Небайдуже серце Марії: як віра робить неможливе можливим

Даніель Крістенсен

Відділ священства і сім’ї

Найбільші чудеса можуть ставатися, коли ми узгоджуємо свою волю з волею Бога.

Коли ангел Гавриїл сказав Марії, що вона обрана народити Сина Божого, він дав їй могутнє запевнення: “Бо для Бога нема неможливої жадної речі!” (Лука 1:37). Ця істина не лише зміцнювала віру Марії й додавала їй сміливості. То була істина, яку Марія могла би пізнати для себе, якби забажала.

На щастя, Марія мала бажання прийняти покликання від Бога (див. Лука 1:38), хоча вона й не мала всіх відповідей. І завдяки її вірі та смиренності Божий план спасіння — який на той момент “повністю залежав від її дій” — зміг просуватися вперед.

Тоді вона цього не знала, але цей священний обов’язок дав Марії можливість отримати досвід, якого інакше вона б не мала. Деякі з подій вона плекала і зберігала у своєму серці (див. Лука 2:15–19, 41–51). Інші завдавали їй болю (див. Лука 2:34–35). Але всі події наблизять її до Бога і божественної істини, про яку вона дізналася ще в юності: “Для Бога нема неможливої жадної речі”.

Тому що вона була готова

Готовність Марії прийняти Божу волю не убезпечила її від випробувань, горя чи розчарувань. Насправді, як мати Месії, вона мала долати нові випробування, зокрема в ніч народження Спасителя. Президент Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав про цей момент:

“Окрім самого Дитяти, Марія була другою за значенням фігурою, царственою царицею, матір’ю матерів, яка посідає центральне місце у цьому найграндіознішому з усіх драматичних моментів. І… за винятком її улюбленого чоловіка, біля неї більше нікого не було.

Думаю, що цій юній жінці, яка сама була ще надто молодою і мала народити своє перше дитя, хотілося, аби під час пологів поруч з нею була її мама, чи тітка, чи сестра, чи подруга…

Але цього не сталося. Маючи поруч лише Йосипа, який був зовсім недосвідченим помічником, вона народила свого первістка сама, загорнула його в маленькі пелюшки, які завбачливо взяла з собою в подорож, і, ймовірно, поклала його на подушку з сіна”.

Труднощі, з якими стикалася Марія, будучи молодою матір’ю, продовжилися, коли їй та Йосипу довелося тікати з їхньої батьківщини до Єгипту, щоб захистити життя Ісуса. Вона також мала дізнатися, що означає виховувати Сина, Якому було ввірено божественну місію, і тому Він, імовірно, швидко дорослішав, а коли став дорослим, виконання тієї місії вимагало від нього багато часу (див. Матвій 12:46–50).

Будучи Його матір’ю, Марія мала привілей бути поруч з Ісусом і бачити, як Він робив, здавалося б, неможливе. Вона спостерігала, як Він навчав учених чоловіків у храмі, коли Йому було лише 12 років (див. Лука 2:41–51; Joseph Smith Translation, Luke 2:46 [in Luke 2:46, footnote c]). Вона знала, що може попросити Його здійснити чудо (див. Іван 2:1–11). І вона була поруч з Ним біля хреста, коли Він продовжував робити неможливе можливим, страждаючи за всі гріхи, скорботи і труднощі всіх людей (див. Іван 19:25–27).

І тому слова ангела Гавриїла про те, що “для Бога нема неможливої жадної речі” набули нового значення. Бог міг не лише привести нове життя у світ, але й принести життя світові завдяки спокутній жертві Ісуса Христа.

Підпорядкувати свою волю волі Бога

Готовність Марії прийняти Божу волю, що дозволило їй сягнути свого божественного потенціалу, відображала готовність самого Ісуса прийняти волю Його Батька, що дозволило Йому виконати Свою божественну місію Спасителя. Завдяки смиренності Ісуса сталося те, що здавалося неможливим, — зокрема Його перемога над смертю через Воскресіння. Це нагадує нам про те, що, аби сягнути свого потенціалу і здійснити в своєму житті нездійсненне, ми повинні підпорядкувати свою волю волі Бога.

Старійшина Уліссес Соарес, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Потрібно мати сміливе і небайдуже серце, щоб… підкорятися Богові, і, врешті-решт, вирішити прийняти Його шлях, а не наш власний. Остаточне випробування нашого учнівства полягає в тому, чи готові ми відмовитися від старого “я” і підкорити Богові своє серце і всю свою душу, щоб Його воля стала нашою волею”.

Узгодити свою волю з волею Бога не завжди просто і легко, але нам не потрібно робити цю зміну самотужки. Коли ми виявляємо віру в Ісуса Христа і Його Спокуту, ми можемо сягнути свого божественного потенціалу і стати тими, ким Він хоче, щоб ми були (див. 2 Коринтянам 5:17–19).

Президент Рассел М. Нельсон (1924–2025) свідчив: “Віра в Ісуса Христа є найбільшою силою, доступною в цьому житті. Тим, хто вірує, все можливе [див. Марк 9:23]”.

Президент Нельсон також навчав, що коли наше найбільше бажання полягає в тому, “щоб Бог був понад усе” у нашому житті, “багато проблем перестають бути проблемами!” Нам буде легше приймати рішення, ми будемо краще використовувати свій час, а наші розбиті серця можуть бути зцілені. Він пообіцяв: “Роблячи вибір, щоб Бог був понад усе у вашому житті, ви відкриєте для себе, що наш Бог є “Богом чудес” [Moрмон 9:11]”.

Звичайно, потрібна сміливість, щоб дозволити Господу бути понад усе, замість того, щоб покладатися на наші власні сили (див. Псалом 118 (119):8). Це особливо стосується ситуацій, коли у нас немає всіх відповідей або коли ми вважаємо, що існує кращий шлях, ніж Божий. Але як тільки ми вибираємо Його, наше життя насправді стає легшим. Тому що, коли наша воля збігається з волею Господа, ми об’єднані з Ним. Він дає нам Свою силу, підтримку і владу. І ми можемо просуватися вперед з більшою впевненістю так само, як це робила Марія, знаючи, що з Богом немає нічого неможливого.