Ім’я Христа і причастя

Кілька років тому мене вразив незвичний кашель. Я отримав консультацію лікаря і застосовував різні засоби лікування, але нічого не допомагало. Моє тіло повністю виснажилося. Чотири дні я не міг спати. Настала субота, але полегшення не було. Вдосвіта недільного ранку я благав Господа про Його силу. Я так і не знайшов спокою, але раптом у голові з’явилися слова: “Я повернуся до вас”. Я точно знав контекст цієї фрази. Я ділився зі святими Оейрашського колу в Португалії тим, що таке обряд (причастя) і як “у його обрядах явлена сила божественності”.

Я почав із пояснення, що причастя є обрядом, дією, вчинком, але ця дія стає іншою за своєю суттю: вона стає священною. Чому? По-перше, тому що вона являє собою, а точніше — складається із символів Спасителя та Його викупної місії; по-друге, ці дії пов’язані із завітами. По-третє, вони здійснюються силою святого священства, за чином Сина Божого.

І, нарешті, вони пов’язані з ім’ям Ісуса Христа — ім’ям, яке має силу. Я продовжив, пояснюючи, що кожен шматочок хліба і кожен стаканчик води, благословенні владою святого священства, представляють тіло і кров Христа. Це — новий завіт, але водночас завіт особистий і глибоко індивідуальний.

Президент Даллін Г. Оукс навчав: “Оскільки хліб ламають і розділяють, кожен його шматочок є унікальним — так само, як унікальною є кожна людина, яка його приймає. У всіх нас є різні гріхи, в яких потрібно каятися. У всіх нас є різні потреби, щоб отримати зміцнення через Спокуту Господа Ісуса Христа, Якого ми згадуємо в цьому обряді”. Кожен шматочок хліба передається окремо, і кожну чашу води кожен приймає особисто. Це — запрошення: “Встаньте і підійдіть до Мене, щоб ви могли вкласти руки свої до Мого боку, і також щоб ви могли відчути сліди цвяхів на Моїх руках і на Моїх ногах, щоб ви могли знати, що Я Бог Ізраїля і Бог усієї землі, і Мене було вбито за гріхи світу”. Кожного тижня ми маємо можливість бути Його свідками.

Свідками Його імені — імені, яке має силу. Коли Петро та Іван зцілили “чоловіка, що кривий був з утроби своєї матері”, “до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї”. Що було настільки важливим, що змусило цих провідників релігійного суспільства зібратися разом? Чого вони боялися? “І поставивши їх посередині, запиталися: “Якою ви силою чи яким ви ім’ям те робили?” Петро відповів: “Ім’ям Ісуса Христа”. І Петрові та Івану “наказали не говорити і взагалі не навчати про Ісусове Ймення”.

Я закликав Оейрашських святих приймати причастя більш усвідомлено, обіцяючи, що Господь Ісус повернеться, щоб допомогти нам Своєю силою. Тепер настала моя черга — бути випробуваним і перевірити все, у що я вірив.

Навіть відчуваючи, що моє тіло повністю виснажене і болить, не маючи жодного перепочинку від кашлю, я вирішив прийняти причастя тієї неділі. Я знав, як черпати силу з причастя: “Чиніть на спомин про Мене”. Я приймав причастя того дня з серцем, сповненим вдячності Сину Божому, розмірковуючи про Його земну місію. Я бажав, щоб цей момент ніколи не закінчувався. Наприкінці причасних зборів я зрозумів, що мій кашель зник. Так було протягом усього дня. Я виконав свої призначення зі служіння, повернувся додому і поринув у глибокий сон, зберігаючи свідчення про ім’я мого Спасителя та Його викупну силу.