Чому саме таке відчуття?

Ілюстрація Девіда Гріна

У Конкорді, шт. Каліфорнія, США, я викладав у старших класах біологію, природничі науки й мистецтвознавство, а після занять — поглиблений курс мистецтвознавства, який зараховувався, як університетський. Також я їздив на екскурсії зі своїми учнями, щоб подивитися пам’ятки мистецтва в районі затоки Сан-Франциско.

Під час однієї з екскурсій ми планували побачити колекцію бронзових скульптур Родена та інші твори мистецтва в художньому музеї в Сан-Франциско, а потім пообідати в парку “Золота Брама”. Учні з ентузіазмом чекали на поїздку.

Ми планували поїхати туди 17 жовтня 1989 року, але того ранку мене охопило неприємне відчуття страху. Я відчував, що нам не слід їхати до Сан-Франциско, але не розумів, чому. Духовне враження було сильним і тривало весь ранок. Я намагався не звертати на це уваги, мовчки молячись, щоб дізнатися: це необґрунтований страх чи звична тривога через те, що в незвичній ситуації нестиму відповідальність за групу підлітків.

Але потім на думку спав вірш з Писань, який не полишав мене:

“Я скажу тобі у твоєму розумі і у твоєму серці, через Святого Духа, Який зійде на тебе і Який буде жити у твоєму серці.

Тепер ось, це є дух одкровення” (Учення і Завіти 8:2–3).

Ця думка стала підтвердженням, що я маю відкласти екскурсію. Коли я сказав своїм учням, що ми не поїдемо, стогін і незадоволення лунали по всій школі. Я сказав, що мені шкода, але я відчуваю, що нам не слід їхати. Натомість, як завжди після школи, ми проводили заняття з поглибленого курсу мистецтвознавства. Я пообіцяв, що ми поїдемо на екскурсію іншим разом.

Замість того щоб залишатися в класі, того дня я вирішив, що ми підемо в парк, розташований поруч зі школою, приблизно за 150 метрів від класної кімнати, і помалюємо. Я сидів на лаві бетонного столу, демонструючи учням деякі техніки малювання, коли відчув, що стіл рухається.

Якусь мить мені здалося, що хтось із учнів штовхає стіл, але раптом дерева в парку сильно затряслися. Почали падати гілки. Земля в парку здригалася, наче трусили килим. Страшний грім переріс у гуркіт. Дехто з учнів почав плакати і голосити. Через 20 секунд настала жахлива тиша.

Коли шум і струси припинилися, ми обережно повернулися в клас. І без того захаращена художня кімната була в повному безладі. У школі не було електроенергії, а в кімнаті було темно. Я відклав деякі матеріали і сказав, щоб учні йшли прямо додому, а сам замкнув клас і пішов.

Коли я повертався додому, по радіо повідомили, що в районі затоки стався землетрус силою 6,9 бала за шкалою Ріхтера. Тисячі людей отримали поранення, десятки загинули. У Сан-Франциско багато будівель згоріли або обвалилися. Дороги та мости були перекриті. Минув майже тиждень, перш ніж деякі люди, які застрягли в місті, змогли повернутися додому. Пішли роки, щоб відремонтувати деякі будівлі, які були серйозно пошкоджені, зокрема й музей, де ми з учнями планували провести другу половину дня.

Я вдячний за знання про те, що наш Небесний Батько любить нас, піклується про нас та наглядає за нами відповідно до Своєї волі. Я також вдячний за те, що за допомогою підказок від Святого Духа Він застерігає нас про фізичну і духовну небезпеку, якщо ми маємо вуха, щоб чути.

“Ми можемо молитися нашому Небесному Батьку і отримати провід і скерування, бути попередженими про небезпеки й те, що відволікає, і здобути можливість виконати те, чого ми просто не могли зробити самотужки, — навчав Президент Рассел М. Нельсон. — Якщо ми дійсно отримали Святого Духа й навчаємося розпізнавати і розуміти Його спонукання, нас буде скеровано і у важливих, і у незначних справах”.

Я знаю, що це істина.