Манільський Філіппінський храм в облозі

Фотографія Манільського Філіппінського храму зроблена Лео Кампосано Імперіалем

Дігнардіно Еспі, провідний співробітник служби безпеки Манільського Філіппінського храму, відчував занепокоєння, коли ввечері 1 грудня 1989 р. приїхав на роботу. Раніше того дня озброєні люди в Манілі влаштували повстання, спричинивши у місті хаос. Це була сьома спроба повалити уряд Філіппін за останні чотири роки.

Незважаючи на політичну нестабільність, Церква міцно закріпилася на Філіппінах. За минулі 30 років кількість членів Церкви виросла з маленької групи філіппінських віруючих до понад 200 000 святих. Тепер у цій країні було 38 колів і 9 місій. А з часу освячення у вересні 1984 року Манільський Філіппінський храм був джерелом великої радості й духовної сили.

У храмовому будинку для охорони Дігнардіно знайшов своїх колег, Феліпе Рамоса і Ремігіо Хуліана. Хоча вони вже закінчували свою зміну, обоє не поспішали додому. Через дорогу від храму знаходився табір Агінальдо, велика військова база. Знаючи, що табір може стати мішенню для озброєних чоловіків, охоронці боялися, що залишивши свої пости, вони потраплять у перестрілку. Вони вважали за краще залишитися і допомагати зберігати святість дому Господа і його території.

Близько першої години ночі урядові війська встановили блокпост на перехресті біля храму. Через кілька годин танк проїхав блокпост, пошкодивши стіну навколо храму.

Коли на вулиці спалахнуло насильство, Дігнардіно та інші співробітники служби безпеки покликали двох охоронців храму, щоб ті допомагали їм убезпечити будівлю й територію. Невдовзі у пошуках прихистку від обстрілів урядовими військами група чоловіків зламала ворота храму. Дігнардіно намагався змусити їх піти, але вони відмовилися.

Пізніше того ж дня Дігнардіно поговорив по телефону з президентом храму Флойдом Хоганом і президентом території Джорджем І. Кенноном. Президент Кеннон порадив йому і персоналу сховатися всередині храму. Невдовзі телефонного звʼязку вже не було.

Наступного ранку була неділя посту, і персонал почав піст, звернувшись до Бога з проханням зберегти дім Господа від осквернення або заподіяння шкоди.

День минув майже так, як і попередній. Гелікоптери пролітали над головою, обстрілюючи територію храму кулями. Літак скинув неподалік кілька бомб, внаслідок чого розбилися вікна магазину Розподільчої служби Церкви, а інші будівлі зазнали пошкоджень. У якийсь момент винищувач випустив дві ракети над храмом, спричинивши пожежу на сусідньому полі.

У другій половині дня Дігнардіно побачив 10 озброєних чоловіків біля входу в храм. “Усе, що ви знайдете всередині храмової будівлі, має суто релігійний і священний характер”, — сказав він їм. Він хвилювався, але продовжував говорити. “Якщо ви будете наполягати на тому, щоб порушити святість будівлі, вона втратить свою священну сутність, — сказав він. — Невже ви позбавите нас цих благословень?” Чоловіки мовчали, і коли вони пішли геть, Дігнардіно знав, що його слова зворушили їх.

Того вечора Дігнардіно зібрав свій персонал, і вони знову сховалися всередині храму. Він гаряче помолився, покладаючи довіру на те, що Господь збереже Свій святий дім.

Усю ніч вони чекали, коли впадуть бомби, але години спливали в тиші. Коли настав ранок понеділка, вони обережно вийшли з храму, щоб розвідати ситуацію. Озброєні люди пішли. Не залишилося нічого, крім покинутої зброї, боєприпасів та військової форми.

Дігнардіно та інші чоловіки оглянули територію і виявили деякі пошкодження кількох зовнішніх будівель. Але сам храм залишився неушкодженим.