“Великоднє послання Старого Завіту”, Ліягона, квіт. 2026.
Великоднє послання Старого Завіту
Життя, страждання, смерть і Воскресіння Ісуса є суттю послання Старого Завіту.
Він воскрес, художник Дел Парсон, можна копіювати тільки для церковного використання
Яким чином події Великодня — Вербна неділя, страждання Спасителя у Гефсиманії, Його Воскресіння та інші — можна вважати подіями Старого Завіту, хоча вони описані в Новому Завіті?
Відповідь на це запитання основується на тій істині, що Ісус Христос є Єговою, Богом Старого Завіту (див. 3 Нефій 15:4–5), і що “все, що дане від Бога з початку світу для людини, є прообразом Його” (2 Нефій 11:4).
Гефсиманія
Давайте розглянемо одну ключову подію з Великодньої історії. Матвій, Марк і Лука розповідають про те, що сталося з Ісусом у Гефсиманському саду. Марк переповідає події в найпростішій формі:
“І приходять вони до місцевости, на ім’я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: “Посидьте ви тут, поки Я помолюся”.
І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити.
І сказав Він до них: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!”
І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.
І благав Він: “Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, не чого хочу Я, але чого Ти” (Maрк 14:32–36).
Чи розповідається про цю подію у Старому Завіті? Схоже, що автори Євангелій були тієї ж думки. Кожна розповідь містить посилання на події тієї ночі, які були здійсненням пророцтва Старого Завіту. Матвій і Марк описують, як Ісус цитує уривок про те, що учні залишать Його і втечуть (див. Захарій 13:7; Матвій 26:31; Марк 14:27). В євангелії від Луки Ісус промовляє: “Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане” (Лука 22:37), потім Він цитує Ісая 53:12. Матвій ясніше сказав, що події того вечора були виповненням пророцтва. Якби все йшло не так, як було задумано, то “як ма[ло] збутись Писання, що так статися мусить?” (Матвій 26:54). Зрештою “це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків” (Матвій 26:56).
Основним посланням Старого Завіту є Ісус Христос
У своїх розповідях і листах автори Нового Завіту іноді проводили паралелі зі Старим Завітом і знаходили порівняння з нього, які, на думку сучасного читача, перевищують первісний сенс, вкладений у них оригінальними авторами. Але те, що вони зробили це, застосувавши вірші зі Старого Завіту до служіння Ісуса, показує, що вони добре розуміли фундаментальний принцип Біблії: життя, страждання, смерть і Воскресіння Ісуса лежать в основі послання Старого Завіту. Хіба могло бути по-іншому? Бо життя, страждання, смерть і Воскресіння Ісуса є основою всієї істини.
Стражденний слуга
Віруючі в часи Нового Завіту мали, по суті, той самий текст Старого Завіту, який маємо ми сьогодні. За допомогою образів, аналогій і символів ця книга навчає фундаментальних істин і спрямовує нас до Спасителя. Наприклад, пророцтву Ісаї про стражденного слугу (див. Ісая 53) дуже важко знайти інше пояснення, якщо не розглядати його як пророцтво про Ісуса. Коли учень Пилип зустрів чоловіка з Етіопії, який читав цей вірш, Пилип запитав:
“Чи розумієш, що ти читаєш?
А той відказав: “Як же можу, як ніхто не напутить мене?”…
А слово Писання, що його він читав, було це: “Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!”
Етіоп запитав:
“Це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?”
А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому” (Дії 8:30–32, 34–35).
Авінадій прочитав той самий текст з Ісаї вороже налаштованим слухачам, які не могли розгледіти Ісуса у Старому Завіті. Після читання він сказав: “Бог Сам зійде до дітей людських, і викупить Свій народ” (Мосія 15:1).
Віра і покаяння
Послання Христа дійсно не відокремлене від Старого Завіту. У цій великій книзі Писань віра і покаяння є фундаментальними для особистості і характеру Бога Ізраїля. Його здатність спасати є однією з ознак Його божественності, а віра в Його здатність визволити Свій народ від кожного ворога навчає вірі в Його здатність спасати від найбільших ворогів — гріха і смерті. Довготерпіння і готовність Єгови прийняти грішників, які каються, характеризують Його сутність. Покаяння було можливим завдяки тому, що Його рука милості була завжди простерта до тих, хто лишав свої гріхи і приходив до Нього. Таким чином, щирі ізраїльські віруючі, які нічого не знали про Ісуса Христа, розуміли принципи віри та покаяння і вважали їх основоположними у своїх стосунках з милосердним Богом — навіть якщо вони не до кінця розуміли, яким чином здійсниться їхнє спасіння.
Храмове поклоніння і жертвоприношення
Храмове поклоніння в Ізраїлі навчало християнській євангелії, оскільки вікарна спокута і подальше прощення є самою суттю жертвоприношень, які здійснювалися в храмі. У давнину вірні ізраїльтяни знали, що вони не можуть спасти себе від гріха, але мають покладатися на втручання Бога, щоб визволитися духовно. Ісус, Його пророки з Книги Мормона та автори Нового Завіту проголошували, що Сам Христос мав бути Божим жертовним агнцем, але основоположні принципи вже були відкриті в законі Мойсея. А Месією для Ізраїля був Сам Єгова. Про це не завжди ясно говориться у Старому Завіті, але його розуміють послідовники Ісуса у Книзі Мормона і Новому Завіті. Шановані люди, які з нетерпінням чекали на Месію-Спасителя, чекали на прихід Ісуса, і багато хто впізнав Його, коли Він прийшов.
Пророки Старого Завіту свідчили про Христа
Навчаючи про любов і милість Єгови та складаючи свідчення про Нього, усі пророки Старого Завіту свідчили про Христа, як сказано у Книзі Мормона (див. Яків 4:4–5; 7:11). Ті, хто міг бачити оком віри, зосереджували на Єгові всі свої праведні бажання і молитви. Ті, хто був навчений, як і чоловік з Етіопії, або чиї очі були відкриті, як і учням по дорозі до Еммауса, змогли тоді правильно усвідомити, що Ісус з Назарета був їхнім Месією і Божою бездоганною жертвою за них. Одним з таких учнів був Іван Христитель, який зміг пророкувати, коли побачив Ісуса: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (Іван 1:29).
Кульмінаційний момент Старого Завіту
Християнські автори, від Павла до сьогодення, бачили у Великодньому посланні мету і виконання Закону та Пророків. Спокутна жертва і Воскресіння Спасителя — це суть Великоднього послання і кульмінація Старого Завіту, це причина самого завіту, що в ньому міститься, послання закону Мойсея, мета його храму і виповнення усіх надій і сподівань тих людей, які його шанують. Храм, возвеличення і поклоніння в Ізраїлі мали своєю кінцевою метою спасительну місію Месії, Ісуса Христа, про Якого було пророковано у Старому Завіті.