само, як зростало моє мирське самозабезпечення, моє духовне самозабезпечення зростало, коли я працювала над зміцненням своїх стосунків з Богом.

Куди б мене не завело життя, я завжди пам’ятаю мамину пораду: шукати Церкву — шукати Христа. Я знаю, що Небесному Батькові та Ісусу Христу досконало відомі мої обставини. Де б я не була, якщо я звертатимусь до Них, правильний напрямок буде вказано.