Я вірю
Як глуха людина я почувалася неприкаяною. Та в Церкві я відчула приналежність
Членство у Господній Церкві навчило мене, що якими б не були наші випробування, віра в Нього і надія на Нього можуть привести нас до миру, мети та приналежності.
Я зростала глухою і часто відчувала себе невидимою та відірваною від навколишнього світу, будучи не впевненою, чи знайду коли-небудь місце, де буду своєю.
Попри ці труднощі я відмовилася здаватися. Я вірила, що в житті є щось більше, ніж труднощі, з якими стикалася, і я була сповнена рішучості знайти це.
У пошуках Церкви
Кілька років тому, шукаючи мету життя, я знайшла сторінку у Фейсбуці під назвою “ASL Followers of Jesus Christ in Washington, D.C.” (Послідовники Ісуса Христа, які спілкуються американською жестовою мовою у Вашингтоні, округ Колумбія).
Я ніколи не чула про Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але я знала американську мову жестів (АМЖ), і щось на сторінці знайшло в мені відгук. Я прокоментувала пост і, на свій подив, отримала відповідь. Сестри-місіонерки, які вели цю сторінку, поставили мені два запитання:
“Як ви нас знайшли?”
“Що ви знаєте про Ісуса Христа?”
Моя відповідь була чесною: “У мене не було ні віри, ні надії, ні почуття власної гідності”. Відповідь сестер-місіонерок змінила усе. Вони заохочували мене зосередитися на довірі Небесному Батькові та Ісусу Христу, обіцяючи, що Вони допоможуть мені подолати труднощі. Хоча спочатку я була налаштована скептично, я відчула, як їхні слова лягають мені на серце.
Досліджуючи євангелію, я зрозуміла, що життя — це подорож назад до Небесного Батька, сповнена злетів і падінь, звивань і поворотів. Але з вірою в Ісуса Христа та надією на Нього я змогла пройти цей шлях і знайти мир та щастя (див. 1 Нефій 17:13).
Упродовж наступних кількох місяців я працювала з сестрами-місіонерками АМЖ в окрузі Колумбія, вивчаючи євангелію і зростаючи у своїй вірі. Я ходила до церкви, брала участь у заходах і навіть відвідала Вашингтонський храм, округа Колумбія, під час днів відкритих дверей. Коли я вперше увійшла в целестіальну кімнату, то відчула мир і спокій, яких ніколи раніше не відчувала.
Продовжуючи свою подорож, я стикалася з новими викликами і можливостями. Я перевелася до нового коледжу в Нью-Йорку, де не лише зустріла нових друзів, але й зміцнила свою віру. У цей час я прийняла рішення христитися — рішення, яке змінило моє життя на краще.
Шлях до віри та відчуття приналежності
Коли я приєдналася до Церкви, то відчула, що нарешті знайшла своє місце.
Слова старійшини Ніла Л. Андерсена, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, стали постійним нагадуванням про надію, яку я зараз маю: “Наша надія на вічне життя забезпечена благодаттю Христа і нашим власним вибором”. Ці слова допомагають мені відчувати впевненість, що я не самотня і що жертва Ісуса Христа дає мені можливість покаятися і повернутися до мого Небесного Батька.
Хоча більшу частину свого життя я почувалася аутсайдером, Церква допомогла мені відчути свою приналежність і мету. Завдяки вірі в Ісуса Христа я зрозуміла, що я — дитина Бога, гідна любові та вічного щастя. Якщо раніше я почувалася ізольованою і самотньою, то зараз я глибоко відчуваю свою приналежність, знаючи, що ніколи не самотня за будь-яких труднощів.
Якщо ви прагнете миру, приналежності й мети у своєму житті, я закликаю вас зробити перший крок у вашій власній подорожі, досліджуючи євангелію Ісуса Христа і поглиблюючи віру в Нього.
Знайдіть надію, яка приходить завдяки усвідомленню вашої божественної сутності. Знайте, що ви ніколи не самотні і що Небесний Батько та Ісус Христос допоможуть вам у ваших труднощах.