“Усі потрібні в тілі Христовому”, Ліягона, січ. 2025.
Жінки завіту
Усі потрібні в тілі Христовому
Ми можемо допомагати у розбудові всесвітнього сестринства, яке буде здоровішим, витривалішим і згуртованішим завдяки нашим завітним стосункам з Богом.
Усі ми хочемо відчувати, що для нас є місце, що ми належимо до відновленої Церкви Ісуса Христа і потрібні в ній. Ми можемо допомогти кожній сестрі й кожному брату, незалежно від віку чи обставин, відчувати, що для них є місце, вони приналежні й також потрібні. Ми всі є дітьми небесних батьків, а, отже, духовними сестрами і братами. Ці узи, які нас поєднують, надзвичайно важливі.
Коли ми вступаємо в завітні стосунки з Богом, це не лише поглиблює і посилює наші стосунки з Ним , але також впливає на наші стосунки з іншими Його дітьми — нашими духовними братами і сестрами. Невід’ємною складовою завітів, які ми укладаємо з Богом, починаючи з хрищення, є наш обов’язок любити одне одного і піклуватися одне про одного.
Проблема самотності
Головний хірург США, головний освітянин з питань охорони здоров’я у Сполучених Штатах, так висловився про важливість стосунків: “Наша епідемія самотності та ізоляції стала недооціненою кризою охорони здоров’я, яка завдала шкоди як здоров’ю окремих людей, так і суспільства в цілому. Наші стосунки є джерелом зцілення і благополуччя, які зникають на очах… З огляду на серйозні наслідки самотності та ізоляції для здоров’я, ми повинні приділяти першочергову увагу налагодженню спілкування між людьми так само, як ми віддавали пріоритетне значення іншим важливим питанням охорони здоров’я… Разом ми можемо побудувати [суспільство], яке буде здоровішим, витривалішим, у якому буде менше самотніх і більше згуртованості”.
Разом ми можемо допомогти у розбудові всесвітнього сестринства різного віку, яке буде здоровішим, витривалішим, в якому буде менше самотніх і більше згуртованості завдяки нашим завітним стосункам з Богом і нашій відповідальності, яку ми, будучи послідовницями Ісуса Христа, маємо одна перед одною.
Як сказав Спаситель: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Іван 13:35).
Узи, які нас поєднують
Ми можемо допомогти уповільнити епідемію самотності, створивши привітну і безпечну атмосферу на наших зібраннях і особливо в наших Товариствах допомоги, де всі можуть відчути любов Господа, оскільки вони оточені нашою любов’ю.
Наш досвід, отриманий у церкві, має на меті виникнення тих важливих уз, що поєднають нас з Господом та одна з одною, без яких неможливим є наше фізичне, емоційне та духовне благополуччя. Є велика сила в єдності, а краса в розмаїтті; усі потрібні в тілі Христовому (див. 1 Коринтянам 12:12–27). Так само, як гігантські секвої переплітаються своїм корінням і здатні протистояти силам природи, оскільки стоять разом, нам потрібно з’єднати руки, стояти разом і зміцнювати одна одну під час життєвих бур.
Коли ми щиро цікавимося життям тих, хто, на нашу думку, відрізняється від нас, то усвідомлюємо, що маємо більше спільного, ніж ми думали. Кожна людина спроможна зробити великий внесок, кожна має прекрасний і різноманітний життєвий досвід, який може благословити наше життя. Коли ми слухаємо історії інших людей і прагнемо зрозуміти їх, наші серця змінюються, а осуд і страх, які ми, можливо, відчували до деяких людей, можуть змінитися почуттям вдячності за те, що вони є в нашому житті.
Господь може допомогти нам бачити інших людей такими, якими бачить їх Він, і Він може наповнити наші серця любов’ю, даючи змогу надихати, втішати, сміятися разом, плакати з ними і допомагати відчувати належність до спільноти. Він допоможе нам знати, що є необхідним і як бути благословенням для інших на їхньому шляху.
Звичайно ж, є тільки Один, Хто може повністю зрозуміти і досконало співпереживати. Здійснюючи спокутну жертву, Він зніс “муки, і страждання, і спокуси всякого роду… [взявши] на Себе муки і хвороби Свого народу” (Алма 7:11), щоб ми могли бути впевнені, що насправді ніколи не самотні.
Кожного з нас покликано любити дітей нашого Небесного Батька і служити їм так, як це робив би Спаситель. Ми співпрацюємо з Ним, благословляючи інших, аби і вони, і ми могли повніше відчувати любов нашого Спасителя. Візьмімося за руки і з радістю йдімо разом додому. Я свідчу, що це священна робота, до якої нас усіх покликано.