Історичні книги у Старому Завіті

Звісно, ці історії розповідаються з певної точки зору. Так само, як неможливо дивитися на квітку, камінь чи дерево більше ніж з одного ракурсу одночасно, так само неминуче в історичній розповіді відобразяться погляди особи чи групи осіб, які її пишуть. Ці погляди відображатимуть національні чи етнічні зв’язки авторів та їхні культурні норми і вірування. Завдяки цим знанням ми можемо зрозуміти, що автори й укладачі історичних книг зосереджувалися на певних деталях, а інші деталі пропускали. Вони робили припущення, яких інші не робили. І вони робили висновки на основі цих деталей і припущень. Ми навіть можемо бачити різні погляди у різних книгах Біблії (а іноді й в одній книзі). Чим більше ми знаємо про ці погляди, тим краще можемо зрозуміти зміст історичних книг.

Серед поглядів, відображених в усіх історичних книгах Старого Завіту, є бачення світу з точки зору дітей Ізраїля, завітного народу Бога. Їхня віра в Господа допомагала їм бачити Його руку в їхньому житті і справах їхнього народу. В той час як у нерелігійних історичних книгах не прослідковується тенденція розглядати події під таким кутом, саме таке духовне бачення, така духовна перспектива робить історичні книги Старого Завіту настільки цінними для людей, які прагнуть зміцнювати свою віру в Бога.

В історичних книгах починається опис подій з періоду, на якому закінчується книга Повторення Закону, коли роки поневірянь ізраїльтян пустинею добігали кінця. У книзі Ісуса Навина говориться про готовність дітей Ізраїля увійти до Ханаану, своєї обіцяної землі, і описано, як вони заволодівають нею. У наступних книгах, починаючи з книги Суддів і до кінця книги 2 Хронік, зображено досвід народу Ізраїля в обіцяній землі з моменту, коли вони там поселилися, і до часу завоювання їх Ассирією і Вавилоном. У книгах Ездри та Неємії розповідається про повернення кількох груп ізраїльтян до своєї столиці, Єрусалима, через багато десятиліть по тому. І, зрештою, у книзі Eстер розповідається про ізраїльтян, які жили у вигнанні під Перським правлінням.

І на цьому місці хронологія подій Старого Завіту закінчується. Дехто з тих, хто читає Біблію вперше, здивовано дізнається, що закінчили читати історію Старого Завіту, перш ніж прочитали ледь більше половини його сторінок. Після книги Eстер ми отримуємо небагато інформації про історію ізраїльтян. Натомість наступні книги, особливо книги пророків, покривають той самий період часу, що й історичні книги. Наприклад, служіння пророка Єремії відбувалося під час подій, записаних у 2 Царів 22–25 (і у паралельному літописі у 2 Хронік 34–36). Знання про це може позначитися на тому, як ви вивчаєте історичні тексти і пророчі книги.

Читаючи Старий Завіт, ви в ньому, як у будь-якому історичному тексті, вірогідно, прочитаєте про людей, які робитимуть чи казатимуть щось, що в очах сучасної людини виглядає дивно або навіть викликає занепокоєння. Це очікувано, бо автори Старого Завіту дивилися на світ з ракурсу, який, у певному сенсі, радикально відрізнявся від нашого. Жорстокість, етнічні стосунки і роль жінок — це лише деякі питання, на які давні автори могли дивитися не так, як ми дивимося на них сьогодні.

Тож, що нам робити, якщо у Писаннях ми натрапляємо на уривки, які викликають у нас занепокоєння? По-перше, може бути корисним розглядати кожний уривок у ширшому контексті. Яке його місце у Божому плані спасіння? Як він співвідноситься з усім тим, що вам відомо про природу Небесного Батька та Ісуса Христа? Як він відповідає отриманим через одкровення істинам з інших уривків з Писань чи вченням живих пророків? І як він співвідноситься з підказками Духа вашому серцю і розуму?

У деяких випадках може здаватися, що уривок не відповідає на жодне з цих питань. Іноді уривок може нагадувати фрагмент пазла, якому, здається, немає місця серед фрагментів, які ви вже склали. Намагатися втиснути його — це не найкращий підхід. Так само як і припиняти спроби скласти повний пазл. Натомість вам, можливо, буде потрібно відкласти цей фрагмент убік на деякий час. Коли ви будете дізнаватися більше і складете більшу частину пазла, то зможете краще побачити, де ці фрагменти займуть своє місце.

Також може бути корисним пам’ятати, що крім обмежень, обумовлених певним баченням, на історії з Писань також впливає схильність людей помилятися. Наприклад, протягом століть “багато простого і цінного було вилучено з [Біблії]”, включно з важливими істинами про вчення, обряди і завіти (1 Нефій 13:28; див. також вірші 26, 29, 40). У той же час нам треба бути готовими визнати, що наш власний світогляд також обмежений: завжди буде те, чого ми не розуміємо повністю, і будуть запитання, на які ми не можемо поки що знайти відповіді.

І в той же час запитання без відповідей не мають заважати нам шукати дорогоцінні самоцвіти вічних істин, які містяться у Старому Завіті, — навіть якщо ці самоцвіти іноді приховані у кам’янистому ґрунті неприємних історій і неправильного вибору, зробленого недосконалими людьми. Мабуть, найдорогоцінніші з цих самоцвітів — це історії та уривки, які свідчать про любов Бога — особливо ті, які спрямовують наш розум до жертви Ісуса Христа. Під яким би кутом ви на них не дивилися, такі самоцвіти сяють так само яскраво сьогодні, як і тоді. І оскільки в цих історіях розповідається про завітний народ Бога — чоловіків і жінок з людськими слабкостями, які однак любили Господа і служили Йому, — самоцвіти істини щедро розсіяні в історичних книгах Старого Завіту.