“Ангели-служителі на горі”, Ліягона, черв. 2025.
Портрети віри
Ангели-служителі на горі
Коли під час падіння високо у Скелястих горах, США, в мене був розрив сухожилля правого чотириголового м’яза, наша група молодих чоловіків застосувала силу молитви і священства, працюючи разом, як єдине ціле, щоб допомогти мені.
Влітку 2015 року троє з нас, провідників Товариства молодих чоловіків, включно з нашим єпископом, повезли шістьох молодих чоловіків з пустелі південної частини штату Нью-Мексико до Скелястих гір у центральній частині штату Колорадо у захоплюючий туристичний похід з рюкзаками. У той час я служив президентом Товариства молодих чоловіків приходу. Чотири дні ми ходили горами, рибалили, досліджували місцевість і збиралися вечорами, щоб поспілкуватися на духовні теми біля вогнища. У нас залишилися незабутні спогади, зокрема той, який ми завжди пам’ятатимемо.
Перш ніж спускатися з гори в кінці походу, єдине, що затьмарило нашу пригоду — це поріз на стопі й невеликий дощ з градом. Після того як вранці ми зібрали своє спорядження і покинули табір в день нашого повернення з походу, ні в кого з нас не викликала тривогу слизька багниста стежка, поки ми, провідники, не підійшли до підніжжя першого крутого спуску.
Ось тут я й послизнувся, упав і вдарився об землю. Я відчув раптовий різкий біль у правій нозі. Я не мав уявлення, що сталося з ногою, але я не міг нею поворухнути.
Поки я, ошелешений, сидів на землі й страждав від болю, наш єпископ, Брайс Хайнер, поспішив до мене. Будучи хірургом, єпископ Хайнер оглянув мою ногу, але не міг сказати, наскільки сильно вона була ушкоджена. Чого ми не знали, так це того, що коли я падав, то вдарився об камінь так сильно, що в мене стався розрив сухожилля правого чотириголового м’яза — великого сухожилля трохи вище колінної чашечки. Я не міг ні стояти, ні ходити.
Один з наших юнаків, Нейтан Дональдсон, пізніше сказав: “На горі всі запанікували. Кожен молився, аби знати, що робити”. Інший молодий чоловік, Брайтон Хайнер, сказав: “Ми не знали, чи з ногою у брата Юінга все буде гаразд, чи він помре!”
“З тобою все буде гаразд”
Я знав, що не зможу зійти з гори без значної допомоги, у тому числі небес. Тому я попросив про благословення священства. Єпископ Хайнер зробив помазання, а Марк Хендлі, радник у єпископаті, запечатав помазання. Коли брат Хендлі говорив, над нашою групою запанувала тиша.
Нейтан досі пам’ятає, що відчував він та інші юнаки, коли слухав могутні слова благословення: “Я відчував спокій, моє серце сповільнилося, мій розум заспокоївся. Я був вражений силою Спасителя, виявленою Ним через Святого Духа, Який зворушив моє серце. Я подумав: “Я хочу колись це робити. Я хочу мати можливість приносити мир і зцілення своїм близьким”.
Попри те заспокійливе запевнення, слова благословення, які вразили мене найсильніше, були такі: “З тобою все буде гаразд, але на це піде певний час”.
Цей “певний час” включав час, який знадобиться, щоб знести мене з гори. Мій зріст становить 193 см, і на той час я важив 104 кг. Юнаки роздумували: “Як ми зможемо його знести?” Я думав про те саме.
Оскільки минулого літа я пройшов тренінг з надання першої допомоги в умовах дикої природи, я наказав нашій групі виготовити шину для ноги з мотузки, скотчу, гілок дерев і поролонового спального килимка. Нам все ще залишалося пройти шість кілометрів і перейти гірський потік, перш ніж ми змогли дістатися до своїх машин і звернутися по медичну допомогу.
“Молитва в наших серцях”
Двоє найвищих членів нашої групи підтримували мене, тримаючи за плечі та йдучи поруч. Повільно ми почали спускатися вниз. Іноді моє здорове коліно підгиналося, і я складався, як шезлонг. Доводилося боротися з нудотою, роблячи кожен болісний крок. З кожною годиною нашого спуску з гори занепокоєння єпископа Хайнера дедалі зростало.
У той час як хтось з нашої команди розчищав стежку попереду від каміння та уламків, щоб мені було легше йти, інші поверталися вгору, щоб принести мені воду, їжу та надати підбадьорення. Спуск, який зазвичай потребував близько двох годин, тривав вісім годин.
Єпископ Хайнер і кілька молодих чоловіків пішли вперед до струмка. Там, за словами Деніела Палмера, “з молитвою в наших серцях”, вони зв’язали колоди з повалених дерев і побудували міст через занедбану боброву греблю. Вони також зробили імпровізовані поручні.
“Дійшовши до струмка через чотири години спуску, — розповідає Стівен, — я повільно й обережно перетнув дерев’яний міст, поки кілька дбайливих рук мене підтримували”.
Дійшовши до струмка через чотири години спуску, я повільно й обережно перетнув дерев’яний міст, поки кілька дбайливих рук мене підтримували. Ми зупинилися, щоб відпочити і вкотре помолитися. На той момент ми вже на половину спустилися з гори.
Через кілька годин перші молоді чоловіки вийшли з лісу туди, де наша стежка починалася. Вони пояснили наше скрутне становище кільком туристам, які їхали на всюдиходах. Кілька тих добрих самарян під’їхали тією стежкою, підібрали кількох з нас і повезли до наших машин.
Невдовзі ми вирушили до Тринідаду, шт. Колорадо, де мене лікували у відділенні невідкладної медичної допомоги. Лікар встановив мені колінний бандаж, надав милиці, і ми вирушили додому.
Стівен Юінг (другий зліва) і єпископ Брайс Хайнер (крайній справа) з “ангелами-служителями”, які допомагали Стівену зійти з гори (зліва направо): Ерік Палмер, Брайтон Хайнер, Деніел Палмер, Джейкоб Дональдсон і Зейн Хайнер (немає на фото: Нейтана Дональдсона, який служить місіонером повного дня; і Марка Хендлі, який переїхав у іншу місцевість).
“Сила Бога”
Ні, я не зцілився миттєво. На загоєння “пішов певний час” після операції та фізіотерапії. Але я вдячний за отримане благословення священства, віру, виявлену тими, хто молився за мене і допомагав мені (див. Якова 2:26), та за єдність у досягненні мети, коли ми працювали разом, щоб спустити мене з гори.
Того дня ми дізналися про деякі важливі речі, уроки, які зміцнили наше свідчення і рішучість, допомогли молодим чоловікам зобов’язатися служити на місії та підготували їх до важких гір, на які вони будуть підніматися в майбутньому.
“Серед моїх дивовижних провідників і однолітків була сила Бога, — згадує Нейтан. — Я вірю, що Він послав ангелів того дня, щоб допомогти нам. Цей випадок допоміг мені зрозуміти, як важливо бути гідним, аби благословляти причастя і виконувати мої інші обов’язки у священстві”.
Я не знаю, наскільки велику роль відіграв той випадок, допомагаючи молодим чоловікам у тому поході взяти на себе зобов’язання молитися, служити і бути гідними. Багато подій у їхньому молодому житті, ймовірно, зіграли ключову роль, формуючи їхню відданість Ісусу Христу та Його Церкві. Але кожен з тих юнаків продовжив служити Спасителю на місії повного дня.
З плином часу я все більше вдячний за тих чудових служителів Господа — за те, що вони зробили для мене тоді й продовжують робити для інших сьогодні. Для мене вони були і залишаються ангелами-служителями (див. Учення і Завіти 13:1).
За “видатні заслуги у впровадженні скаутських навичок та ідеалів” молоді чоловіки з приходу Ріо-Гранде в Лас-Крусес, штат Нью-Мексико, отримали нагороду “За заслуги” від організації “Бойскаути Америки”.