Від великодньої жалоби до великоднього ранку

Ілюстрація Елії Сампо; копіювання заборонено

Прослуживши майже три роки провідниками місії в Гані, ми з моєю дружиною Рут нарешті почувалися впевнено у виконанні своїх завдань. Здавалося, що все гаразд.

Потім несподівано Рут відчула нестерпний біль у попереку. Після того, як у неї діагностували камені в нирках, занадто великі, щоб вони могли вийти самостійно, її доставили літаком до Йоганнесбурга, Південно-Африканська Республіка. Після успішної операції у неї сталася зупинка серця, і вона померла в операційній.

Як це могло статися? Ми віддано служили на місії.

“Чи ти розгнівався на Бога через це?” — запитав колишній колега.

“Ні, я не звинувачую Бога, — відповів я. — Я не розумію, чому це сталося, але нікому з нас не уникнути душевного болю, навіть коли ми намагаємося наслідувати приклад Спасителя і ходимо, “добро чинячи” (Дії 10:38). Надія на воскресіння тепер є більш особистою, більш реальною для мене. Великдень набув для мене зовсім іншого значення”.

Коли я шукав втішення і скерування у словах з Писань й у сучасних пророків, то побачив зв’язок між процесом великодньої жалоби та обіцянням великоднього ранку. Я знайшов слова, які описували силу Ісуса Христа й обіцяння нашого воскресіння — слова, які духовно насичували мене і надавали нового значення тому, що раніше було здебільшого абстрактним.

Я знайшов нагадування, що “фундаментальними принципами нашої релігії є свідчення апостолів і пророків стосовно Ісуса Христа, що Він помер, був похований і піднявся на третій день, і вознісся на небеса”.

Старійшина Гарі Е. Стівенсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що завдяки Ісусу Христу і Його Спокуті:

• “Все змінилося”.

• “Все стало кращим”.

• “Життя піддається контролю — особливо у складні моменти”.

• “Можливо все”.

Цього Великодня — і кожного Великодня — я радітиму силі й обіцянню славетного воскресіння для мене, Рут, дорогих мені людей і навіть людей, яких я ніколи не бачив. Я не сам і не самотній, незважаючи на несподівану втрату коханої дружини.

Ми знову побачимося, пригадаємо історії та спогади, обміняємося поглядами, розуміючи одне одного без слів, і поділимося досвідом, який ми пережили, перебуваючи в розлуці. Нам буде що розповісти одне одному.