Скинія і жертва

Коли Бог наказав Мойсею побудувати скинію у таборі ізраїльтян, Він так сказав про її призначення: “І перебуватиму серед них” (Вихід 25:8). У скинії присутність Бога була представлена ковчегом завіту — дерев’яним ящиком, покритим золотом, у якому містився запис Божого завіту з Його народом. Ковчег знаходився у найсвятішому місці, у найвіддаленішій кімнаті, яка була відділена від іншої частини скинії завісою. Ця завіса може символізувати наше відділення від присутності Бога через Падіння, а також наш шлях повернення до Нього — через Спасителя.

Ми знаємо, що крім Мойсея лише ще одна людина могла входити у “Свят[еє] Святих” (Вихід 26:34) — первосвященник. Подібно до інших священників, він спочатку мав бути омитим і помазаним та зодягненим у священний одяг, що символізував його чин. Один раз на рік, у день, який називався Днем спокути, первосвященник приносив жертви від імені народу перш, ніж самому увійти у скинію. Біля завіси він палив пахучі речовини у кадильниці. Запашний дим, що піднімався у небо, символізував молитви людей, що піднімалися до Бога. Після цього первосвященник, несучи кров від жертовної тварини, проходив крізь завісу і підходив до престолу Бога, який був представлений ковчегом завіту.

Знаючи те, що ви вже знаєте про Ісуса Христа і Його роль у плані Небесного Батька, чи розумієте ви, як скинія вказує нам на Спасителя? Так само, як скинія і ковчег у ній символізували присутність Бога серед Його народу, так й Ісус Христос був присутністю Бога серед Його народу. Як і первосвященник, Ісус Христос — це Посередник між нами і Богом Батьком. Він пройшов крізь завісу, щоб заступитися за нас ціною крові жертви, якою був Він Сам.

Дещо, що стосується скинії Ізраїля, може здатися вам знайомим, особливо, якщо ви вже були у храмі і виконали обряди для себе. Храм — це дім Господа, Його місце перебування серед Свого народу. Як і Святеє Святих у скинії, так і целестіальна кімната у храмі символізує присутність Бога. Щоб туди увійти, ми маємо спершу бути омитими і помазаними. Ми носимо священний одяг. Ми укладаємо завіти. Ми молимося біля олтаря, з якого молитви підносяться до Бога. І, зрештою, ми проходимо крізь завісу в Божу присутність.

Можливо, найважливішою подібністю між сучасними храмами і давньою скинією є та, що вони, якщо все правильно розуміти, зміцнюють нашу віру в Ісуса Христа і сповнюють нас вдячністю за Його спокутну жертву. Бог хоче, щоб усі Його діти увійшли в Його присутність; Він хоче, щоб ми стали Йому “царством священ[н]иків” і священниць (Вихід 19:6). Однак наші гріхи заважають нам отримати це благословення, бо “ніщо нечисте не може жити з Богом” (1 Нефій 10:21). Отже, Бог Батько послав Ісуса Христа, нашого “Первосвящен[ника] майбутнього доброго” (Євреям 9:11). Він розсунув завісу для нас і надав можливість усім Божим дітям “приступ[ити] з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість” (Євреям 4:16).

У наші дні призначенням храмів є щось більше, ніж отримання людьми піднесення для себе. Після виконання обрядів для себе і укладання завітів з Богом ми можемо діяти від імені наших предків і виконувати обряди заради них. У певному сенсі ми можемо стати подібними до давнього первосвященника — і великого Первосвященника, — відкриваючи для інших шлях до Божої присутності.

Принципів спокути і примирення потужно навчено у давній практиці жертвоприношення тварин, яка існувала задовго до закону Мойсея. Адам і Єва приносили жертву. Вони розуміли її символічне посилання на жертву Спасителя. І вони навчали цього своїх дітей.

Символізм жертви тварини міг здаватися особливо вражаючим у День спокути давнього Ізраїля (який на івриті називається “Йом Кіппур”). Про необхідність цієї щорічної церемонії було сказано у Левит 16:30: “Того дня буде окуп ваш на очищення ваше, — зо всіх гріхів ваших станете чисті перед Господом”. Завдяки цьому присутність Бога могла залишатися серед людей. Ця спокута виконувалася проведенням ряду церемоній. В одній із них вбивали козла як приношення за гріхи народу, і первосвященник заносив кров козла у Святеє Святих. Пізніше первосвященник клав свої руки на живого козла і сповідував гріхи дітей Ізраїля — символічно передаючи ці гріхи козлу. Козла потім виводили з Ізраїлевого табору.

У цих ритуалах козли символізували Ісуса Христа, Який став на місце грішного народу. Не можна дозволяти, щоб гріх був у Божій присутності. Однак замість того, щоб знищувати або виганяти грішників, Бог дав інший спосіб — замість них убивали або виганяли козла. “І понесе той козел на собі всі їхні гріхи” (Левит 16:22).

Ці ритуали вказували на шлях, який Бог приготував, щоб повернути нас у Його присутність — Ісуса Христа і Його Спокуту. Спаситель “немочі наші узяв і наші болі поніс” і навіть “гріх усіх нас” (Ісая 53:4, 6). Він зайняв наше місце, віддав Своє життя, щоб сплатити плату за гріх, а потім подолав смерть через Своє воскресіння. Жертва Ісуса Христа була “велика й остання жертва; так, жертва, але не людини, ані тварини”, але була “нескінченна і вічна жертва” (Алма 34:10). Він втілив у Собі виконання всього того, на що вказували давні жертви.

З цієї причини після того, як Його жертва була принесена, Він сказав: “Ви не будете більше приносити Мені пролиття крові; так, з вашими жертвами… буде покінчено… І ви принесете в жертву Мені скрушене серце і упокорений дух” (3 Нефій 9:19–20).

Отже, коли ви будете знаходити уривки у Старому Завіті про жертви і скинію (або пізніше храм) — а ви знайдете їх багато, — пам’ятайте, що найголовніша мета всього цього — це зміцнити вашу віру в Месію, Ісуса Христа. Пов’язуйте те, що ви читаєте і вивчаєте, з вашим поклонінням у Його домі. Дозвольте вашому серцю і вашому розуму звертатися до Нього. Обмірковуйте, що Він зробив, аби привести вас назад у присутність Бога, — і що ви будете робити, щоб іти за Ним.