Духовна служба швидкого реагування

Коли я думала про нашу роль членів Божої Церкви у збиранні Ізраїля, мені спало на думку, що, як і Еббі, ми є службою швидкого реагування. Кожна людина, з якою ми зустрічаємося, має унікальні випробування і кожна вимагає різної допомоги. Турбота про наших братів і сестер не відбувається в передбачуваному, контрольованому середовищі. Ми працюємо з реальними людьми і з реальними життєвими ситуаціями, і це не завжди відбувається за планом.

Як і служба швидкого реагування ми повинні оцінити потреби, а потім відреагувати найкращим відомим нам чином, спираючись на знання, які ми маємо. Коли ситуація виходить за рамки звичайної і ми не знаємо, що робити, ми також можемо попросити про додаткові настанови, молячись, щоб отримати скерування від Духа і дізнатися, що саме нам слід робити. Ми також можемо звернутися по допомогу до наших провідників, наприклад, президентства Товариства допомоги і кворуму старійшин.

У Мосія 18 Алма говорить про праведні бажання тих, хто приходить до кошари Бога: нести тягарі одне одного, сумувати з тими, хто сумує, співчувати тим, хто потребує співчуття, і бути свідками Бога (див. вірші 8–9). Коли я переживала складні періоди в своєму житті — мені здавалося, що я полишена і небеса закриті для мене, — хтось з’являвся, щоб сісти поруч зі мною, поплакати зі мною або вислухати мене. Завдяки цим людям я відчувала любов Бога й отримувала свідчення, що Він знає про мене і мою ситуацію.

Ми часто думаємо, що бути свідком означає ділитися нашими віруваннями з іншими та свідчити про істину. Іноді саме до цього нас спонукає Дух. Але це не завжди те, що в першу чергу потрібно людям, коли вони опиняються у складних ситуаціях. Коли Еббі перебуває поруч з людиною, у якої зупинилося серце, мабуть то не найкращий час, щоб почати обговорення здорового харчування та фізичних вправ. Її робота полягає не в тому, щоб читати мораль, з’ясовуючи, як людина дійшла до такого стану або визначати, хто заслуговує на її допомогу. Якщо людина має потребу, вона надає їй допомогу.

Так само як Еббі не зцілює людей і не ставить їх на ноги, ми також не можемо зцілити людей, виправити їх або врятувати. Наша роль є надзвичайно важливою. Вона полягає в тому, щоб любити наших братів і сестер, піклуватися про них і вести їх до Христа, Головного Цілителя, Який може зцілювати і спасати.

Легко почуватися безпомічними у своєму служінні, коли ми зустрічаємося з людьми, чиї тягарі є настільки важкими, складними або незрозумілими, або чиї гріхи є настільки великими, згубні звички настільки вкоріненими, біль і смуток такими сильними, або віра настільки слабкою, що ми не знаємо, як допомогти їм. Ми будемо засмучуватися, якщо намагатимемося виправити або змінити людей, тому що це не те, що ми в змозі зробити для інших. Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Завдання Спасителя — зцілювати. Наше завдання — любити, а саме любити і служити так, щоб інші наближалися до Ісуса Христа”.

Фотографія молодих жінок зроблена Джудіт Енн Бек

Наше завдання — любити інших

Коли Алма говорить про співчуття до тих, хто потребує співчуття, там немає ні зірочки, ні доповнення, ні уточнення, у якому б зазначалося: “Співчувайте тим, хто потребує співчуття, якщо вони поділяють ваші вірування, одягаються, як ви, не грішать або ведуть стиль життя, який ви схвалюєте”. Ми, подібно до тих, хто працює в службі швидкого реагування, не повинні судити інших чи визначати, наскільки вони гідні нашої любові й турботи. Наші інструкції дуже чіткі:

• “Любіть один одного” (Іван 13:34).

• “Пас[іть] вівці мої!” (Іван 21:17).

• “Нехай кожна людина поважає свого брата, як самого себе” (Учення і Завіти 38:25).

Пророк Джозеф Сміт сказав:

“Чим ближче ми до нашого Небесного Батька, тим більше схильні дивитися зі співчуттям на душі, що гинуть; ми відчуваємо, що хочемо підняти їх на своїх плечах і полишити їхні гріхи у себе за спиною…

Якщо хочете, щоб Бог був милостивим до вас, будьте милостивими до інших”.

Мої батьки були прикладом цієї любові. Вони мали велику сім’ю, в якій було багато онуків. Деякі з них вирішили відійти від Церкви або піти шляхами, які зовсім не відповідали її вченням. Однак, наскільки мені відомо, мої батьки ніколи не критикували, не примушували і не намагалися змінити своїх онуків, намагаючись “спасти” їх. Вони залишили суд і спасіння Спасителеві, а самі просто любили онуків. Їхній дім був місцем, де кожен відчував себе бажаним і в безпеці, незалежно від своїх релігійних переконань, сексуальної орієнтації, політичних чи світських поглядів.

Онуки могли розповісти їм про що завгодно і бути собою поруч з ними, не боячись бути не прийнятими. Мої батьки проводили з ними час, слухали їх і будували з ними стосунки.

За кілька днів до смерті моєї матері я бачила, як її онуки — більшості з яких на той час було років за 20, а кому й за 30 — плакали, зібравшись навколо ліжка своєї улюбленої бабусі. Ця маленька сивоволоса жінка разом з моїм батьком служили їм, цінували їх, радо вітали і любили без жодних умов. Мої батьки були вірними святими останніх днів, які розуміли, що любов до інших, навіть якщо ми маємо різні вірування або робимо інший вибір, не послаблює нашу віру і не змінює її. Ми нічого не втрачаємо, якщо любимо всіх Божих дітей.

Це не означає, що ми не навчаємо про важливість виконання Божих заповідей. Президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві, навчав: “Аби збалансувати наші зобов’язання любити і дотримуватися закону, ми повинні постійно виявляти любов, і в той же час постійно шанувати і виконувати заповіді. Ми маємо намагатися зберігати дорогоцінні стосунки і в той же час не ставити під загрозу наші обов’язки бути слухняними євангельському закону й підтримувати його”.

Як служба духовного швидкого реагування і учні Христа ми можемо любити так, як любить Він, і створювати безпечний простір для тих, хто навколо нас — у наших стосунках, у наших домівках, наших районах і в нашій церкві. Це місця, де люди можуть знайти любов, де їх приймають і залучають, і де вони можуть познайомитися зі Спасителем, Який має силу зцілювати, прощати, спасати і виправляти все.

Фотографія Керол Крістін Портер