Ісус Христос: надія і обіцяння Великодня

Бог, наш Вічний Небесний Батько, Ісус Христос, Його Улюблений Син, і Святий Дух особисто поруч з нами. Їхнє нескінченне і вічне світло, співчуття і викупительна любов переплетені з метою сотворіння та суттю нашого існування (див. Алма 30:44; Мойсей 6:62–63).

Під час доземної Наради на Небесах “разом співали зорі поранні, і радісний окрик здіймали всі Божі сини” (Йов 38:7). Ми обрали можливість вибору. Тепер ми ходимо вірою. На власному досвіді ми відкриваємо для себе обіцяну Богом красу, ясність, радість і мету серед непевності, збентеження та випробувань земного життя.

Нам не призначено блукати на самоті в екзистенційній невизначеності. Ми можемо спілкуватися з небесами, зміцнювати віру і відчуття приналежності до сім’ї, родини й громади святих та сягнути своєї справжньої, найщирішої, радісної сутності шляхом охочого і радісного виконання Божих заповідей. Спокута — поєднання — в Ісусі та завдяки Йому і створює цю приналежність у завіті.

Надія, яку дає життя і місія Ісуса Христа

Кожного дня надія і обіцяння Великодня містять у собі благословення і вчення, якими Ісус Христос ділився під час Свого досконалого земного служіння. Призначений наперед від початку, Ісус Христос народився як Єдинонароджений Син Бога (див. Яків 4:5; Алма 12:33–34; Мойсей 5:7, 9). Він зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей (див. Лука 2:52). Ісус Христос, прагнучи лише виконувати волю Свого Батька, прощав гріхи, зцілював недуги, воскрешав померлих і втішав хворих та самотніх.

Одного разу після 40-денного посту Він свідчив: “На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених” (Лука 4:18; див. також Iсая 61:1).

Це стосується кожного з нас.

Під час Останньої вечері Ісус Христос омив ноги Своїм учням (див. Іван 13:4–8). І в Старому, і в Новому світі “жива вода” і “хліб “життя” Сам запровадив причастя. Під час священного обряду причастя ми звертаємося до Батька і вступаємо в завіт узяти на себе ім’я Ісуса Христа, завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, щоб Його Дух міг завжди бути з нами (див. Лука 22:19–20; 3 Нефій 18:7, 10–11).

У Гефсиманському саду Ісус страждав більше, ніж людина може витерпіти, щоб викупити і спокутувати нас. Кров виступила з кожної пори. Він витерпів цей біль за всіх, щоб нам не страждати, якщо ми покаємося (див. Учення і Завіти 18:11; 19:16).

Зрадженого і хибно звинуваченого Ісуса Христа висміювали і бичували, а на Його смиренну голову було покладено терновий вінець (див. Матвій 27:26, 29; Марк 15:15, 17, 20, 31; Лука 22:63; Іван 19:1–2). “Він був ранений за наші гріхи… Його ж ранами нас уздоровлено” (Ісаї 53:5). Його “було піднято на хресті”, щоб ми прийшли до Нього (див. 3 Нефій 27:14–15). Але навіть на хресті Ісус Христос прощав (див. Лука 23:34). Він попросив Івана попіклуватися про Його матір (див. Іван 19:26–27). Він відчував себе покинутим (див. Матвій 27:46; Марк 15:34). Щоб Писання могли виповнитися, Він сказав, що прагне (див. Іван 19:28). Коли все було виконано, Він Сам “віддав духа” (Лука 23:46; див. також Іван 10:17–18).

Ісус Христос знає, як допомогти нам у наших хворобах, недугах, самотності, ізоляції та труднощах (див. Алма 7:12). Такі страждання часто є наслідком вибору інших людей. Він також знає, як радіти з нами в наших радостях і вдячності, як плакати з нами, коли наша радість повна. З ніжністю Він кличе нас у Своє ім’я, Своїм голосом, до Своєї кошари. Він кличе кожну людину, де б вона не була. Він запрошує нас побачити і зрозуміти земне життя з точки зору вічної перспективи. Якщо ми ходимо праведно і дотримуємося завітів, Він обіцяє, що все може спрацювати нам на благо (див. Учення і Завіти 90:24; Римлянам 8:28).

У Його час і спосіб відновлення настає — не лише в тому вигляді, в якому все було, але і в тому, якими воно може стати. Дійсно, Ісус Христос може звільнити нас від рабства і гріха, від смерті й пекла, і може допомогти нам реалізувати нашу божественну сутність, коли ми стаємо, завдяки вірі та покаянню, чимось більшим, ніж будь-коли могли собі уявити.

Завдяки Ісусу Христу смерть — це не кінець. У Великдень ми проголошуємо:

За заповіддю і силою Свого Батька Ісус зміг покласти Своє життя і повернути його знову (див. Іван 10:17). Поки Його тіло лежало у гробниці, Ісус Христос священнослужив у світі духів і упорядкував його, проголошуючи “їхн[є] викуплення від пут смерті” (Учення і Завіти 138:16).

На ранок третього дня Він піднявся з могили. Він говорив з Марією. Він явився двом учням по дорозі в Еммаус, Своїм апостолам та іншим. (Див. Матвій 28; Марк 16; Лука 24; Іван 20).

Своїм свідченням-хіазмом Він запропонував Своїм учням закинути сіті з іншого боку човна; цього разу, хоча сіті знову були повні риби, вони не порвалися (див. Іван 21:6–11; Лука 5:3–7). Він нагодував учнів і тричі благав Петра пасти Його овець та ягнят (див. Іван 21:12–17). Він вознісся на небеса, проголосивши, що Його учні тоді і всі ми зараз маємо ділитися Великодньою славетною новиною і Його євангелією з кожним народом, коліном і людьми (див. Матвій 28:19–20; Марк 16:15).

Ісус Христос є нашим Добрим Пастирем і Агнцем Божим. Він віддав Своє життя за Своїх овець і живе заради них. У саду і на хресті Він нестерпно страждав і спокутував нас. І в часі, і у вічності Він прикладом Своїм “смерть здолавши, людям шлях у вічність показав”.

Завдяки силі Христової Спокути і Воскресіння наші тіла і духи будуть возз’єднані у фізичному воскресінні. Ми будемо славетними, наше обличчя, тіло й кінцівки будуть відновлені. Навіть волосся на нашій голові буде відновлено. Ми будемо вільні від земних недуг, хвороб, наслідків нещасних випадків, які скалічили тіло, та розумової недієздатності. Спокута Христа може благословити нас спроможністю подолати будь-яку духовну відокремленість і духовну смерть. За умови покаяння ми позбавимося кожного гріха й смутку і будемо відкриті для вічної повноти любові та радості. Чисті, непорочні, вільні, ми можемо, зберігаючи свої найдорожчі сімейні стосунки, повернутися у славетну, целестіальну присутність Бога, нашого Батька, та Ісуса Христа.

Ми знову побачимо своїх рідних. Коли ми возз’єднаємося з тими, кого любимо, ми подивимося одне на одного з вічної перспективи — з більшою любов’ю, розумінням і добротою. Спокута Ісуса Христа може допомогти нам пам’ятати те, що має значення, і забути неважливе. Коли ми дивимося на нашого Спасителя і наші стосунки з більшою вірою та вдячністю, це приносить спокій, полегшує тягарі, примирює серця та об’єднує сім’ї на час і на вічність.

Надія достатку і радості

Великдень з думкою про Ісуса Христа — це відкриті отвори небесні, це щедріші плоди від виноградної лози, це земля, яка стане чудовою. Великдень з думкою про Ісуса Христа — це втішати вдів і сиріт, голодних і безпорадних, наляканих, скривджених або безвинно постраждалих і турбуватися про них. Пам’ятаючи про кожного, Ісус Христос запрошує нас дивитися і служити з любов’ю та співчуттям, як це робить Він.

Усе хороше Ісус Христос відновить у повноті (див. Іван 10:10; Алма 40:20–24). Він обіцяє, що “земля є повною, на ній є досить і навіть більше” (Учення і Завіти 104:17). Його відновлення всього включає повноту Його євангелії, Його владу і силу священства та священні обряди і завіти, які є в Його Церкві, яка називається Його іменем, саме в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Великдень з думкою про Ісуса Христа — це більше святих домів Господа, які наближаються до Божих дітей у багатьох місцях, приносячи в наші серця вчення про “спасителі[в] на горі Сіон” (див. Овдій 1:21). Господь надав нам освячувальну можливість безкорисливо пропонувати на землі те, чого потребують і бажають померлі близькі у вічності, чого вони не можуть зробити для себе самі.

Такою є моя надія, обіцяння і свідчення. Я свідчу про Бога, нашого Батька; нашого Спасителя і Викупителя Ісуса Христа, і про Святого Духа. У Великдень і щодня знаходьмо вічну надію і обіцяння у Божому плані щастя з його завітним шляхом божественного перетворення зі смертного життя у безсмертя і вічне життя. Нехай кожного дня впевненість у Спокуті Ісуса Христа полегшує наші тягарі, допомагає втішати інших у стражданнях і звільняє наші душі, щоб ми могли отримати Його повноту радості.

Завдяки надії та обіцянню Великодня Ісус Христос задовольняє прагнення наших сердець і відповідає на запитання наших душ.