5 уривків зі Старого Завіту, абсолютно актуальних сьогодні
Їм тисячі років, але ці вірші не застаріли — вони вічні.
Ілюстрації Мелісси Менвілл Кашівагі
У ці часи втрати єдності, мабуть, всі ми можемо погодитися з тим, що для світової історії 3000 років — це дійсно довгий час.
І приблизно стільки ж років тому Божі пророки навчали істин, які є цілком актуальними й сьогодні, а може, навіть ще більш актуальними.
Ось п’ять уривків зі Старого Завіту, які відповідають цьому критерію. Думаючи про те, що відбувається у світі сьогодні — або, можливо, лише у вашій школі чи у вас удома, — подивіться, яку мудрість можуть нести ці слова з давнього минулого людям XXI століття.
1 “Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!” (Повторення 6:5).
Цей уривок може здатися знайомим. Це, за словами Ісуса Христа, “найбільша й найперша заповідь” у законі (див. Матвій 22:37–38). І є причина, чому вона перша. Намагання любити Бога — і любити Його усім своїм єством — закладає основу, на якій будується життя, сповнене радості й сенсу.
Наш Небесний Батько любить нас. Любов до Нього — і Його Улюбленого Сина, Ісуса Христа, — може ставати все більш і більш природним станом для нас, Його дітей, коли ми пізнаємо Його. Ми виявляємо цю любов через виконання Його заповідей (див. Іван 14:15).
2 “Не будеш ненавидіти брата свого в серці своєму… Не будеш… ненавидіти… І будеш любити ближнього свого, як самого себе!” (Левит 19:17–18).
Знову ж таки — цей уривок може здатися знайомим. Цей уривок з Левит містить те, що, за словами Спасителя, є другою найбільшою заповіддю в законі — любити свого ближнього (див. Матвій 22:37–39).
Важливо не лише те, що ми робимо або чого не робимо для інших — хоча це має велике значення. Але й те, що ми думаємо й відчуваємо, завжди мало значення для Господа. Ненависті й образам не місце в наших серцях. Так ми будемо жити щасливіше, і це принесе благословення нам та іншим.
3 “Конче відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого” (Повторення 15:11).
Ця заповідь є своєрідним продовженням заповіді “любити свого ближнього”. І знову ж таки, ця заповідь нікуди не поділася. Пророки повторювали її в усі часи. Протягом століть Господь давав Своєму народу різні настанови та способи, якими вони мали допомагати своїм бідним і нужденним. (Наприклад, сьогодні у нас є пожертвування від посту, програми благополуччя і самозабезпечення, служіння підопічним та інша допомога.) Але основне вчення завжди було однаковим: допомагайте бідним і нужденним (див. Матвій 25:34–40).
4 “Горе тим, що зло називають добром, а добро — злом, що ставлять темноту за світло, а світло — за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке — за гірке!” (Ісая 5:20).
Сатана — споконвічний майстер спотворення істини. Тобто він буде намагатися, щоб для нас щось здавалося кращим або гіршим, ніж воно є насправді, щоб задовольнити свої цілі. І його цілі завжди були спрямовані на те, щоб змусити людей не вірити в Бога і Його план та порушувати Божі заповіді. Звичайно ж, завжди знаходилися люди, які були готові діяти за сценарієм супротивника і намагалися поміняти місцями ярлики добра і зла.
Щоб уникнути цієї плутанини, ми міцно тримаємося Божого слова, яке міститься в Писаннях, а також словах сучасних пророків та апостолів, і ми намагаємося діяти за підказками Духа.
5 “[Бог] кохається в милості… Над нами Він змилується… Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи” (Михей 7:18–19).
Дехто з читачів Старого Завіту каже, що там Бог здається суворішим і більше переймається справедливістю та гнівом. Але Він є Тим Самим Богом, Якому ми поклоняємося сьогодні. Він досконало справедливий і милостивий. Насправді Він втішається милістю. Він хоче прощати нас, тому хоче, щоб ми каялися. Він не шукає способів засудити нас, а завжди пропонує шляхи, щоб допомогти нам і повернути нас додому.
Ми приймаємо милостиву природу Бога, приймаючи покаяння як радісну і визвольну можливість. Ми приймаємо спокутну жертву Ісуса Христа і прагнемо благодаті та прощення, які Він уможливлює.