“Ви—Церква”, Ліягона, квіт. 2025.
Голоси святих останніх днів
Ви — Церква
Упродовж 70 днів, проведених на сторожовій вежі, ми з чоловіком мали все необхідне, щоб залишатися вірними Спасителю і Його євангелії.
Ілюстровано Бредлі Кларком
У червні 1963 року ми з моїм чоловіком Гарі вийшли з Кардстонського храму, провінція Альберта, і, будучи молодятами, почали нашу подорож в євангелії Ісуса Христа. Усі наші речі були запаковані у кілька сумок, які лежали на задньому сидінні нашого маленького автомобіля, коли ми їхали до Кларкії, шт. Айдахо, США.
Гарі повинен був почати роботу спостерігача за лісовими пожежами на сторожевій вежі Ентоні-Пік, лісового масиву національного значення в Сент-Джо. Ми проїхали 8 км дорогою і ще 5 км гірською стежкою до нашого першого спільного дому — окремої кімнати на оглядовій вежі на висоті 9 метрів над землею.
До прибуття в Кларкію ми відвідали президента Ларсона, президента невеличкої філії в тій місцевості. Ми пояснили, що наступні 70 днів житимемо на оглядовій вежі і не зможемо взяти вихідний для недільного богослужіння в його філії на вулиці Св. Меріс, штат Айдахо.
Зважаючи на наші унікальні обставини, президент Ларсон дав натхненну і корисну пораду: “Брате і сестро Коулман, ви будете Церквою у своєму маленькому домі на Ентоні-Пік. У вас є священство, ваші завіти, ваше свідчення, ваші Писання і ваша віра, щоб робити все необхідне, аби залишатися вірними в євангелії. Я дозволяю вам проводити причасні збори кожної неділі, де ви можете приймати причастя і виступати з промовами про євангелію. Ви будете проводити збори священства, збори Товариства допомоги, урок Недільної школи і домашній сімейний вечір. Ви — Церква!”
Коли ми прощалися з президентом Ларсоном, то відчули благословення почати свою сімейну подорож на Ентоні-Пік нашою уповноваженою групою Церкви з двох осіб. Ми щодня молилися, індивідуально і як подружжя. У кожного з нас був примірник Писань і посібник Недільної школи. Гарі проводив збори священства, а я брала у них участь. Я навчала під час зборів Товариства допомоги, а він брав у них участь. У відповідну неділю ми проводили збори посту й свідчень.
Особлива любов до Нефія
За таких обставин ми почали вивчення священної Книги Мормона, яке триває все наше життя. Ми полюбили її, оскільки вона відіграла важливу роль у наверненні Гарі в 1962 році. Вивчаючи її, ми поглибили свою любов до Нефія.
Коли Нефій був юнаком, він зі своєю сім’єю залишив свій дім в Єрусалимі згідно з одкровенням, яке було дано Легію (див. 1 Нефій 2:2). У пустині, а пізніше в обіцяній землі на Американському континенті, вони були відокремлені від інших людей, які вірили у пришестя Спасителя. Але сім’я Легія мала все необхідне. У них була віра, у них були Писання у вигляді пластин з латуні і пророче скерування.
За таких обставин Нефій прагнув здобути особисте свідчення про Спасителя та духовний досвід особистого з Ним спілкування (див. 1 Нефій 2:16). Він не мав доступу ні до синагог, ні до освічених учителів Єрусалима. Однак Нефій зростав духовно і розвивав особисті стосунки з божеством, про що свідчить використання ним десятків різних титулів, які він застосовує, кажучи про Спасителя Ісуса Христа.
У пустині Нефій каже: “І сталося так, що Господь звернувся до мене” (1 Нефій 2:19). Подібним чином Небесний Батько говорив зі мною і Гарі на вершині пагорба в нашій лісовій пустині.
Стосовно основних складових євангелії Ісуса Христа Президент Рассел М. Нельсон розповідав: “Один мусульманин сказав так: “Якщо ваше християнство настільки просте, що я можу везти його з собою на спині верблюда, мені буде цікаво”. Віра, покаяння, хрищення, ендаумент і обряд запечатування є дуже важливими”.
У нас було все необхідне.
Я вдячна за настанови президента філії в Айдахо і за пораду давніх та сучасних пророків. Бо, як сказав Господь, в Maтвій 18:20, “де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, — там Я серед них”.
Нехай наша віра в Спасителя, радість завдяки Його євангелії та вдячність за Книгу Мормона зростають, коли ми збираємося з іншими святими останніх днів, якою б не була наша кількість і де б ми не були.