Моє найцінніше надбання

Емі Бакер Бушмен, шт. Вісконсин, США

Виховувати двох дітей з аутизмом та доглядати за ними — виснажливо, але Ілай та Ханна — це і благословення. Вони приносять мені багато радості. Вони є моєю радістю.

Наші двоє дітей, Ілай та Ханна, народилися з аутизмом і когнітивними порушеннями. У дитинстві з ними було дуже складно. Нам доводилося постійно за ними стежити. Поки я допомагала одній дитині виплутатися з халепи, інша потрапляла в халепу. Іноді було дуже важко піклуватися про обох.

Коли Ілаю було дев’ять років, він страждав від проблематичної агресії. Ми не могли убезпечити його, і без будь-якої причини він фізично нападав на свою сестру, або на мене та на мого чоловіка Троя. Ми дійшли висновку, що найкращим варіантом для нього буде помістити його у заклад для лікування, але нам потрібно було знайти місце, куди б його прийняли.

Єдине місце, яке ми змогли знайти у Сполучених Штатах, і яке, на нашу думку, могло допомогти йому з розладами розвитку та агресією, була лікарня, розташована за 1 600 кілометрів від нашого дому у Вісконсині.

Ніхто не хоче відправляти з дому свого сина, який не розмовляє, особливо коли він не розуміє, що відбувається. Ми не хотіли цього. Не було відчуття, що це правильно. Але ми молилися і знали, що нам необхідно це зробити.

Мені потрібен мій Спаситель

Оскільки пакування валіз асоціювалося в Ілая з сімейною відпусткою, він думав, що ми поїдемо у якесь цікаве місце. Коли ми приїхали до лікарні й помістили його туди, він дуже розлютився. Він нас дряпав, кусав і смикав за волосся. Ми з Троєм отримали не лише фізичні ушкодження від того, що помістили Ілая в лікарню; ми також страждали від емоційної травми.

У той момент мені потрібен був мій Спаситель. Я розмірковувала над тим, де Він у тій важкій ситуації. Виходячи з лікарні, ми пройшли через вестибюль адміністративної будівлі, розташованої навпроти. Раптом ми натрапили на велику мармурову копію статуї Крістус авторства Бертеля Торвальдсена.

Я не знала, що організації, які не належать до нашої Церкви, мають цю статую. Коли я побачила статую прямо перед собою, мене відразу ж переповнили сильні почуття. Я відчула, що Цілитель з Його простертими руками був поруч. Я відчула, як Він зцілює нас і зцілює нашого сина. Я відчула запевнення, що ми прийняли правильне рішення. Я відчула, що Він хотів, аби ми знали, що Він поруч з нами і був з нами на кожному кроці нашого шляху.

Небесний провід

Після двох місяців ретельного обстеження в контрольованих умовах лікарні лікувальна група, яка займалася Ілаєм, виявила метаболічну проблему, що спричиняла його агресію. Коли її усунули, вони застосували прикладний поведінковий аналіз для вирішення його поведінкової проблеми.

Ілай чудово почувався в лікарні. Він щодня отримував море уваги і дотримувався чіткого розпорядку дня — саме це було йому потрібно і саме цього ми продовжуємо дотримуватися після його повернення додому. Після перших двох місяців його перебування там ми брали його на короткі екскурсії за межі лікарні, і то були одні з найщасливіших днів мого життя. Ми відвідували його протягом тижня кожного місяця. У цей час для нас, батьків, також проводили тренінги. Його лікування тривало чотири місяці.

Ханні було важко зрозуміти, куди подівся Ілая, але ми запевнили її, що Ілай отримує допомогу, і це її втішало. Після повернення Ілаї додому ми були вражені змінами, які в ньому відбулися. Друзі також були здивовані, запитуючи, звідки ми знали, що нам потрібно було робити. Ми сказали їм, що отримали скерування від Небесного Батька, яке допомогло знайти правильне лікувати для Ілая.

Уможливлююча сила

Я свідчу, що Спаситель був поруч з нами у надзвичайно темні часи для наших дітей. Життя може бути складним, але ми знаємо, що все буде добре. Ми отримали благодать завдяки Спокуті Спасителя — Його “уможливлюючій силі”, яка зміцнює нас у випробуваннях.

Коли наступає темний період у житті, ми думаємо: “Ну, це і є нормальне життя”. Тоді воно не здається таким уже й поганим Але потім приходить здивування: “Як ми це пережили?” Ми пройшли через труднощі, тому що Спаситель вів нас, надаючи допомогу, якої ми навіть не усвідомлювали, поки долали ще один день.

Завдяки лікуванню, яке отримав Ілай, він повністю звільнився від нападів агресії. Він зміг закінчити школу. Він активний у своїй громаді, грає в боулінг і бейсбол. У нього навіть є робота на комерційній кухні. І тепер ми можемо відвідувати церкву всією сім’єю.

Коли мої діти були маленькими і з ними було важко, мене часто обіймали і в поглядах незнайомих людей я читала: “Бідолаха. Мені шкода, що у тебе все так склалося”. Це мене завжди засмучувало.

Ілай та Ханна — мої діти, моє найцінніше надбання. Я люблю їх. Незважаючи на труднощі, пов’язані з їхнім вихованням і піклуванням про них, вони є благословенням. Я не вважаю їх чимось негативним у своєму житті. Я від них у повному захопленні. Вони приносять мені багато радості. Вони є моєю радістю. Я знаю, що якщо буду жити з вірою за планом Небесного Батька, то вони завжди будуть зі мною.