Дорогою до Еммауса: шлях одкровення і усвідомлення

Шон Стейл

Співробітник редакції церковних журналів

У наших серцях, як і в серцях тих учнів, може палати свідчення про Спокуту і Воскресіння Спасителя.

У неділю, у день воскресіння, двоє учнів долали 13-кілометровий шлях від Єрусалима до Еммауса. Той день, як і кілька попередніх днів, були емоційно насиченими.

Їм було важко на серці. Думки заполонили подив і смуток. Двоє учнів говорили про Ісуса з Назарета — Його смерть, чутки про Його воскресіння і про те, наскільки їм важко все це збагнути.

Поки вони йшли, до їхньої розмови приєднався незнайомець. То був Ісус, хоча вони Його не впізнали. Їхні очі були затьмарені, а розуміння — затуманене. Незнайомець запитав: “Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?” (Лука 24:17).

Один з учнів, Клеопа, не вірив у те, що хтось може бути настільки необізнаним, настільки далеким від хвилюючих подій, які сколихнули Єрусалим у кінці минулого тижня. “Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями?”

“Що таке?” — запитав Ісус.

Вони відразу ж із запалом розповіли “про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом” (Лука 24:18–19). Вони сказали, що вірили, що Ісус викупить Ізраїль, однак ось уже третій день, як Він помер. І хоча деякі жінки розповідали, що бачили ангелів, які проголошували, що Він живий, апостоли, які пішли, щоб перевірити це, не побачили Його.

Потім Ісус заговорив — не як незнайомець, а як учитель. “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки” (Лука 24:25). Він пояснив їм Писання, почав з Мойсея, згадав усіх пророків, відкриваючи те, що стосувалося Його. Уявіть, що ви годинами йдете з Сином Бога, Господом життя, і слухаєте, як Він тлумачить пророцтва про Месію. Їхній сум почав зникати, і натомість в душі вони відчули трепет і сум’яття.

Зостанься з нами

Коли вони наблизилися до Еммауса, Ісус зробив вигляд, що Він хоче піти далі. А вони не пускали Його: “Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і кінчається день” (Лука 24:29). Він залишився, сів і переламав з ними хліб.

Стосовно того, що сталося далі, старійшина Джеймс Е. Талмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, писав: “Можливо, було щось особливе у тому, як палко він промовив благословення або як розламав і роздав хліб, і це пробудило спогади про минулі дні. Або, може, вони побачили шрами на руках. Проте якою б не була справжня причина, вони пильно подивилися на свого Гостя, “тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його. Але Він став для них невидимий“ [Лука 24:31]”.

В наступну мить вони, повернувшись один до одного, сказали: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?” (Лука 24:32). Те палання не було збентеженням чи страхом — воно було усвідомленням. “Почуття, описані в такий спосіб, є переконливим свідченням божественного Синівства”, — навчав старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.

Наша особиста дорога до Еммауса

“Що Він сказав би вам, якби ви могли з Ним іти й розмовляти?” — запитав старійшина Патрісіо М. Джуфра, сімдесятник.

За його словами, як і ті учні, ми можемо не усвідомлювати, що Спаситель іде поруч з нами. “Ми можемо не бачити, як Він перебуває з нами, бореться поруч з нами, працює з нами і плаче з нами”. Життєві події — випробування чи тріумфи — можуть затьмарювати Його присутність.

Кожен з нас іде своєю дорогою до Еммауса. На цій дорозі ми стикаємося з хворобами, слабкостями, фінансовими труднощами або навіть з гординею, яка може супроводжувати успіх. Однак старійшина Джуфра казав, що нам ніколи не потрібно йти на самоті. “Ми можемо попросити Спасителя зостатися з нами”.

Коли ми пізнаємо Христа, виконуємо Його заповіді, молимося, вивчаємо Писання, йдемо за сучасними пророками і запрошуємо Його залишатися з нами, ми починаємо усвідомлювати Його вплив. За словами старійшини Джуфри, благання учнів “Зостанься з нами” має стати нашим особистим. І коли це станеться, наші серця також палатимуть у нас.