Радість і шлях завітів
Шлях завітів — це справді шлях викупительної любові.
Світло і життя, художниця Менді Уільямс
Коли у 1848 році Ізраел та Елізабет Гейвен Барлоу вирушили з Наву, шт. Іллінойс, до Долини Солоного озера, на маленькому цвинтарі в Наву залишилася могилка їхнього хлопчика-немовляти. Маленький Джеймс Натаніел Барлоу, їхній первісток, помер невдовзі після народження у травні 1841 року.
Ізраел та Єлизавета, ймовірно, ніколи не сподівалися знову побачити могилу свого сина. Але коли через кілька років Ізраела покликали на місію до Англії, він проїздив через Наву. На прохання Елізабет він зупинився, щоб знайти могилу їхнього сина і перемістити її на головне кладовище.
Коли Ізраел знайшов могилу, він побачив, що труна згнила і розламалася. У листі до дружини Ізраел писав, що вирішив полишити могилу і повернутися сюди пізніше.
Не встиг він відійти від могили і кількох метрів, як у думках почув голос: “Тату, не залишай мене тут”. Ізраел повернувся до могили, вирішивши все ж перенести останки свого маленького хлопчика.
Ізраел сказав Елізабет, перебуваючи біля могили: “Я відчув бажання присвятити себе і все, що тільки міг назвати своїм, у руки Господа, щоб мене було визнано гідним піднятися з [Джеймсом] у ранок Першого воскресіння”.
Відданість Ізраела євангелії Ісуса Христа і шанування ним священних завітів уможливлюють отримання ним вічного життя — найвеличнішого з усіх благословень, — а також дають йому можливість благословити його сім’ю: як предків, так і нащадків.
Те ж саме стосується і кожного з нас.
Священні обіцяння
Ваш Небесний Батько та Його Син, Ісус Христос, люблять вас більше, ніж ви можете собі уявити. Вони хочуть, щоб ви наближалися до Них, і хочуть допомогти вам поглибити вашу віру і розуміння. Вони хочуть благословити вас небесною силою, зціленням і спокоєм у світі, де такі благословення може бути важко знайти. Вони хочуть, щоб ви відчували радість у цьому житті і в житті прийдешньому.
Керуючись цією досконалою любов’ю, Вони надають кожній людині можливість пов’язати себе з Ними завітними узами під час хрищення і в домі Господа. Ми маємо благословення поновлювати зобов’язання дотримуватися цих завітів щотижня під час причасних зборів.
Коли ми приймаємо причастя, то беремо на себе ім’я Ісуса Христа. Ми пам’ятаємо про Нього і про Його любов до нас, виявлену через дар Його Спокути. Ми також засвідчуємо свою готовність виконувати Його заповіді (див. Учення і Завіти 20:77, 79).
Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Часто я чую фразу, що ми приймаємо причастя, аби поновити завіти, укладені під час хрищення. Хоч це і вірно, це щось набагато важливіше”. Президент Нельсон сказав, що кожного разу, приймаючи причастя, ми укладаємо новий завіт, “тепер у відповідь на це [Господь] каже, що Його Дух завжди буде з нами. Яке це благословення!”
Коли ми каємося і приймаємо причастя з чистим серцем, ми отримуємо Святого Духа й “очищ[уємося] від гріха, як нібито нас було хрищено знову. Це — надія і милість, які Ісус пропонує кожному з нас”.
Яка це радість — каятися і бути прощеними завдяки викупительній любові Христа!
Його дім радості
З того часу, як Президент Нельсон став Президентом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, він часто говорив про шлях завітів. Ми стаємо на цей шлях через “покаяння і хрищення водою” (2 Нефій 31:17), й “у храмі ми ще більше стверджуємося на цьому шляху”.
Наше земне життя — це лише мить нашого існування, але та мить — іноді дуже важка — має вічну важливість. Щоб наше життя було прекрасним і сповненим надії, Небесний Батько дав Спасителя. Завдяки Своїй любові і спокутній жертві Він зніс усе, з чим ми стикаємося у житті, і зцілив усе. А завдяки Його святому дому — Його дому радості — усе буде добре, незважаючи на лихо.
Храм у Сан-Педро-Сула, Гондурас
Шлях завітів дійсно є шляхом викупительної любові. Укладаючи завіти у храмі, а потім шануючи їх, ви отримаєте благословення більшої сили, більшої любові, більшої благодаті, більшого розуміння і більшої надії.
Зберіть їх додому
Ми з сестрою Керон з особливим трепетом і великим співчуттям ставимося до Ізраела та Елізабет Барлоу. Наш первісток, хлопчик на ім’я Шон, помер під час операції на серці, коли йому було лише три тижні. Це стало для нас жахливою втратою. У той час ми не знали, чи зможемо далі жити. Ми поховали його у дуже маленькій могилі в Англії. Через п’ятнадцять років наша сім’я отримала запрошення переїхати з нашого дому у Великобританії, щоб служити Церкві на постійній основі, і ми попрощалися з тією маленькою могилкою.
Це допомогло нам хоч трохи зрозуміти, що пережило подружжя Барлоу. Могила нашого хлопчика знаходиться дуже далеко, однак, як і сім’я Барлоу, ми маємо непохитну віру у воскресіння Ісуса Христа і вічну природу нашої сім’ї завдяки святому завіту запечатування.
Усі ми маємо предків та інших родичів по ту сторону могили, які кажуть нам: “Не залишай мене тут”. Завдяки храмовим завітам жодна людина не повинна бути забутою. Наше покликання — це любити їх, служити їм і допомагати збирати їх додому.
Саме для цього у нас є обряди. Саме тому ми укладаємо завіти. Саме для цього ми будуємо храми. Саме тому Небесний Батько послав Свого Сина розірвати пута смерті, щоб одного дня ми могли проливати сльози радості під час вічного возз’єднання з дорогими нам людьми, яке чекає на нас у присутності Батька і Сина.
Наш Небесний Батько любить нас — вас і мене. Знайдімо ж радість і мир, дотримуючись наших завітів й приєднуючись до Господа у виконанні Його славетної спасительної роботи.