З рубрики Щотижневі послання для дорослої молоді
Моє раптове усвідомлення, що означає бути ученицею Христа в сім’ї, яка не активна в Церкві
Бути учнем Ісуса Христа означає любити інших, а не намагатися їх змінити.
Коли я була дитиною, в нашій сім’ї були напружені стосунки. На той час, коли я поїхала на місію, ми з мамою були єдиними активними членкинями Церкви.
Після завершення місії я відчула, що мій обов’язок — допомогти татові і двом сестрам відновити віру. Я думала, що це буде схоже на навчання незнайомих людей, яких я зустріла на моєму шляху, як це було під час служіння на місії.
Як ніколи раніше, я сподівалася допомогти своїй сім’ї відчути радість, яку відчувала завдяки життю за євангелією. А понад усе я сподівалася, що наша сім’я нарешті зможе запечататися у храмі, про що я мріяла з дитинства.
Натомість стосунки в моїй сім’ї були напруженими. Суперечки наповнили наш дім, оскільки мої сподівання залишалися невиправданими, а порівняння, які я робила з іншими сім’ями, розпалювали почуття провини. Мене охопило непереборне почуття невідповідності, і друзі та члени сім’ї завжди вказували на мої помилки, як колишньої місіонерки.
Я не розуміла, чи моє віддане служіння взагалі допомагало моїй сім’ї. Чи я робила щось не так?
Любов, подібна до Христової
Через деякий час, намагаючись вирішити цю проблему, я раптом усвідомила, що означає бути ученицею Христа. Я зрозуміла, що євангелія — це не просто спонукати людей відвідувати церкву; це означає зміцнювати стосунки і виявляти любов, подібну до Христової. Така зміна мислення не означала, що я перестану докладати зусиль — натомість я вирішила зосередитися на любові.
Сестра Тамара В. Руніа, перша радниця у генеральному президентстві Товариства молодих жінок, сказала: “Хоча наші сім’ї недосконалі, ми можемо вдосконалюватися у нашій любові до інших, доки вона не стане постійною, незмінною, безумовною любов’ю — такою любов’ю, яка спонукає до змін, сприяє зростанню і заохочує повернутися”.
Я знала, що треба щось змінювати. Замість того, щоб намагатися змусити свою сім’ю жити за євангелією, я зосередилася на тому, щоб любити їх і зміцнювати наші стосунки. Я вирішила любити їх не за те, що вони зробили або не зробили, а тому, що просто хотіла виявити милосердя до тих, кого люблю найбільше у цьому світі.
Запитання без відповідей
Навіть з такою зміною мислення у мене залишилося багато запитань без відповідей стосовно того, якою буде вічність для моєї сім’ї. Я люблю планувати, і мене лякає невизначеність майбутнього.
Єдине, що мене втішає, — це моє свідчення про план спасіння. Хоча я не знаю, що буде в майбутньому, Бог, Який є досконало мудрим, люблячим і милостивим, знає. У мене все ще є запитання стосовно того, як все складеться, але я точно знаю, що все складеться.
Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, дав таку пораду: “Ми можемо спробувати відкласти наші запитання про як і коли на потім та зосередитися на розвитку віри в Ісуса Христа, в те, що Він має силу виправити все і прагне це зробити”. Я не можу описати полегшення, яке приходить, коли я віддаю всю свою непевність і свій смуток Спасителю.
Я знаю, що “завдяки Спокуті Ісуса Христа все несправедливе в житті може бути виправлено”. Я вірю, що Божий план досконалий, і оскільки ми Його діти, Він хоче, щоб ми були щасливі. Ніщо не приносить мені більшої радості й відчуття безпеки, ніж життя за євангелією Ісуса Христа.
І ніщо не допомагає мені сповнити моє серце більш щирою любов’ю до моєї сім’ї та друзів, ніж наслідування Його прикладу.