Перемога нашого улюбленого Спасителя

Виконуючи покликання апостола, я багато подорожував і мав привілей зустрічатися з дітьми, молоддю та дорослими майже по всьому світу. У житті бувають моменти великої радості, але ось що я також спостерігав особисто і відчував у глибині свого серця: крім щастя і радості, у житті є миті глибокого розчарування і страждання.

Я ніколи не забуду, як сидів з чотирма малими дітьми. Життя їхніх батьків було брутально обірвано непроханим гостем, який пробрався в їхній дім, поки діти спали. Або як зустрічався з жінкою, яка в дитинстві зазнала насильства від родича, якому довіряли. Або сидів біля ліжка маленької дівчинки, яка отримала черепно-мозкову травму внаслідок падіння з велосипеда і мала невдовзі померти. Або слухав ридання жінки, чоловік якої протягом багатьох років кричуще зраджував їй та своїм храмовим завітам.

Я відчував біль подружжя, чия доросла дитина вже не вірила в євангельські істини і намагалася послабити віру інших членів сім’ї. Я розмовляв зі збентеженими батьками і друзями багатообіцяючого молодого чоловіка, який позбавив себе життя. Я відчував смуток для Бога, який мали люди, що скоїли гріх і щиро хотіли покаятися, та спустошеність тих, хто постраждав від гріха.

Я бачив, як глибоко засмучує психічне захворювання і того, хто від нього страждає, і тих, хто мовчки страждає, спостерігаючи за хворим, і майже не маючи можливості допомогти. Я бачив величезні особисті втрати, спричинені стихійними лихами, повенями, бурями, пожежами та землетрусами. Я бачив країни, які сильно постраждали від політичних заворушень, війн і руйнувань; відчув, як боляче, коли жертвою непередбаченого стають невинні люди, які прагнуть робити те, що правильно.

Зцілююча рука, художник Колбі Ларсен, копіювання заборонено

Спаситель приходить на допомогу

Говорячи про Спокуту Ісуса Христа, президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), другий радник у Першому Президентстві, сказав: “Ті, кого скривдили, мають робити все можливе, проходячи через свої випробування, а Спаситель “[допоможе] Своєму народові в його недугах” [Алма 7:12]. Він допоможе нам нести наші тягарі. Деякі рани є настільки болючими й глибокими, що їх неможливо загоїти без допомоги вищої сили та сподівання на досконалу справедливість і відновлення в наступному житті… Він розуміє наш біль і йтиме поруч з нами навіть у наші найчорніші години”.

З усе більшою силою я прагну відчути любов Спасителя і нескінченні благословення, обіцяні нам завдяки Спокуті Ісуса Христа. Він не убезпечив нас від важких життєвих подій, які приносять незмірний біль, але Він захистив нас від вічного страждання і розділеності з Небесним Батьком та дозволив, завдяки Його всеосяжним стражданням, мати можливість відчувати досконалу радість і вічне щастя в присутності Бога.

Президент Даллін Х. Оукс нагадав нам: “Безсумнівно, найбільшою Божою допомогою нам у смертному житті було те, що Він дав нам Спасителя, Ісуса Христа, Який мав страждати, щоб сплатити ціну й уможливити прощення гріхів, у яких ми покаялися. Ця милостива і славетна Спокута є поясненням того, чому віра в Господа Ісуса Христа є першим принципом євангелії. Його Спокута “приводить до воскресіння померлих” (Алма 42:23), і вона “спокутує гріхи світу” (Алма 34:8), стираючи всі гріхи, в яких ми покаялись, і даючи нашому Спасителю силу, щоб Він допомагав нам здолати наші земні недуги”.

Фрагмент картини Молитва в Гефсиманії, художник Дел Парсон, можна копіювати тільки для церковного використання

Ключова подія вічності

Коли я думаю про всі страждання, які я бачив особисто, і які є такою безкінечно малою частиною страждань всіх тих, хто ходив або ходитиме по землі, я не можу жодними словами описати ті почуття мого серця, які викликають думки про те, що повинно було статися в серці, і розумі, і в тілі, і в душі Спасителя в Його священні хвилини всеосяжного страждання за гріхи і біль усіх людей.

Поворотна подія всієї вічності почалася з того, що Ісус пішов “до місцевости, званої Гефсиманія” (Матвій 26:36) на Оливній горі за міською стіною Єрусалима. Він сказав Своїм учням: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя” (Матвій 26:38).

У саду Він сказав: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хочу, а як Ти” (Maтвій 26:39). Він повернувся до Своїх учнів, побачив, що вони сплять, і знову пішов і помолився вдруге. “Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!”… І помолився втретє, те саме слово промовивши” (Матвій 26:42, 44).

Ісус випив гірку чашу і вистраждав більше, ніж ми можемо осягнути своїм земним розумінням, як у саду, так і на хресті. Будучи безгрішним, Він узяв на Себе усі наші гріхи, щоб коли ми прийдемо до Нього і покаємося, наші гріхи і тягарі було знято (див. 2 Коринтянам 5:21).

Про страждання, смерть і спокутну жертву Ісуса передрікалося задовго до того, як вони здійснилися. Ще за 700 років до народження Ісуса, Ісая пророкував, що “на Нього Господь поклав гріх усіх нас” (Ісая 53:6). Ісус говорив про те, що віддає Своє життя як “викуп” (Матвій 20:28; див. також 1 Тимофію 2:6) “на відпущення гріхів” (Матвій 26:28) за всіх, хто повірить у Нього і покається у своїх гріхах. Петро описав, як Він “постраждав… за наші гріхи” (1 Петра 3:18), що через Його рани нас було зцілено (див. 1 Петра 2:24). Він зробив те, що ніхто інший не міг зробити, аби дати нам можливість повернутися в присутність нашого Батька. Він був “ранений за наші гріхи” (Ісая 53:5).

Після страждань у Гефсиманії Його муки продовжувалися — Його зрадив той, хто з Ним ходив; з Нього глузували несправедливі правителі; Його тіло страждало від болю після бичування; Йому на голову силою наділи терновий вінок жорстокі та немилосердні воїни (див. Іван 18:2–3, 12–14; Марк 15:15–20), і на зранену спину йому поклали важку колоду, яку Він мав нести на Голгофу (див. Іван 19:16–17).

Нестерпні страждання, які Христос пережив у Гефсиманії, знову довелося переживати на хресті, але вже з такою гостротою, яку не могла витримати жодна людина. Ісус Христос, Син Бога, на самоті виконав божественне доручення від Свого Батька — віддати Своє життя. Воїни і правителі не могли забрати Його життя (див. Іван 10:18). У благоговінні та смиренності Ісус схилив голову і сказав: “Звершилось!” (Іван 19:30).

Остання мить Його земного життя завершилася. Неможливо описати словами велич Його дорогоцінного дару. Цього ніколи не вимагатиметься від когось іншого. Ісус Христос постраждав “один раз” (Євреям 10:10).

Виконавши Свою божественну місію, Він мав бути першим в історії людства, хто підніметься з могили у безсмертя (див. 1 Коринтянам 15:21–23).

Ангел сказав жінкам біля гробниці:

“Чого ви шукаєте Живого між мертвими?

Нема Його тут, бо воскрес!” (Лука 24:5–6).

Своїм апостолам Він сказав: “Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам!” (Лука 24:39). Потім Він “з’явився нараз більше як п’ятистам браттям” (1 Коринтянам 15:6). Очевидці бачили воскреслого Спасителя. Він не був мертвим. Він живий.

Для кожної людини, яка жила чи житиме на землі, Ісус Христос розірвав кайдани і ланцюги вічної неволі смерті (див. 1 Коринтянам 15:22). Він переміг нашого всеосяжного ворога —смерть, і переміг назавжди.

Президент Рассел М. Нельсон (1924–2025) сказав: “Ісус Христос узяв на Себе ваші гріхи, ваші болі, ваші страждання і ваші немочі. Вам не треба зносити їх самотужки! Він простить вас, якщо ви покаєтеся. Він благословить вас тим, чого ви потребуєте. Він зцілить вашу поранену душу. Якщо ви впряжетеся з Ним в Його ярмо, ваші тягарі стануть легшими. Якщо ви укладете завіти йти за Ісусом Христом і будете їх дотримуватися, то зрозумієте, що болючі моменти вашого життя є скороминущими. Ваші страждання будуть “поглинут[і] радістю через Христа” [Aлма 31:38]”.

Як один з Його висвячених апостолів я переживав духовні й особисті моменти, які принесли мені міцне і впевнене свідчення про те, що Він живий. Нехай у цю Великодню пору ці слова тихо закарбуються в нашому розумі й серці: “Не дозволь забути, Боже, що умер за мене Ти”, коли ми будемо радісно співати: