Молодій мамі, чия дитина ніколи не спить

Фотографія люб’язно надана автором

Я вперше була мамою і ростила дев’ятимісячних близнюків. Мій чоловік працював у нічні зміни, через що вночі я мала піклувалася про своїх немовлят самостійно. Ми жили в маленькому орендованому будиночку зі старою дерев’яною підлогою, яка скрипіла при кожному моєму русі. Ночі стали виснажливим випробуванням: через те, що спальні були так близько, я параноїдально боялася кожного свого кроку.

Здебільшого наші діти добре спали, за що я була дуже вдячна. Та іноді ночами немовля, яке спало краще, прокидалося з плачем і неминуче будило інше, яке спало не надто міцно — і я опинялася з двома втомленими немовлятами, які заходилися криком.

Зайве говорити, скільки стресу й розчарування я відчувала, намагаючись самотужки заспокоїти двох немовлят посеред ночі.

Одного разу вночі це знову сталося, і я швидко заспокоїла одне немовля, яке майже заснуло у нашій вітальні. Я повернулася за іншою дитиною, яка все ще плакала, і взяла її на руки. Відчуваючи зростаюче розчарування, я підвела очі й побачила картину Христа в оточенні дітей, яка висіла на стіні біля її ліжечка. Я подумала про те, яким терплячим, люблячим і ніжним Він був до них.

Глянувши вбік, я побачила в темряві віддзеркалення власного силуету, що тримав дитину. Коли я розмістила те маленьке дзеркальце на сусідній стіні, я не усвідомлювала, яку відповідність воно створить з картиною. Але коли я переводила погляд між зображенням Спасителя з тими дітьми і моїм милим немовлям, яке плакало, у мене раптом промайнула думка, що я не одинока. Я відчула, що я, стомлена мама, у тому відображенні, можу бути більш терплячою, більш люблячою і більш ніжною, ніж я була — саме такою, як Він був — завдяки Йому і Його прикладу.

То була мить, якої я ніколи не забуду. Я вдячна за нагадування, що я ніколи не самотня, і за Його приклад того, як ставитися до моїх дітей навіть (і особливо) в ті хвилини посеред ночі.

З того вечора я знаходила особливе втішення у словах Писань, які нагадують нам, що ми ніколи не самотні — у наших випробуваннях, у нашому смутку, у виснаженні першим материнством.

Як сказав старійшина Роберт Д. Хейлз (1932–2017), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “В моїй і у вашій Гефсиманії” ми не самотні. Він, хто пильнує нас, “не дрімає й не спить” [Псалми 120 (121):4]. Його ангели тут і за завісою перебувають “навколо [нас], щоб підтримувати [нас]” [Учення і Завіти 84:88]. Я даю власне особливе свідчення про істинність обіцяння нашого Спасителя, бо Він сказав: “А ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати — і не потомляться, будуть ходити — і не помучаться!” [Ісая 40:31]”.

Немовлята, які прокидаються посеред ночі, можуть довго не змовкати. Але ми можемо втішатися знанням, що, коли ми поруч з нашими дітьми, якими б втомленими і пригніченими ми не були, наш Спаситель і наш Небесний Батько завжди поруч з нами.