Енн і Ньюел Уітні та шлях завітів

У свій час батьки Енн вирішили виховувати її поза релігією. Ньюел був налаштований на бізнес. Але коли вони облаштували дім у Кертленді, Енн відчула, що чогось у їхньому житті не вистачає. Вони почали шукати церкву, яка сповідувала євангелію у тому вигляді, як їй навчав Ісус Христос у Новому Завіті. Деякий час вони поклонялися у церкві “Учні Христа”, заснованій Александром Кемпбеллом.

“Одного разу ввечері, — згадувала Енн, — коли ми з чоловіком у нашому домі в Кертленді у молитві просили Батька вказати шлях, Дух зійшов на нас і хмара накрила дім… Нас охопив неймовірний трепет… Ми почули голос… який промовляв: “Приготуйтеся прийняти слово Господнє, бо воно наближається”.

У штаті Нью-Йорк, за сотні миль звідти, Господь сказав Джозефу Сміту послати місіонерів проповідувати євангелію. Коли ті місіонери на чолі з Олівером Каудері та Парлі П. Праттом проповідували в Кертленді, Енн слухала і пізніше написала: “Я знала, що то був голос Доброго Пастиря”. Завдяки свідченню місіонерів, інших віруючих, таких як Люсі та Айзек Морлі, і, найважливіше, Святого Духа, Енн та Ньюел уклали священні завіти. Енн і Ньюел охристилися у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів у листопаді 1830 року.

Ілюстрація Пола Менна

Зустріч з пророком Джозефом

В іншому одкровенні святих було покликано “йти в Огайо”, де вони отримають “таке благословення, яке невідоме серед дітей людських” (Учення і Завіти 39:14–15; див. також 37:1).

Джозеф і Емма Сміти прибули в Кертленд у лютому 1831 року, і Ньюел та Енн взяли їх на місяць у свій дім. Через вісімнадцять місяців вони знову запропонували домівку для Джозефа та Емми у своїй реконструйованій крамниці.

Подружжя Уітні почало чіткіше бачити свою вічну сутність. Пізніше того ж року Господь відкрив пророку Джозефу, що Ньюел мав служити єпископом у Кертленді. Ньюел сказав: “Я не бачу єпископа в собі, брате Джозефе; але, якщо ти кажеш, що це воля Господа, я спробую”.

Джозеф відповів: “Тобі не потрібно покладатися лише на моє слово. Іди і сам спитай у Батька”.

Після молитви Ньюел почув голос з небес, який промовив: “Твоя сила в мені”.

Для Ньюела та Енн це був період зростання, оскільки вони разом працювали над дотриманням своїх завітів. Енн написала про один з таких випадків, як вони служили іншим:

“За прикладом нашого Спасителя… ми вирішили влаштувати гостину для вбогих…, кульгавих, кривих, глухих, сліпих, старих та немічних.

Ця гостина тривала три дні, і в цей час були запрошені всі, хто міг прийти з околиць Кертленда… Для мене це дійсно була “гостин[а] з страв ситих” [Ісая 25:6], пора радості, яку я ніколи не забуду”.

Пізніше Ньюел служив місіонером разом з Джозефом Смітом і був партнером в Об’єднаній компанії, кооперативі, який займався бізнесом, щоб задовольняти потреби святих. Кошти, виручені ним з магазину, значною мірою сприяли фінансуванню Церкви під час її зростання в Огайо та Міссурі. Крім того, Ньюел служив Церкві багатьма іншими способами. Можливо, найважливішим є те, що Енн і Ньюел мали 14 дітей і 10 з них дожили до зрілого віку.

Були й інші люди, які зібралися, щоб побудувати коли Сіону. Кімболли, Янги, Кросбі, Тіппетси та багато інших намагалися зосередити своє життя на євангелії Ісуса Христа. Кожна сім’я додавала енергії і певні таланти. Перші одкровення були для них спрямуванням, доганою, заспокоєнням і скеруванням для зростаючої Церкви.

Для перших членів Церкви, як на колективному, так і на індивідуальному рівнях, отримання обіцяного обдарування силою було головною метою їхніх матеріальних і духовних зусиль (див. Учення і Завіти 38:32).

Господь неодноразово наказував будувати храми в Кертленді та Міссурі. У Кертленді святим героїчними зусиллями вдалося звести чудову будівлю. Вони зробили все можливе, аби побудувати щось гідне Господа Ісуса Христа. Цей храм стоїть і сьогодні. Крамниця Ньюела разом з сусідньою поташнею були важливими складовими економіки в Кертленді, завдяки якій здійснювався проєкт з будівництва храму.

У 1836 році Спаситель явився в цьому храмі і прийняв їхні зусилля. Він пообіцяв, що Його народ “вельми радіти[ме] благословенням, які буде пролито, і ендаументу, яким Моїх слуг було обдаровано в цьому домі” (Учення і Завіти 110:9). Потім з’явилися Мойсей, Іліяс та Ілля і передали ключі, які мали вирішальне значення для останнього розподілу (див. Учення і Завіти 110:11–16).

Переслідування і мирські турботи

Прийдешні дні несли випробування святим, зокрема і сім’ї Уітні. Під час економічного спаду по всій країні та банківської паніки багато хто відвернувся від Церкви та Пророка. Отримавши наказ переїхати до Міссурі, Ньюел вагався. Він присвятив життя своїй крамниці у Кертленді. Значна частина зароблених за її допомогою коштів йшла на підтримку Церкви. Як він міг просто піти геть?

Господь докоряв йому за те, що він приділяв надто багато уваги мирським речам і за “дріб’язков[ість] душі” (Учення і Завіти 117:11). Ньюел покаявся і послухався. Він оселився в Наву, шт. Іллінойс, де продовжив служити єпископом, а пізніше Верховним єпископом.

У Наву храм знову став центром мирської і духовної активності. Коли почали зведення стін храму, Господь через Свого Пророка організував Товариство допомоги. Емма Сміт була першою президенткою, а Сара Клівленд та Енн Уітні — її радницями. Емма делегувала важливі обов’язки Енн і попросила її керувати організацією за своєї відсутності.

Господь продовжував відкривати Пророку храмові обряди. У 1842 році, коли будівництво храму в Наву все ще не було завершене, Джозеф Сміт зібрав провідників Церкви, зокрема й Ньюела, на верхньому поверсі його крамниці з червоної цегли і провів обряд ендаументу. Коли частину храму — горище — було освячено, Енн і Ньюел виконали обряд ендаументу для інших святих, перш ніж ті вирушили в Долину Солоного озера.

Ідучи шляхом завітів, Енн і Ньюел шукали Спасителя, каялися, служили від усього серця, освячувалися, жертвували і отримували радість. Вони пізнали Ісуса Христа і побачили себе дітьми завіту. Мільйони людей після них дотримувалися того самого взірця, укладаючи священні завіти, живучи за ними і будуючи Господнє царство. Вивчення їхнього життя допомагає нам у хороші й важкі часи.

Під кінець свого життя Енн написала: “Відчути, що ти хоч трохи зрозумів мету, з якої Бог тебе створив… — хіба заради усвідомлення цього не варто жити, не варто страждати? Чи може будь-яка жертва бути занадто великою… якщо ми пішли слідами нашого Вчителя?”