Лише в цифровому форматі: Відповіді апостола
Що означає щиро покаятись?
Ось три фундаментальні істини, які допоможуть вам краще зрозуміти покаяння.
З виступу на семінарі для провідників місій 27 червня 2020 р.
Покаяння є першим і природним наслідком того, що ми покладаємо свою довіру на Спасителя і виявляємо впевненість у Ньому. Простіше кажучи, покаятися — це відвернутися від зла і повернутися до Бога. Коли ми виявляємо віру в Господа і покладаємося на Нього, ми повертаємося до Нього, йдемо до Нього і визнаємо нашу залежність від Нього. Таким чином покаяння — це довіра Викупителю і надія на Нього в тому, що ми не можемо зробити для себе самі.
Тепер я хочу висвітлити три фундаментальні істини.
Істина перша: для покаяння потрібен Викупитель.
Внаслідок покаяння відбувається зміна у ставленні і поведінці, але сама по собі зміна в ставленні і поведінці не є покаянням.
Одного недільного дня, коли я служив президентом Університету Бригама Янга–Айдахо, я розмовляв з єпископом приходу для студентів. Не розкриваючи особи цієї людини, він розповів мені, що одна молода людина прийшла сповідатися йому і сказала: “Єпископе, у п’ятницю ввечері я порушив(ла) закон цнотливості. Поговорити з вами — це останній пункт у моєму списку того, що я маю зробити для покаяння. Тепер, після мого сповідання, я почуваюся чудово”.
Визнати гріх і полишити його; відчути докори сумління і відшкодувати збитки; зізнатися в гріхах перед Богом і, якщо потрібно, перед нашими провідниками священства — все це необхідні і важливі складові процесу покаяння. Однак ці важливі кроки не є простим контрольним списком потрібної поведінки, в якому ми можемо механічно, швидко і недбало ставити галочки. Якщо ми робимо це і не визнаємо Викупителя та Його спокутної жертви і не покладаємося на них, тоді навіть найкращі наші зусилля будуть марними.
Я іноді замислююся, як ми, члени Церкви, запам’ятовуємо різні кроки покаяння — такі як визнання провини, відчуття жалю та відшкодування — і нехтуємо найважливішим із них: Викупителем. Відвернення від зла не приносить духовного зцілення, якщо ми не повернемося до Христа.
Спасителя часто називають Великим Цілителем, і цей титул має велике символічне значення.
Уявіть собі, будь ласка, гріх, як духовну рану, яка викликає відчуття провини або, як описував Алма своєму синові Коріантону, “муки сумління”. Біль для нашого тіла є тим самим, що провина для нашого духа, — попередженням про небезпеку і захистом від ще більшого пошкодження. Цілющий бальзам утішення, який може зцілити наші духовні рани й усунути провину, йде від Спасителя і Його Спокути. Однак цей бальзам може бути застосований лише через принцип віри в Господа і принцип покаяння. Наслідками щирого покаяння є мир, втіха, духовне зцілення й оновлення.
Президенти колів, місій, округів, єпископи і президенти приходів, діючи з повноваженнями ключів священства, які вони отримали під час рукопокладання, є уповноваженими представниками Викупителя, які надають необхідну допомогу в процесах покаяння і зцілення. Ці провідники є помічниками Лікаря, які можуть діагностувати духовні недуги і призначати необхідні засоби і кроки лікування.
Для цілковитого зцілення серйозних духовних ран вимагається час і наполегливі зусилля. І сам процес зцілення може бути болісним.
Якими ж вдячними ми маємо бути, розмірковуючи над обіцяннями з Писань, що Христос “встане з мертвих, зі зціленням на крилах Своїх; і всі ті, хто повірить в імʼя Його, будуть спасенні в царстві Бога”.
Істина друга: покаяння вимагає щирого серця і справжніх намірів.
Коли ми каємось і повертаємось до Господа, важливо, щоб ми були чесними із самими собою. Ми повинні працювати над тим, щоб подолати схильність знаходити виправдання, звинувачувати інших або раціоналізувати свої вчинки — усе це може відвернути нас від істинного повернення до Господа.
І коли ми каємося і повертаємося до Господа, нам слід мати справжні наміри і бути чесними з Ним, Чийого прощення ми прагнемо. Щире зізнання Богу і, якщо необхідно, провідникам священства, має бути повним.
Деякі люди, яким бракує розуміння природи покаяння, вірять, що можна навмисно і прораховано грішити, розраховуючи, що зможуть легко зізнатися єпископу а потім потрапити до храму, на місію чи в інші духовні призначення.
Ми, провідники відновленої Церкви Господа, маємо урочисте зобовʼязання навчати членів Церкви не піддаватися спокусі таких хибних думок. Як може людина щиро каятися і шукати прощення зі справжнім наміром, якщо насправді її справжнім наміром було згрішити? Як можна звернутися до Господа зі щирими намірами в серці, якщо покаяння є поверхневим, формальним або спланованим так, щоб уникнути публічного сорому? Така навмисна і запланована недбалість є зневагою до Спокути Ісуса Христа. Прощення за такий гріх, безумовно, можливе, але шлях до нього нелегкий, і подорож ця — не коротка.
Істина третя: покаяння, священні завіти та обряди, а також освячуюча сила Святого Духа дозволяють завжди утримувати прощення гріхів.
У Писаннях постійно підкреслюється взаємозв’язок між принципом покаяння, значенням святих завітів і обрядів, освячувальною силою Святого Духа та славетним благословенням завжди зберігати відпущення гріхів.
Будучи членами відновленої Церкви Господа, ми благословенні нашим початковим очищенням від гріха, пов’язаним з хрищенням та отриманням дару Святого Духа. І це перше благословення посилюється потенційним тривалим очищенням від гріха, уможливленим напарництвом та освячуючою силою Святого Духа — саме третього члена Божества. Ці радісні благословення дуже важливі, оскільки “ніщо нечисте не може жити з Богом”.
Обряд причастя є святим і постійним запрошенням щиро каятися й оновлюватися духовно; він займає центральну роль у процесі постійного освячення.
Акт прийняття причастя сам по собі не прощає гріхи. Але коли ми каємося, сумлінно готуємося і беремо участь у цьому святому обряді зі скрушеним серцем і упокореним духом, ми отримуємо обіцяння, що Дух Господа може завжди бути з нами. І тоді, маючи Святого Духа з його освячувальною силою, ми завжди можемо утримувати прощення наших гріхів.
Мета нашого Небесного Батька та Його Улюбленого Сина полягає не в тому, щоб ми відчули духовне очищення, відновлення і відродження лише раз у житті під час нашого хрищення, отримання дару Святого Духа і конфірмації нас у члени Господньої відновленої Церкви. Обряди хрищення зануренням, рукопокладання для надання дару Святого Духа і причастя не є окремими й відособленими подіями.
Натомість вони є складовими у взаємозалежній і сукупній моделі прогресу викуплення. Кожний наступний обряд піднімає й збільшує нашу духовну мету, наше бажання і наші вчинки.
Послідовність учнівства проста і зрозуміла: виявляти віру в Спасителя, каятися, отримати необхідні завіти й обряди, змінюватися, прагнути завжди зберігати прощення гріхів і віддано просуватися вперед шляхом завітів. План Батька, Спокута Спасителя, перші принципи й обряди євангелії надають нам благодать, потрібну для просування вперед і розвитку рядок за рядком і приписання за приписанням до нашої вічної долі.
Свідчення
Покаяння і відпущення гріхів є божественними благословеннями, які стали можливими завдяки нескінченній і вічній спокутній жертві Господа Ісуса Христа. Ці принципи реальні, і вони істинні. Я свідчу про божественність Спасителя, Його живу реальність і незрівнянну любов до нас.