Спонукання, яке надихнуло мене поститися за гарбузи

Через кілька тижнів після того, як я почула про нову ферму мого тата, почалася пандемія COVID-19 і мене раптово відкликали з місії. Однак я не могла повернутися додому через локдауни по всій Австралії. Мені потрібно було провести два тижні в ізоляції перед поверненням додому, і то був найсамотніший час у моєму житті.

Під час перебування в ізоляції мені подзвонив тато. Я відразу помітила, що він був сумним. Минуло чотири тижні з того часу, як він посадив гарбузи, але вони погано росли й були крихітними — меншими за його руки. Він боявся втратити гроші, які вклав у свою нову ферму.

Мій тато хороший, чесний і смиренний чоловік. Побачивши його таким засмученим того вечора, я розплакалася. Моє серце розривалося, бо я не могла бути вдома зі своєю сім’єю, щоб підтримати їх. Було дуже несправедливо, що мій тато так старанно працював тільки для того, щоб нічого не вдалося.

Я молилася Небесному Батькові, щоб дізнатися, що я можу зробити. І саме тоді в мене з’явилася чітка думка:

“Ти можеш поститися за гарбузи”.

Спочатку це здалося просто смішним. Поститися за гарбузи? Я сумнівалася, що це щось змінить! Але я подумала про те, скільки разів мені доводилося поститися протягом своєї місії і про чудеса, які траплялися завдяки цьому. Іноді це проявлялося через незначні речі, як, наприклад, відчуття, які слова сказати під час навчання, або просто збільшене відчуття любові до тих, кому я служила — у будь-якому разі піст мав великий вплив.

Отже, у звичайну середу під час моєї ізоляції, я постилася за гарбузи.

Але я також постилася за себе і свою сім’ю, аби ми відчули любов Спасителя у важкі часи.

Через кілька тижнів я нарешті повернулася додому. Коли тато повіз мене на свої гарбузові поля, я побачила сотні здоровенних гарбузів. Вони були величезними! Це було справжнє диво. Я не могла цьому повірити.

У той момент я відчула, що Небесний Батько знає про мою сім’ю.

Цей випадок стосувався не лише чуда велетенських гарбузів (і, так, мої руки досі болять, коли я думаю про те, як збирала їх). Чудом для мене стало усвідомлення того, скільки любові Ісус Христос може принести в наші домівки і в наші сімейні стосунки, якщо ми діємо з вірою.

Я знаю, що Небесний Батько бачить усе, з чим ми стикаємося у наших сім’ях. Він знає про наші переживання й труднощі, і Він допомагає нам виявляти любов, коли ми просимо Його про допомогу. Він навіть побачив, що така, здавалося б, незначна річ, як гарбузова грядка, була важливою для моєї сім’ї, і допоміг мені знайти спосіб спрямувати мою любов до них у значущий і дивовижний спосіб.

Сестра Тамара Руніа, перша радниця у генеральному президентстві Товариства молодих жінок, нещодавно сказала ці мудрі слова:

“Давайте подивимося з відстані на сімейні стосунки, як на чудову можливість навчати нас уроків, заради засвоєння яких ми сюди прийшли, і це можливо, якщо ми зосередимося на Спасителі.

Давайте визнаємо, що у занепалому світі неможливо бути ідеальними подружжями, батьками, дочками чи синами, онуками, учителями чи друзями, але є безліч способів, щоб добре виконувати ці свої ролі… Надихаючи людей навколо нас, ми надихаємося разом з ними”.

Жодна сім’я не є досконалою. Але коли ми запрошуємо Небесного Батька та Ісуса Христа в наші домівки і сімейні стосунки, Вони можуть показати нам, як любити наші сім’ї більш досконало і допомогти нам запрошувати чудеса в наше життя.