“Ми наслідуємо Ісуса Христа, виконуючи Його роботу разом з Ним”, Ліягона, черв. 2025.
Ми наслідуємо Ісуса Христа, виконуючи Його роботу разом з Ним
Ми беремо участь у роботі Спасителя, коли зосереджуємося на Його цілях, дотримуємося Його заповідей і любимо одне одного.
Фрагмент картини Христос і багатий юнак, художник Генріх Гофман
Під час хрищення починається певний процес — ми беремо на себе ім’я Ісуса Христа. Частково цей процес означає, що ми виконуємо роботу Спасителя разом з Ним. Президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві, написав: “Одна з найважливіших ознак того, що ми беремо на себе ім’я Христа, [є] готовність і зобов’язання взяти на себе роботу Спасителя і Його царства”.
Робота Спасителя полягає в тому, щоб “здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Moйсей 1:39). Безсмертя — це безумовний дар, який Ісус Христос уже гарантував Своїм Воскресінням. Однак вічне життя — це не те саме, що безсмертя. Вічне життя — це найвеличніший дар, який Бог може дати людям (див. Учення і Завіти 14:7). Це означає жити вічно всією сім’єю в Його присутності. Щоб отримати вічне життя, ми повинні стати вірними учнями Ісуса Христа. Це означає, що ми приймаємо відновлену євангелію, коли маємо віру в Спасителя і Його Спокуту, каємося, христимося, отримуємо дар Святого Духа, укладаємо храмові завіти і дотримуємось їх та маємо здатність витерпіти до кінця. Витерпіти до кінця означає разом зі Спасителем виконувати Його роботу.
Завзято займатися справою
Ми беремо участь у роботі Спасителя, коли допомагаємо Божим дітям також ставати вірними учнями Ісуса Христа. Це включає проповідування Його євангелії, завдяки чому відбувається збирання розсіяного Ізраїля. Це здійснюється завдяки виконанню обов’язків у Спасителевій Церкві й бажанню стати подібними до Нього. Наш “успіх [у Його роботі] не залежить від того, як інші люди реагуватимуть на [нас], [наші] запрошення чи [наші] щирі вияви доброти”. Президент Рассел М. Нельсон стверджував: “Кожного разу, коли ви робите щось, що допомагає будь-кому — по цей або по той бік завіси — наблизитися на крок до укладання завітів з Богом та отримання необхідних цим людям обрядів хрищення і храмових обрядів, ви допомагаєте збирати Ізраїль”.
Щоб робота Спасителя стала нашою роботою, ми зосереджуємося на Його цілях, дотримуємося Його заповідей і любимо одне одного. Хоча ми виконуємо Його роботу у Його спосіб (див. Учення і Завіти 51:2), є те, що нам доведеться вирішувати самостійно. Спаситель сказав святим, які зібралися в окрузі Джексон, шт. Міссурі:
“Бо ось, це не годиться, щоб Я на все давав накази; бо кого в усьому примушують, той є лінивим і немудрим слугою; отже він не отримає винагороди.
Істинно Я кажу, люди мають завзято займатися доброю справою, і робити багато чого за своєю власною вільною волею, і вершити багато праведності;
Бо є в них сила, завдяки якій вони є вільними в собі. І якщо люди творять добро, вони ні в якому разі не втратять свою винагороду” (Учення і Завіти 58:26–28).
Наслідуючи Спасителя, виконуючи разом з Ним Його роботу та допомагаючи іншим стати Його вірними учнями, ми навчаємо того, чого б навчав Він. Оскільки ми не вповноважені навчати нічого іншого (див. Учення і Завіти 52:9, 36), ми непохитно зосереджуємося на Його вченні (див. Учення і Завіти 68:25). Крім того, ми приділяємо особливу увагу бідним, нужденним і незахищеним (див. Учення і Завіти 52:40). Ці важливі моменти стали ще зрозумілішими, коли Спаситель процитував слова Ісаї в синагозі в Назареті:
“На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених,
щоб проповідувати рік Господнього змилування” (Лука 4:18–19; див. також Ісая 61:1–2).
Рік Господнього змилування стосується часу, коли всі благословення Божого завіту буде пролито на Його народ. Ми наслідуємо Ісуса Христа, запрошуючи інших отримати благословення, які приносить укладання і дотримання завітів з Богом, а також піклування про бідних чи нужденних.
Виконання роботи Ісуса Христа разом з Ним приносить радість, бо Його діяння, замисли і цілі “не можуть бути зруйнованими, не можуть вони також зійти нанівець” (Учення і Завіти 3:1). Тим, хто занепав духом, Господь радить: “Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим” (Учення і Завіти 64:33) Ми дозволяємо Господу турбуватися про врожай, а самі просто виконуємо свою частину.
Серце і небайдужий розум
Виконувати свою частину простіше, ніж ми можемо собі уявити, оскільки нам не потрібно мати надзвичайні таланти чи здібності для виконання Господньої роботи. Він вимагає від нас лише відданості й бажання. Господь сказав святим у Кертленді, шт. Огайо: “Ось, Господу потрібні серце і небайдужий розум” (Учення і Завіти 64:34). Господь може робити здібними тих, хто має бажання, але Він не може змушувати або не змушуватиме мати бажання тих, хто має здібності. Іншими словами, якщо ми віддані й маємо бажання, Він може використати нас. Але якими б талановитими ми не були, Він не використає нас, якщо ми не віддані Його роботі і не бажаємо допомагати Йому.
Самуель і Анна-Марія Койвістоси виявили як відданість, так і готовність. Невдовзі після одруження подружжя Койвістосів переїхало з Ювяскюлі, Фінляндія, до Гетеборга, Швеція, у пошуках роботи. Після прибуття туди брата Койвісто запросили зустрітися з президентом Лейфом Г. Маттссоном, радником у президентстві Гетеборзького Шведського колу. Оскільки Самуель не розмовляв шведською, співбесіда проводилася англійською.
Після короткого вступу президент Меттссон попросив Самуеля служити провідником місіонерської роботи приходу в Утбі. Самуель зазначив очевидне: “Але я не розмовляю шведською”.
Президент Маттссон нахилився над своїм столом і влучно сказав: “Я питав вас не про те, чи можете ви розмовляєте шведською, а про те, чи ви готові служити Господу”.
Самуель сказав: “Ви питали, чи готовий я служити Господу. Я готовий”.
Самуель прийняв покликання. Анна-Марія також приймала покликання. Обоє вірно служили і поступово навчилися чудово розмовляти шведською мовою.
Відданість і готовність служити Господу були характерною рисою життя Самуеля та Анни-Марії. Вони — звичайні герої в Церкві. Вони вірно служили кожного разу, коли їх просили. Вони навчили мене, що коли ми служимо, то використовуємо таланти, які маємо (див. Учення і Завіти 60:13), і тоді Господь допомагає нам здійснювати Його цілі.
Коли ми готові служити, то намагаємося не скаржитися і не ремствувати, бо не хочемо в жодний спосіб зганьбити своє служіння. Нарікання можуть бути ознакою часткової відданості або того, що наша любов до Спасителя не така, якою мала б бути. Якщо не приділяти належної уваги, ремствування може перерости у відвертий бунт проти Господа. Такий розвиток можна побачити в житті Езри Бута, одного з перших навернених до Церкви в Огайо, якого було покликано місіонером до Міссурі.
Залишаючи Огайо в червні 1831 року, Езра був засмучений тим, що деякі місіонери змогли подорожувати фургоном, тоді як йому доводилося йти пішки у літню спеку, проповідуючи на шляху. Він ремствував. Коли він прибув до Міссурі, то почувався спустошеним. У Міссурі все було не так, як він сподівався. Натомість він озирнувся і помітив, що “перспектива видається дещо похмурою”.
Цинізм, сарказм і критицизм посилювалися в Езрі. Після того як він пішов з Міссурі, де мав проповідувати так, як його просили, Езра якнайшвидше повернувся до Огайо. Його початкові ремствування переросли в сумніви, і, зрештою, він зневірився у своєму попередньому духовному досвіді. Невдовзі Езра залишив Церкву, “згодом відійшов від християнства і став агностиком”.
Те ж саме може статися і з нами, якщо ми не будемо обережні. Якщо ми не дивимося на все з огляду вічності й не нагадуємо собі, чиєю насправді є ця робота, ми можемо скаржитися, сумніватися і, зрештою, втратити віру, яку маємо.
Я молюся, щоб ми вирішили йти за Ісусом Христом, разом з Ним виконуючи Його роботу. Якщо ми так зробимо, то отримаємо “цінні та великі обітниці” (2 Петра 1:4). Серед цих благословень — прощення гріхів (див. Учення і Завіти 60:7; 61:2, 34; 62:3; 64:3), спасіння (див. Учення і Завіти 6:13; 56:2), а також піднесення (див. Учення і Завіти 58:3–11; 59:23). Насправді нам обіцяно найбільший дар, який може дати Бог — вічне життя.