Як досягнути єдності в приході або філії?

Ілюстрації Діллін Марш

Досягати єдності за допомогою заходів

Менш ніж через рік після приєднання до Церкви Ернесто Габріеля Манхіка було покликано президентом новоствореної Гомоїнської філії в Інхамбані, Мозамбік. На той час філії було два роки, і її відвідувало приблизно 20 членів Церкви.

Президент Манхік хотів, щоб основою філії була любов. “З огляду на свій досвід, — сказав він, — я вирішив бути провідником, який розвиває дружні стосунки з членами Церкви і показує їм свою любов”.

Президент Манхік сказав, що збори ради філії були зосереджені на тому, щоб допомагати людям, які перестали відвідувати церкву через те, що їм не виявляли достатньо любові й турботи. Наслідком цих обговорень стало рішення проводити захід, який вони назвали “П’ятничні сімейні вечори філії”.

“Ми плануємо це таким чином: ми думаємо про братів і сестер, які не були в церкві минулої неділі або не були там кілька неділь, — розповідає президент Манхік. — Потім ми запитуємо людину, чи можна зібратися філією на сімейний вечір у неї вдома”.

Філія збирається вдома у цього члена Церкви і запрошує всю округу. Президент Манхік пояснив, що це допомагає людині чи сім’ї відчувати, що їх люблять, цінують і що вони бажані.

“Часто член Церкви[, який приймав гостей,] повертається у супроводі сусідів, яким сподобався сімейний вечір філії, і вони вирішують прийти до церкви”, — каже президент Манхік. Гомоїнська філія зараз налічує понад 250 членів Церкви. Більшість з них регулярно відвідує церкву.

Якщо приходи і філії планують і проводять регулярні, надихаючі заходи, тоді члени Церкви зростатимуть у єдності й любові. Старійшина Герріт У. Гонг, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “В багатьох місцевостях у Церкві, якщо буде трохи більше заходів приходу, звичайно ж, спланованих і проведених з євангельською метою, це може згуртувати нас, приносячи ще більше відчуття приналежності та єдності”.

Досягати єдності за допомогою служіння

Кілька років тому приход Ігл-Веллі у шт. Колорадо, США, пережив багато випробувань, пов’язаних з вірою. Багато членів приходу помирали, а їхні сім’ї потребували сили й підтримки. У приході могла панувати атмосфера смутку, але натомість члени Церкви знайшли радість у служінні.

“Ми здобули силу, служачи іншим”, — сказала Кері Грейсон, тодішня президентка Товариства допомоги. Одного дня, відвідуючи сім’ю хворої сестри, сестра Грейсон отримала одкровення про те, як надихнути цю сестру, спрямувавши на неї любов приходу.

“Коли ми з президентством сиділи в кімнаті, розмовляючи з нею, кожна з нас думала: “Що ще ми можемо зробити?”, — розповідала сестра Грейсон. — У мене виникла ідея. Я відразу ж зрозуміла, що нам робити”.

Ця сестра любила квіти, тож приход повернув до життя її занедбаний квітник. Кожного вівторка вранці члени приходу приходили доглядати квітник.

Радість від служіння зростала не лише в приході Ігл-Веллі, але й у громаді. Приватні особи та компанії по всій окрузі допомагали надавати ґрунт, квіти та системи поливу.

“Я відчуваю, що те, що ми робили, скеровувалося Небесним Батьком, — сказала сестра Грейсон. — Роботи було багато, але ми багато сміялися разом. Це було так весело!”

Коли вони працювали і служили разом, атмосфера в приході Ігл-Веллі змінилася. Смуток зникав, коли вони знаходили радість у служінні.

Єпископ Грег Едейр сказав: “Коли ми всі долучалися до роботи, приход почав відчувати себе сім’єю. Той період був важким випробуванням для нашого приходу, але ми згуртувалися і допомагали одне одному”.

Сестра Грейсон сказала, що приход згуртувався завдяки служінню не тому, що вони мусили служити, а тому, що вони цього хотіли. І, поки вони це робили, вирішувалися їхні особисті проблеми. “Члени приходу сповнилися сильними почуттями, — сказала вона. — Коли ви змінюєте серця людей у приході, ви змінюєте серце всього приходу”.

Члени приходу Ігл-Веллі “бажа[ли] нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими… і співчувати тим, хто потребує співчуття” (Мосія 18:8–9).

“Спільне служіння зближує, — сказав єпископ Едейр. — Служити було легко, бо ми всі добре знали одне одного. Христос вчить нас любити Бога і нашого ближнього, і коли ми намагаємося виконувати будь-яке покликання, яке нас просять виконати, ми об’єднуємося в любові”.

Коли єпископ Ернест Уайт з приходу Голівуд-Роуд у Белфасті, Північна Ірландія, спостерігав, як його двоє синів бігли марафон, він сподівався, що його син Девід, який тренувався вже багато місяців, закінчить забіг набагато швидше, ніж його менш підготовлений син Пітер. Єпископ Уайт був здивований, коли Девід залишався поруч з Пітером аж до самого фінішу.

“Я уповільнюю тебе. Біжи без мене”, — сказав Пітер своєму братові.

“Я тебе не залишу”, — відповів Девід.

Цей випадок змусив єпископа Уайта задуматися про членів свого приходу. Серед них багато літніх сестер, і їм важко дістатися до найближчого храму в Престоні, Англія. Єпископ Уайт уявляв, як кожна з цих сестер каже: “Їдьте до храму без мене. Я уповільнюю вас. Не чекайте на мене”.

Незважаючи на труднощі, єпископ Уайт та інші провідники приходу не хотіли залишати цих сестер позаду. Вони вирішили організувати щорічну поїздку приходу до храму, щоб допомогти кожному члену приходу, який бажає його відвідати, насолоджуватися благословеннями храму.

Єпископ Уайт визнає, що хоча подорож є коштовною і її важко спланувати, “вона згуртовує людей”.

Кожен член приходу по-різному долучається до поїздки. Дорослі допомагають планувати обряди та організовувати поїздку. Молодь допомагає літнім членам Церкви використовувати технології, щоб досліджувати сімейну історію і готувати родинні іменні картки. Щедрі пожертвування деяких членів Церкви допомагають покрити витрати на проживання всіх, хто їде до храму.

“Послання, яке ми успішно донесли до наших членів Церкви — кожного окремо — таке: якщо вони взяли зобов’язання йти шляхом завітів і рухатися вперед, ніхто з них не буде знехтуваний, — сказав єпископ Уайт. — Вони потрібні, їх люблять, і вони нас не уповільнюють”.

Для здійснення двох перших щорічних подорожей члени приходу летіли до Англії. Однак у 2024 році деякі члени Церкви вже не могли підніматися сходами до літаків, тож натомість приход вирішив добиратися автівками. Для цього потрібно було переправитися поромом через Ірландське море.

Понад 30 членів Церкви здійснили подорож, щоб відвідати храм у серпні минулого року. Упродовж тижня вони разом брали участь у храмових обрядах. Ці випадки нагадали членам Церкви, що кожен з них належить до люблячої приходської сім’ї.

“Коли ми разом входимо у двері храму, це так багато значить для нас, — сказав єпископ Уайт. — Коли ми бачимо одне одного, перебуваючи разом у целестіальній кімнаті, — це ніби клаптик небес на землі”.

Хоча перевезти весь приход Голівуд-Роуд через Ірландське море, щоб відвідати храм, нелегко, однак це того варте, як для членів Церкви, так і для їхніх близьких. “Саме цього від нас очікує Спаситель, —сказав єпископ Уайт. — Він не хотів би, щоб хтось залишився знехтуваним. Він хоче, щоб ми всі рухалися вперед разом, і саме це ми намагаємося зробити”.

Хоча кожна з цих історій ілюструє певний принцип розвитку єдності, всі вони показують, як Ісус Христос допомагає нам сягнути єдиності в наших приходах і філіях. Він скеровуватиме членів Церкви, коли вони плануватимуть заходи, служитимуть нужденним, поклонятимуться в храмах та докладатимуть інших зусиль, щоб бути єдиними. Любов і вчення Спасителя дають можливість кожній громаді, “щоб були досконалі в одно” (див. Іван 17:23).