Відчувати спокій посеред бур

Кілька років тому над нашим будинком вночі пронеслася сильна буря. Через пару хвилин і після кількох спалахів блискавки наша маленька Манон залізла до нас у ліжко. Моя дружина Вероніка, бажаючи заспокоїти доньку, піднесла її до вікна і сказала: “Не бійся. Поглянь, які гарні вогники в небі”. Але в ту саму мить на небі зі страшним гуркотом спалахнула блискавка. Вероніка в страху відступила назад, а Манон злякалася ще більше!

Спостерігаючи за силою стихії тієї ночі, я не міг не думати про нашого Спасителя Ісуса Христа, Творця всього сущого. Я також думав про нашого Небесного Батька, який віддав Свого Єдинонародженого Сина, щоб спасти нас. Вони здійснили найважливіший вчинок у всесвіті: підготували нам шлях, аби ми могли сягнути вічного життя.

Потім я згадав про Мойсея, якого охопив страх, коли Спаситель попросив його визволити Ізраїль. Господь сказав йому:

“Хто дав уста людині? Або Хто робить німим, чи глухим, чи видючим, чи темним, чи ж не Я, Господь? А тепер іди, а Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що ти маєш говорити” .

Господній голос, мабуть, пролунав як грім, пронизавши тіло Мойсея! Як і Мойсей, ми несемо відповідальність за те, щоб збирати Ізраїль до землі миру, в коли Сіону. Якою б не була наша здатність висловлювати свої думки, ми повинні з вірою рухатися вперед. Чи відчуваємо ми себе здатними робити те, чого хоче від нас Господь? Чи відчуваємо ми свою відповідальність за збирання Ізраїля? Звісно, все починається з нас, нашого подружжя і наших дітей.

Хоча моя дружина і дочка були дуже налякані бурею, у мене промайнула думка: “Сподіваюся, що зараз піде дощ, бо спека була просто нестерпною!” Різне бачення веде до різних дій. Яким є наше сприйняття, коли життя веде нас не найлегшим шляхом, або не тим шляхом, яким би ми хотіли йти? У хвилини, коли буря ставала ще більш несамовитою, я думав про Джозефа Сміта, який часто був приголомшений через усі ті обов’язки, що були покладені на нього в такому юному віці. Він часто ставав навколішки, аби благати нашого Небесного Батька. Можливо, один з найбільш зворушливих з цих моментів стався у тюрмі в Ліберті, коли йому здалося, що Господь полишив його. Але Господь сказав йому:

“І якщо тебе буде кинуто в яму чи в руки вбивць, і вирок смерті буде винесено тобі; якщо тебе буде скинуто в глибину; і якщо великі хвилі, що здіймаються, вчинятимуть змову проти тебе; якщо шалені вітри стануть твоїми ворогами; якщо небеса збиратимуть чорноту, і всі елементи зʼєднаються, аби заступити шлях; і над усе, якщо самі щелепи пекла широко розкриють свою пащу на тебе, знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо. Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?.. Отже, не бійся того, що може зробити людина, бо Бог буде з тобою на віки вічні"

Ці слова, напевно, відчулися всім його хворим і втомленим тілом як удар грому. Але оскільки вони пролунали від нашого Спасителя, то дали йому силу і надію, необхідну для того, щоб рухатися вперед попри всі труднощі. Чи достатньо часто ми стаємо навколішки, щоб отримати від Нього силу і надію?

Господь часто промовляє до нас ніжним, спокійним голосом Святого Духа, щоб втішати нас, застерігати, направляти і заспокоювати. Він робить це у хвилини сумнівів, а також у часи сум’яття, відчаю чи страждань. Аби бути впевненими, що ми завжди почуємо цей тихий голос, нам слід звикнути чути, а точніше відчувати його у хвилини спокою. Тоді, яким би лагідним він не був, він пронизуватиме наші серця і розум, наче спалах блискавки.

Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.